17. Сутність та завдання соціальної діагностики. Вимоги до вибору методів соціальної діагностики.

Термін «соціальна діагностика» набув поширення в кінці 20-початку 30-х рр.. XX століття. В даний час «соціальна діагностика» утвердилася як найважливіший напрям у соціальній роботі. Термін «діагностика» («діагноз» в перекладі з грецького - розпізнавання, визначення) запозичений з медицини.

«Діагностика» - загальний спосіб отримання вичерпної інформації про досліджуваному об'єкті або процесі. Значення діагностики в галузі соціальних відносин і процесів аналогічно «виявлення» характеру захворювання в медицині: якщо вчасно і правильно визначені ознаки і причини виникнення захворювання, то можна сподіватися на благополучний перебіг лікування і позитивні результати. Неправильний діагноз не тільки знецінює зусилля лікарів, але й зводить до нуля шанси на одужання хворого. Все сказане в області соматичного (тілесного) здоров'я відноситься і до психічному здоров'ю, в тому числі до виявлення рівня знань, інтелекту (педагогічний аспект), а тому діагностика в соціальній роботі - надзвичайно важлива діяльність, що вимагає високої кваліфікації і технологічності.

Мета діагностики стану соціального об'єкта - встановлення достовірності інформації про нього і його довкіллі, прогнозування його можливих змін і впливу на інші соціальні об'єкти, а також вироблення рекомендацій для прийняття організаційних рішень, соціального проектування дій з надання соціальної допомоги.

Соціальна діагностика вирішує типові для неї завдання, до яких відносяться:

- Виявлення специфічних соціальних якостей, особливостей розвитку і поведінки клієнта;

- Визначення ступеня розвиненості різних властивостей, їх вираженості в кількісних і якісних показниках;

- Опис діагностованих особливостей клієнта, коли це необхідно;

- Ранжування специфічних властивостей клієнта.

18. Методи соціальної діагностики, що використовуються у процесі оцінки стану сім’ї. Бесіда. Стимулюючі репліки.

До найбільш вживаних методів соціальної діагностики, що використовуються у процесі оцінки стану сім'ї, можна віднести такі: бесіда; інтерв'ю/опитування (клієнта та його соціального оточення: родичів, сусідів, колег (за згодою клієнта), вчителів, інших спеціалістів, які мали з ним справу); спостереження; аналіз документів (історія хвороби, постанова суду, попередні записи спеціалістів тощо); еко- карта; карта соціальної мережі; лінія часу; генограма.

Бесіда в соціальній діагностиці – метод одержання і корекції інформації на основі вербальної комунікації. Основна вимога, якої повинен дотримуватися соціальний працівник-діагност, – це уміння позитивно налаштовувати людей, викликати їхню довіру. При цьому важливими технологічними умовами, що забезпечують успіх бесіди, є:

- уміння зацікавити співрозмовника пропонованою темою бесіди;

- створення атмосфери взаємної поваги і довіри;

- використання методів переконання.

Визначення проблем і потреб клієнта у формі бесіди можна розпочати ще на етапі знайомства, використовуючи фрази типу – «Не могли б ви мені розповісти, що вас турбує і чим саме я можу вам допомогти»; «Не могли б ви поділитися зі мною своїми труднощами, щоб разом поміркувати над їх вирішенням».

Коли клієнт починає розповідати про власні проблеми, то завдання соціального працівника – підтримувати розмову, висловити співчуття і отримати максимальні відомості, що дозволить представити чітку картину сімейних негараздів.

Однією із технік дослідження біографічних даних клієнта є методика «Лінія часу» (автор – Стентон) [1]. Цей метод дає змогу виявити основні життєві події клієнтів та поворотні моменти в їх житті. Інколи окремі факти, що зафіксовані «лінією часу», можуть проявлятись у побудові стосунків з соціальним оточенням. Створення «лінії часу» є доречним у використанні при оцінці сім’ї, коли людям потрібно зрозуміти особливості прийняття ними важливих рішень. Це може бути процесом накопичення однотипних подій або кардинальних рішень щодо життєвих змін.

