3. Заходи запобігання і протидії транснаціональної злочинності.

Основні рекомендації щодо організації протидії транснаціональній організованій злочинності (ТОЗ) було вироблено міжрегіональною підготовчою нарадою у Відні в лютому 1988 p., напередодні проведення Восьмого Конгресу ООН. Полягали вони у ствердженні необхідності:

— ратифікації та здійснення міжнародних домовленостей;

— розроблення двосторонніх та багатосторонніх угод;

— підготовки до прийняття типових документів і стандартів для використання на національному, регіональному та міжрегіональному рівнях;

— розроблення універсальної міжнародної конвенції з питань співпраці у справі протистояння транснаціональним злочинам та у здійсненні кримінального правосуддя;

— розгляду питань транснаціональної юрисдикції;

— вироблення стандартів у справі міжнародної допомоги у зв'язку з банківською таємницею;

— розроблення ефективних стандартів для протидії відмиванню грошей, здійсненню інвестицій, які пов'язані з незаконним обігом наркотиків, тероризмом та іншими формами транснаціональної злочинності;

створення глобальної інформаційної мережі для попередження злочинності та кримінального правосуддя;

широкого залучення громадських організацій для здійснення програми попередження злочинності та кримінального правосуддя.

ТОЗ можна класифікувати за п'ятьма основними групами:

а) організовані на міжнародній основі кланові злочини з основною метою отримання прибутків;

б) терористична діяльність транснаціонального спрямування;

в) економічні злочини, що передбачають здійснення операцій та дій у двох або декількох країнах;

г) транснаціональна незаконна торгівля предметами мистецтва, що е культурним чи релігійним надбанням нації;

ґ) дії, які забрудненням порушують екологічний баланс та стан довкілля кількох країн.

На основі виробленої ООН стратегії боротьби з транснаціональною злочинністю міжнародним співтовариством розробляються і конкретні напрями протидії цьому соціально-небезпечному явищу. Зокрема, їх було конкретизовано у "Віденській декларації про злочинність та правосуддя: відповідь на виклики XXI століття", яку було прийнято під час проведення X Конгресу ООН із запобігання злочинності та відносинам із правопорушниками, що минула у Відні 10—17 квітня 2000 р. У Декларації, зокрема, наголошено, що належні програми запобігання і реабілітації мають основоположне значення для ефективної боротьби зі злочинністю, і що такі програми мають ураховувати соціально-економічні чинники, котрі можуть зумовлювати суттєву вразливість людей з огляду злочинних дій та ймовірність здійснення людьми таких дій.

Ефективними чинниками подолання транснаціональної злочинності є, по-перше, активізація тісної координації дій та розвитку міжнародної співпраці, створення умов, які сприяють боротьбі з організованою злочинністю, сталому розвитку, викоріненню злиднів та безробіття; по-друге, широке залучення як партнерів та суб'єктів процесу протидії злочинності "урядів, національних, регіональних, міжрегіональних установ, міжурядових та неурядових організацій і різноманітних сегментів громадянського суспільства, зокрема засобів масової інформації та приватного сектору, а також визнання їх відповідної ролі та вкладу"; по-третє, проведення широкомасштабних переговорів держав — учасниць ООН, спрямованих на вироблення спільної Конвенції ООН проти транснаціональної злочинності; по-четверте, посилення допомоги щодо накопичення потенціалу світового співтовариства у боротьбі зі злочинністю (підготовка кадрів, технічна допомога, розроблення законодавства та правил, накопичення спеціальних знань та досвіду). Саме такий план дій міжнародної організації, на думку оонівських стратегів, мав сприяти різкому зменшенню кількості різних видів транснаціональних злочинів до 2005 р.[14]

Серед важливих тактичних завдань боротьби зі транснаціональною злочинністю Віденська декларація передбачала:

— внесення компоненту попередження злочинності у національні та міжнародні стратегії в галузі розвитку;

— активізацію двосторонньої та багатосторонньої співпраці, зокрема технічної;

— розширення співпраці країн-донорів у різноманітних галузях життєдіяльності суспільства, охоплюючи аспекти попередження злочинності;

— зміцнення можливостей Центру щодо міжнародного попередження злочинності, а також реалізації Програми ООН щодо попередження злочинності та розвитку кримінального правосуддя.

