19___ Соціалізація у контексті поняття “норма” та “відхилення”

Складність визначення поняття “норма” є не тільки термінологічним, а й змістовим. Наприклад, моральна норма не може бути раз і назавжди зафіксована в усіх без винятку співтовариствах, тому що вони, по-перше, мають національну специфіку, а крім того, по-друге, з часом змінюються, перетворюються. Тому варто пам’ятати, що норма є певним ідеальним утворенням, умовним позначенням об’єктивної реальності, середньостатистичним показником , що характеризує реальну дійсність, але не існує у ній. У соціальній педагогіці поняття “норми” і “відхилення від норми” використовуються для характеристики процесу розвитку і соціальної поведінки дитини. Відхилення можуть мати як негативний, так і позитивний характер.

Відхилення від норми умовно можна поділити на чотири групи: фізичні (пов’язані зі здоров’ям дитини, що виявляються медичними показниками); психічні (пов’язані із розумовим розвитком дитини, її психічними недоліками – затримкою психічного розвитку, розумовою відсталістю, олігофренією тощо); педагогічні (характеризуються відставанням від навчально-виховних стандартів – наприклад, діти, що не отримали загальної середньої освіти); соціальні (пов’язані з поняттям соціальної норми – універсальної чи часткової; наприклад, діти-сироти, важковиховувані, діти з девіантними нахилами).

Соціалізація часто тлумачиться соціальними педагогами та психологами як процес засвоєння індивідом певних соціальних ролей.

20___ 1. Прояви соціальних відхилень. Антагоністично-деструктивна поведінка особистості полягає у запереченні та нехтуванні нею певних норм.

• якщо йдеться про норми права, то є сенс говорити про злочинні відхилення; - за умови порушення чи нехтування нормами моралі або звичаями можна кваліфікувати їх як морально-звичаєві відхилення;

• поєднання першого та другого типу соціальних відхилень дає можливість окреслювати їх як морально-злочинні.

2. Стани соціально відхиленої особистості. Поведінкові реакції (стани) під час таких соціально відхилених актів визначаються, як правило, як поведінка опору (не-дія, невиконання соціальної, моральної чи звичаєвої вимоги) і захисту (від очікуваної дії ззовні).

Типологія поведінкових реакцій дитини у соціально адекватному та відхиленому контексті може бути різною, як, наприклад:

1) конформістська – прийняття соціальних норм і цінностей суспільства та соціального оточення;

2) реформістська – прийняття головних цінностей і норм соціального оточення, з одночасним несприйняттям деяких цілей і засобів їх досягання;

3) асоціальна – дитина не схвалює цінностей і норм суспільства; при цьому вона є достатньо ізольованою від суспільного життя, ігнорує суспільні вимоги, але не заважає їм здійснюватися стосовно когось іншого;

4) дисоціальна – особа внутрішньо не приймає моральних засад суспільства; водночас вона шукає підтримки у схожих за стилем поведінки осіб; у зв`язку з цим дитина (підліток) може пов`язувати себе з людьми, а не з ідеями, які представляють ці люди (молодіжні бандитські угрупування, релігійно-сектантські групи тощо);

5) антисоціальна – особа протиставляє себе всім і всьому – моралі, закону, людям; такому підліткові вистачає власної концепції буття; для заспокоєння своїх потреб і інтересів він може не зупинитися ні перед чим; така особистість не є вразливою до ситуацій та долі інших людей.

У процесі дорослішання дитини її вчинки і дії втрачають свою неконтрольовану автономність і дедалі більше підлягають системі. Регулювання поведінки дитини через її особистість (джерело стану) полягає в тому, що дитина має стати здатною до інтегрування:

• інформації, завдяки якій кожен з нас має поняття про світ і своє місце у ньому (створює начебто “карту” світу для себе);

• багатовимірної системи власних дій, які б забезпечували головні потреби і життєві завдання людини; - різних способів поведінки щодо інших осіб, предметів, ситуацій тощо.