Біографічний метод передбачає лише індивідуальну роботу. На аркуші паперу малюється горизонтальна лінія. Її початок – це ранні спогади клієнта, кінець – сучасна ситуація. Пропонується пригадати важливі життєві події та переживання, які привели до рішень, які щось змінювали в житті: ритм життя, друзів, місце навчання чи проживання, ставлення тощо. Важливо зосередити увагу клієнта на процесі прийняття рішення, наприклад, «довго терпів, проте, коли….., то відразу пішов і зробив».

У кожному рішенні присутні три складові: почуття, думки та дії, хоча порядок їх актуалізації та доля прояву частки кожного не завжди однакові і не в однаковій мірі усвідомлюється. На ці особливості слід звернути увагу клієнта при дослідження себе.

Генограмавиступає водночас якформа запису сімейного родоводу, в якій доступно фіксується інформація про всіх членів родини протягом двох і більше поколінь. Вперше була використана Боуеном.

Генограму (родовід), як форму моделювання, використовують невропатологи, що займаються проблемами сім’ї, для накреслення інтергенераційної історії сім’ї. Цей інструмент виявляється дуже корисним для роботи з окремими членами чи сім’єю у тих випадках, коли треба зрозуміти, якою є система життя сім’ї у часовому вимірі. Генограма відображує розвиток сімейної системи у часі, надаючи можливість індивіду вийти із системи, роздивитись її, ознайомитись і вивчити та почати краще розуміти складну сімейну динаміку у її розвитку та характері впливу на теперішній стан справ.

Генограма є не що інше як сімейне дерево, що містись в собі багато соціальних даних. Це карта трьох, чотирьох або більшої кількості поколінь сім’ї, у якій зафіксовані генеалогічні відносини, події, заняття (сімейні справи), втрати, міграцію та розселення сім’ї, ідентифікацію та розподіл ролей та інформацію про сумісні стосунки та моделі спілкування (зв’язків). Генограмамає бути не скупченою (тісною, перенасиченою), а чітко окресленою, щоб уможливити її візуальне дослідження.

Кістяк генограми здебільшого походить на загальноприйняті генетичні або генеалогічні схеми. Чоловік позначається квадратом, а жінка – колом, а якщо стать особи невідома – то трикутником. Останній символ, зазвичай, вживається тоді, коли клієнт каже: „Я гадаю, що у сім’ї мого діда було семеро дітей, але я не знаю, чи дочок чи синів». Або „Моя мати втратила виношену дитину за п’ять років перед тим, як я народився, але я не знаю, чи то була дівчинка, чи хлопчик».

Подружня пара позначається лінією, що з’єднує квадрат з колом. На ній, зазвичай, пишуть дату одруження. Подружня пара з нащадками позначається пунктирною лінією. Нащадки заносяться відповідно до віку, починаючи зі старшого з лівої сторони схеми. Розлучення зображується пунктирною лінією. І знову корисно поставити дату. Член сім’ї, що помер, фіксується перехрестям фігури із зазначенням дати смерті.

Еко-карта – це просте схематичне зображення людини чи сім’ї за допомогою олівця та паперу, яке було розроблено як знаряддя (інструмент) оцінки, планування та втручання при наданні соціальної допомоги. Вона динамічно відображає екологічну систему, у межах якої знаходиться людина або сім’я у життєвому просторі. До карти включено головні системи, що є частиною життя сім’ї та природу сімейних відносин з іншими системами.

Побудова еко-карти. Спочатку у великий круг у центрі карти заносять ядро сімейної системи або родини. Традиційно при зображенні сім’ї чоловіків означають квадратами, а жінок – колами. Відносини означали так само як і на традиційному сімейному дереві або генетичній схемі. Варто у середині кола чи квадрата написати вік людини.