Проблеми протидії транснаціональній злочинності стають предметом аналізу провідних країн світу, зацікавлених у розвитку демократії, стабільності й економічного розвитку. Зокрема, питання вибору стратегії й тактики боротьби з транснаціональними злочинними формуваннями вже стали традиційними під час проведення спільних нарад Міністрів юстиції та внутрішніх справ "великої вісімки" (Москва, 1999 p., Мілан, 2001 р.). У комюніке цих нарад вказано пріоритетні різновиди транснаціональних злочинів, боротьба з якими в умовах сучасного суспільного розвитку стала вкрай актуальною.[12]

Передусім це злочини у сфері високих технологій, що є виявами кіберзлочинності, та характеризуються широким використанням досягнень сучасної науки й техніки, що тісно пов'язані з функціонуванням Інтернету, а за його посередництвом реалізуються злочинними силами для здійснення економічних злочинів та злочинів проти свободи людини (наприклад, сексуальна експлуатація).

По-друге, це злочини, пов'язані з відмиванням грошових коштів (розкриття банківських таємниць, проникнення за допомогою сучасних технологій до системи охорони банків та інших фінансових структур).

І, по-третє, це злочини корупційного характеру, що реально підривають безпеку суспільства, суперечать пропаганді демократичних цінностей у сучасному світі та стають на заваді розвитку законності та правопорядку.

У світі функціонує низка міжнародних організацій та центрів, які вивчають проблеми боротьби з транснаціональною організованою злочинністю. Німецький учений У. Бек заявляє, що "транснаціональні правові простори та інститути — вже не розкіш, а давно стали необхідністю для всіх держав у глобальну епоху, причому саме тому, що національні держави у ході глобалізації все більше втрачають не номінальну правову владу виносити рішення, а контроль над виконанням положень законодавства". Отож, відзначено взаємозв'язок функціонування міжнародних інституцій, діяльність яких спрямована проти транснаціональної організованої злочинності з тими характерними рисами глобалізаційних процесів, які стали ознакою сучасного світу.

Серед таких міжнародних організацій одне з провідних місць належить Інтерполу, початок історії якого сягає квітня 1914 p., коли в Монако було проведено І Міжнародний конгрес кримінальної поліції, у якому взяли участь представники Австро-Угорщини, Великобританії, Італії, Росії, Франції. На наступному Міжнародному поліцейському конгресі, що відбувся у Відні 3—6 вересня 1926 р., у якому взяли участь представники поліцейських структур Австрії, Бельгії, Греції, Данії, Єгипту, Італії, Латвії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Румунії, Сполучених Штатів Америки, Туреччини, Угорщини, Франції, Чехословаччини, Швейцарії і Швеції, було засновано Міжнародну комісію кримінальної поліції. Свою назву — "Інтерпол" — ця міжнародна організація отримала у липні 1946 p., а 1956 р. було прийнято новий Статут організації, в якому у ст. 1 було закріплено нову назву. Головними завданнями й цілями Інтерполу, згідно зі Статутом, визначено:

— забезпечення найширшої співпраці між зацікавленими органами кримінальної поліції в межах чинного національного законодавства країн -учасниць Інтерполу — і у суворій відповідності до положень Всесвітньої декларації з прав людини;

— створення і розвиток всіх необхідних органів, які будуть ефективними в боротьбі з загальнокримінальною злочинністю.

Україну було прийнято до Міжнародної Організації Кримінальної Поліції 1992 р. на 61-й сесії Генеральної асамблеї Інтерполу. Повноправним членом цієї організації наша держава стала 1993 р. після створення Національного центрального бюро Інтерполу. Відтоді пройдено нелегкий шлях становлення, розвитку і визнання українського Бюро Інтерполу як одного з новітніх підрозділів, що представляє інтереси держави на міжнародному рівні. 25 березня

р. Кабінет Міністрів України затвердив положення "Про Національне центральне бюро Інтерполу", яке було продубльоване Наказом МВС України №194 від 7 квітня 1993 р. "Про заходи щодо виконання Постанови Кабінету Міністрів України "Про НЦБ Інтерполу". Згідно з цією Постановою, взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубіжних держав щодо вирішення питань боротьби зі злочинністю, яка має транснаціональний характер або виходить за межі України, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу, яким є Міністерство внутрішніх справ.