3. Чинники соціально відхиленої поведінки. Підставою для стабільного і адекватного процесу соціалізації дітей та підлітків є реалізація цілого комплексу потреб, які створюють власну ієрархію. Якщо організм, а разом з ним і особистість не отримують необхідного задоволення своїх потреб, особистість як фізіологічний та соціальний феномен починає руйнуватися. З цього можна зробити висновок, що особистість дитини є, з одного боку, умовою соціальної адаптації, з іншого – результатом такої адаптації.

23___ Можна виділити такі групи чинників соціально відхиленої поведінки дітей та підлітків:

1. Мотиваційна група чинників – система чинників, що схиляють, спонукають дитину до девіантних дій.

2. Предиспозиційні чинники – чинники, що визначають вибір негативної поведінки серед усього її репертуару.

Існує ще й інша типологія чинників соціально відхиленої поведінки, а саме:

1. Природні (біологічні) чинники. Вони спонукають до формування девіантних виявів у поведінці дитини за умови існування неадекватних фізіологічних чи анатомічних особливостей росту і розвитку дитячого організму, які сповільнюють чи змінюють хід соціальної адаптації та соціальної мобільності особистості.

2. Психологічні чинники, які найперше спонукають до формування різних типів соціально відхиленої поведінки за умови існування психічних чи психологічних патологій або ж різного типу акцентуацій.

3. Соціально-педагогічні чинники можуть виступати як наслідок негативно трансформованого шкільного чи сімейного виховання, при чому найбільш небезпечними групами ризику

4. Соціально-економічні чинники – це чинники, що спонукають до формування асоціальних поведінкових стереотипів з причини усвідомлення дитиною дедалі більшого розшарування суспільства на заможних та незаможних; збідніння значної частини населення; обмеження легальних можливостей матеріального забезпечення; безробіття; соціальна напруженість у суспільстві та соціально-правова не- обізнаність дітей та підлітків.

5. Морально-етичні чинники можна представити у вигляді переліку головних проблем у соціально-ціннісній сфері розвитку особистості.

21___ Потреби можна розділити на:

1. біологічні (їжа, вода, повітря, виділення, статеве життя, уникнення ушкоджень та високих температур тощо); відсутність реалізації цього виду по- треб призводить до фізіологічних змін у організмі;

2. психологічні, що мають численні підвиди, а саме:

• отримання нового досвіду – шукання пригод, забав і приємностей; - потяг до пізнавальних і естетичних переживань; - потреба забезпечення безпеки як протиставлення потребі нового досвіду; - потреба знання; - потреба взаємності, як-от: материнської любові, бажання поєднатися з кимсь чи чимось проти нудьги, ностальгії, самотності; - потреба відкриття сенсу власного життя, що виявляється у бажанні бути самим собою і не діяти всупереч власній системі норм та цінностей; Ø потреба творчості – створення нового, цінного, в чому реалізується особистість.

Головними чинниками, що спричинюють формування соціально відхиленої поведінки з огляду на реалізацію чи нереалізацію потреб, можна вважати наступні:

1. Необхідність реалізувати психічне напруження, яке виникає внаслідок не заспокоєння певних потреб. Деструктивний антагонізм дитини, про який говорилося вище, носить вирішально егоїстичний характер, часто служить реалізатором такого психічного напруження. У зв`язку з цим виникають конфлікти – як внутрішні, так і зовнішні – і соціально відхилена поведінка стає одним із засобів зняття прикрої напруженості.

2. Бажання притуплення страхів, спричинених незаспокоєними потребами. Цей чинник виступає в образі своєрідної психічної оборони, створення для себе ситуації психічного піднесення, яке дає можливість забути про неспокій і відчуття страху. Притуплення страхів часто відбувається за допомогою алкоголю чи наркотиків. До їх вживання залучаються, передусім, підлітки, які мають серйозні внутрішні конфлікти, загрозу для відчуття психологічної безпеки, або ж незадоволення собою і своєю життєвою ситуацією. Виконання такими дітьми своїх соціальних ролей пов`язане для них із серйозними труднощами, а соціальне співжиття є джерелом дискомфорту. Особливо це стосується дітей, які з дитинства мали слабкий соціально- психологічний контакт з власною сім`єю. У боротьбі з власними страхами діти часто створюють поведінкову ситуацію зовнішнього псевдо спокою, відсутності будь-яких переживань і загалом проблем. Тому вони перебувають у стані само- вмовляння або ж прагнуть не думати про свої страхи. Такі діти люблять брати участь у галасливих розвагах (наприклад, дискотеки), шукають сильних вражень, пов`язаних з агресією і вандалізмом і компенсують тим внутрішній страх. Окрім заглушення страхів, соціально відхиленою поведінкою ді- ти можуть повідомляти про бажання зруйнувати глибокі внутрішні комплекси – комплекс нижчості, відчуття меншовартості, почуття непевності тощо.

