2. Моделі конституційного контролю

Судовий конституційний контроль здійснюється залежно від прийнятої в країні моделі: або спеціалізованими органами конституційної юрисдикції (конституційними судами, радами), або судами загальної юрисдикції. На цьому етапі існує дві системи конституційного контролю, умовно визначені як «американська» та «європейська» моделі.

«Американська» модель конституційного контролю має свою специфіку, обумовлену особливою роллю Верховного Суду США як федеративної держави і деякими властивими цій державі рисами правової системи.

Специфіка «американської» моделі полягає в тому, що здійснення конституційного контролю довірено судам загальної юрисдикції. Конституційне правосуддя не виокремлюється із загального судочинства, оскільки усі справи, хоч би якою була їхня правова природа, вирішуються цими судами. У свою чергу, конституційні питання можуть стосуватися будь-яких конкретних спірних справ і не потребують спеціального до них підходу, тобто не існує особливої категорії конституційних справ, як не існує і особливих категорій справ адміністративного чи загального правосуддя, оскільки немає ніякого сенсу проводити розмежування між справами.

«Європейська» модель поширена не тільки в більшості країн Західної Європи, а й на американському континенті (Колумбія, Коста-Ріка, Панама, Чилі та ін.), в Азії (Ірак, Кіпр, Сирія, Туреччина, Південна Корея та ін.), Африці (Ангола, Єгипет, Малі, Ефіопія та ін.). Ця модель характерна для країн континентального права з його принципом верховенства закону.

«Європейська» модель передбачає, вилучення повноважень контролю щодо вирішення питань на предмет конституційності законів і підзаконних актів зі сфери компетенції загальних судів і організацію в межах певної держави єдиного спеціалізованого органу конституційного контролю (конституційної юрисдикції). Зазначена модель конституційного контролю була сприйнята і в Україні, що дістало своє відображення на конституційному рівні.

Поряд з цими моделями все більше розвиваються змішані моделі, які уособлюють елементи «американської» та «європейської» моделей стосовно компетенції, форми і видів контролю. Такі змішані моделі — «європейсько-американські» — поєднують конституційний контроль як спеціалізованим органом, так і судами загальної юрисдикції (наприклад, у Португалії).

3. Становлення конституційного судочинства в Україні

Як і розвиток української державності, конституційний розвиток нашої держави відбувається вже тривалий час, але питанням конституційного контролю не приділялось належної уваги ні на практиці, ні в теорії. Виникнення конституційного контролю деякою мірою можна пов’язати з прийняттям Конституції УРСР 1919 р. Однак за соціально-політичної і економічної ситуації в країні цей інститут не зміг отримати належного втілення в життя.

Певне пожвавлення у сфері конституційного контролю спостерігалось у другій половині 20-х років, після створення СРСР і прийняття Конституції СРСР 1924 р., що передбачала компетенцією Верховного Суду СРСР дачу висновків на вимогу Центрального Виконавчого Комітету СРСР щодо законності тих чи інших актів союзних республік, їх відповідності Конституції СРСР. Однак це положення не дістало свого відображення в Конституції СРСР 1936 р. і, таким чином, спробу наділити Верховний Суд СРСР контрольною функцією щодо конституційності нормативних актів законодавчих та інших органів не було реалізовано. Але саме Конституція СРСР 1936 р. і на її основі Конституція УРСР вперше у конституційній правотворчості ввели поняття «контроль за виконанням Конституції», наділивши такими повноваженнями Верховну Раду (відповідно до ст. 19 Конституції УРСР 1937 р.).

На довгі роки контрольні функції на рівні Союзу РСР закріпилися за Президією Верховної Ради СРСР, а на рівні союзних і автономних республік — за Президіями Верховних Рад цих республік. Усі функції здійснювали партійні органи. Тобто фактично — ніякого конституційного контролю.

Наприкінці 80-х років було зроблено перші спроби створення органу конституційного контролю в Союзі РСР. Таким спеціалізованим органом правової охорони Конституції СРСР став Комітет конституційного нагляду СРСР (1989 — 1991 рр.), сформований з’їздом народних депутатів СРСР.

Реформа органів влади 1988 — 1990 рр. у СРСР передбачала створення в союзних республіках комітетів конституційного нагляду. Практичних кроків до обрання органів конституційного контролю майже ніде не робилося. Це мотивувалося необхідністю прийняття нових конституцій. Ще влітку 1991 р. у нереалізованих проектах Союзного договору ставилося питання про перетворення Комітету конституційного нагляду СРСР у Конституційний Суд.

Внаслідок внесення 27 жовтня 1989 р. змін до ст. 112 Конституції УРСР передбачалося утворення Комітету конституційного нагляду Української РСР, але конституційні положення про Комітет конституційного нагляду Української РСР не були реалізовані на практиці. Не був утворений Комітет.

Конституція України (Конституція УРСР 1978 р. зі змінами і доповненнями станом на 21 вересня 1994. р.) регламентувала завдання і порядок формування конституційного суду, його кількісний склад, вимоги до осіб, що мали обиратися до конституційного суду, тощо. Однак у Конституції не було норм, які гарантували б своєчасне утворення конституційного суду, що певною мірою стало причиною зволікання з формуванням цього органу.

3 червня 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про Конституційний Суд України». Однак свою діяльність суд так і не розпочав, оскільки формування нового державного органу відбувалося повільно. Однією з причин цього було загострення протистояння між законодавчою і виконавчою владами, а отже, і відсутність заінтересованості у здійсненні конституційного нагляду.

Після прийняття нової Конституції України 1996 р. та на основі Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції розпочав свою фактичну діяльність.