Серед міжнародних організацій, діяльність яких спрямована на протидію ТОЗ, треба відзначити і Європол — правоохоронну організацію Європейського Союзу, яка здійснює активну діяльність у сфері протидії міжнародній організованій злочинності. Створення Європолу було зумовлене Маастрихтською угодою від 7 лютого 1992 p., а метою новоствореної міжнародної організації стало підвищення ефективності правоохоронних органів країн європейської спільноти та зміцнення співпраці між ними з метою протидії організованій злочинності та тероризму зокрема. Особливу увагу в діяльності організації зосереджено на виявленні та переслідуванні злочинних організацій на європейському континенті. Правовою базою функціонування цієї організації є Конвенція про Європол, котра була ратифікована країнами — учасниками Європейського Союзу та набула чинності 1 жовтня 1998 р. Відповідно до цієї Конвенції, Європол підтримує національні правоохоронні органи в країнах-членах у галузі боротьби з:

— незаконним обігом наркотиків;

— нелегальною міграцією;

— тероризмом;

— підробленням грошей та інших фінансових документів;

— торгівлею людьми;

— незаконною торгівлею автотранспортом;

— відмиванням грошей.

Здійснюючи свою діяльність у напрямі протидії транснаціональній організованій злочинності, Європол, по-перше, сприяє обміну інформацією між

країнами — учасниками організації відповідно до національних законодавств. По-друге, здійснює оперативний аналіз з метою забезпечення операцій щодо боротьби зі злочинністю. По-третє, готує стратегічні звіти (наприклад, щодо визначення загрози певного різновиду злочинів) та аналізує злочинність на основі інформації й розвідувальних даних, які представлено державами — членами організації та третіми сторонами. По-четверте, сприяє обміну досвідом та знаннями та надає технічну підтримку під час розслідувань і операцій, що здійснюються в рамках Євросоюзу для протидії злочинності під наглядом та юридичною відповідальністю зацікавлених держав — членів Євросоюзу. Особливу увагу зосереджено на проблемах уніфікації методів розслідування злочинів у різних країнах — членах Європолу. Фінансування Європолу здійснюють держави, що входять до Євросоюзу, залежно від їхнього внутрішнього валового продукту, а сам бюджет організації на 2005 р. становить 63,4 млн евро. Сьогодні у штаб-квартирі Європолу працює 490 співпрацівників, з яких 80 — офіцери зв'язку, котрі представляють правоохоронні органи країн європейської спільноти.

Міжнародне співтовариство зуміло виробити певні принципи протидії транснаціональній організованій злочинності і оформити специфічні інституції, діяльність яких спрямовується на її подолання на різних рівнях — кримінально-правовому, політичному, економічному тощо.

Висновок

Сучасні технології дали новий поштовх не тільки законній торгівлі, але і злочинній діловій діяльності. Розширення зв’язків організованої злочинності, значно полегшили їй встановленню контактів з партнерами в інших країнах і сучасна банківська справа полегшила здійснення міжнародних злочинних угод, а сучасна революція в електроніці представила злочинним угрупуванням доступ до нових механізмів, які дозволили їм незаконно привласнювати мільйони і відмивати великі доходи, одержані незаконним шляхом.

Розвиток суспільства в останні роки дозволило злочинним угрупуванням озброїтись і об’єднати свої сили для обкрадання цього суспільства, що є великою загрозою для всіх країн.

Злочинці і злочинні організації ширше розгортають транснаціональні операції не тільки у зв’язку із зміною кон’юнктури ринку, але і для того, щоб уникати зустрічей з правоохоронними органами. Неоднаковість систем кримінального правосуддя і правоохоронних органів різних країн означає, що ступінь ризику для злочинних елементів в значній мірі визначається місцезнаходженням злочинної організації. Тому злочинні організації намагаються діяти в районах найменшого для себе ризику, щоб звідти займатися поставками нелегальних товарів і послуг на ринки, де можна найбільше мати прибуток. Прибутки від злочинної діяльності вони також направляють по мережі світової фінансової системи, використовуючи для цього в основному центри банківської діяльності з відносно м’яким регулюванням.

Така діяльність має вже досить великі масштаби, що дозволяє говорити про появлення так званих транснаціональних злочинних організацій, тобто організованих злочинних груп, які знаходяться в одній державі і діють в одній чи декількох іноземних державах з сприятливою ринковою кон’юнктурою. Такі організації є важливими учасниками світової економічної діяльності і відіграють важливу роль в заборонених законом сферах (наприклад, виготовлення і торгівля наркотиками), які мають глобальні масштаби і приносять прибуток, який перевищує розмір національного валового продукту в деяких розвинутих державах.

Транснаціональні злочинні організації за низкою ознак відрізняються від міжнародних транснаціональних організацій, хоч і діють на одному полі і заради однієї мети надприбутків. Насамперед, транснаціональні корпорації діють на законних підставах і порушення ними закону є швидше винятком, ніж правилом. На відміну від них, порушення закону транснаціональними злочинними організаціями є нормою і їхньою основною ознакою. Як і транснаціональні злочинні організації, так і транснаціональні корпорації намагаються мати максимальну свободу дій при мінімальному контролі за їх діяльністю як на національному, так і на міжнародному рівнях .

Чинники розвитку транснаціональних злочинних організацій експерти ООН пов’язують з появою відповідних можливостей на міжнародному рівні, що обумовлено довгостроковими тенденціями у світовій політиці й економіці. У результаті посилення взаємозалежності держав, спрощення міжнародних зв’язків, збільшення прозорості національних кордонів і формування світових фінансових мереж, з’явилися нові ринки збуту як легальної, так і незаконної продукції. Транснаціональні злочинні організації однаковою мірою є як причиною, так і наслідком цих глобальних змін.

Єдиної моделі транснаціональної злочинної організації не існує. Такі угрупування різняться за формою і розмірами, а також спеціалізацією. Вони діють у різноманітних регіонах і на ринках різних товарів та використовують найрізноманітнішу тактику і механізми, приховуючись від правоохоронних органів.

Список використаних джерел

1. Бова А. Світом править тінь?! Особливості організованої злочинності за умов глобалізації // Віче. – 2007. - № 11. – С. 56-58

2. Батиргаєва В. Головкін Б. Громадська думка щодо торгівлі людьми: кримінологічний погляд на проблему // Право України. – 2003. – №7. – С.34-39

3. Валерко В. Міжнародний наркобізнес злочинна діяльність проти людства // Закон і бізнес. – 2007. – № 37. – С. 30

4. Єфремов С. Поняття організованої злочинності // Право України. – 2007. – №9. – С. 89-91

5. Ігнатьєв П. В тенетах нелегального бізнесу // Політика і час. – 2004. – № 10. – С. 66-79

6. Литвак О. Протидія організованій злочинності // Право України. – Ї 2004. – № 4. – С. 103-107.

7. Надьон О. Торгівля жінками: чинники, складові та шляхи подолання // Право України

8. Основы борьбы с организованной преступностью / Под ред..: В.С. Овчинского, В.Е. Эминова, Н.П. Яблокова. – М.: ИНФРА. – 2006. – с. 400

9. Старушкевич А.В. Криміналістичний мережевий аналіз організованої злочинної діяльності та можливості його використання у сфері протидії нелегальній міграції та торгівлі людьми // Митна справа. – 2007. – №3. – С. 19-32.

10. Сташис В. Проблеми боротьби з організованою злочинністю // Вісник академії правових наук України. – 2001. – № 2. – С. 163-168

11. Цепелев В.Ф. Міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю. М., 2006. 

12. Конвенция ООН по борьбе с транснациональной организованной преступностью от 15 ноября 2000 г [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// daccess-dds-ny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N00/736/82/PDF/N0073682.pdf.

13. Вербенський М. Г. Транснаціональна злочинність : [монографія] / М. Г. Вербенський ; МВС України. Дніпропетровський ДУВС. – Дніпропетровськ : “Ліра ЛТД”, 2009. – 355 с.

14. Нєбитов А. А. Загальні засади торгівлі людьми в Україні / А. А. Нєбитов // Митна справа. – 2010. – № 6. – Ч. 2. – С. 289–299.

15. Карпенко Є. М. Запобігання незаконному обігу наркотичних засобів міжнародними правоохоронними організаціями (на матеріалах Інтерполу та Європолу) : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / Є. М. Карпенко ; НАВС. – К., 2011. – 19 с.

16. Зелинская Н.А. Международно-правовое определение транснационального организованного преступления / Н.А. Зелинская // Информационное обеспе- чение противодействия организованной преступности : сб. науч. статей / под ред. М.Ф. Орзиха, В.Н. Дремина. – О., 2003. – C. 83–98.

43