3.Відсутність ідентифікації своєї особистості з оточуючими людьми. Реалізація цього чинника соціально відхиленої поведінки пов`язана з постійним відчуттям загрози з боку оточуючих дітей (людей) без жодних на те причин. Така поведінка межує з психопатичними станами.

24___ Агресивні тенденції дитини можуть бути виявлені у двох напрямках:

• само агресія стосовно своєї особистості;

• агресія стосовно соціального оточення чи його окремих структурних елементів та явищ.

існують різні ступені агресивності як характеристики поведінки особистості у оточуючому соціумі; при цьому вони характеризуються наявністю чи відсутністю певних ознак, а саме:

1. Частотою та швидкістю виникнення агресії. Чим більш вираженою є патологія афекту у поведінці дитини, тим більш можливим є виникнення фрустрації. Серед фрустраційних виявів найбільш поширеними є обмеженість можливості самостійного контакту дитини з оточуючими; постійний стан тривожності; наявність системи локальних страхів; неадекватність самооцінки тощо.

2. Ступінь неадекватності агресії щодо тої ситуації, у якій вона виявилася. У найбільш складних випадках важко виявити причину виникнення агресії, яка зовні виявляється як абсолютно неадекватна форма реагування на дратівливу ситуацію.

3. Фіксованість (зацикленість) на агресії. Почасти агресивна поведінка може закріплюватися як стійка установка реагування на певну ситуацію.

4. Ступінь напруженості в агресивності. Подеколи дитину можна відволікти від агресії шляхом переключення уваги та поведінки на конструктивний вид діяльності або ж підкорити агресивну поведінку конструктивному контролю. У більш складних випадках дитина насичується переживанням агресії і будь-яке втручання з боку сторонніх осіб призводить лише до посилення агресивності.

5. Форма агресивної дії. Найпростішою формою агресії є її вербальна форма, складнішими - фізична ауто- чи гетеро агресія (для сприйняття і для соціально-педагогічної корекції).

6. Ступінь усвідомленості агресії. Агресія, як уже говорилося, переважно виконує захисну функцію і більшою мірою чуттєва до психотерапевтичних впливів. Більш складні випадки, як правило, не піддаються звичайній психологічній корекції.

Слід зауважити, що у науковій літературі виділяються чотири категорії агресивних дітей:

1. Діти, схильні до виявлення фізичної агресії. Вважається, що фізична агресія переважає у активних, діяльних, цілеспрямованих дітей, які наділені рішучістю, схильністю до ризику, авантюризмом. Їх відверта екстравертованість підкріплюється лідерськими якостями, але подеколи з садистськими нахилами, поганим самоконтролем, відсутністю соціалізації потягів, потребою в гострих переживаннях, імпульсивністю поведінки.

2. Діти, схильні до вияву вербальної агресії. Вони вирізняються неврівноваженістю, депресивними станами, фрустраційною толерантністю, підвищеною чутливістю до оцінок і дій щодо їх особистості, невмінням і небажанням приховувати свої почуття і думки, постій- ним внутрішнім конфліктом, напруженістю та імпульсивністю.

3. Діти, що виявляють опосередковану агресію. Такі діти характеризуються надмірною імпульсивністю, слабким самоконтролем, недостатньою соціалізованістю потягів і низькою усвідомлюваністю власних дій, негативізмом характеру.

4. Діти, схильні до вияву негативізму. Вони виявляють мнимість, вразливість. Головні риси особистості таких дітей: егоїзм, самовдоволеність, завищена самооцінка, консерватизм.

25___Життєва криза – психо-фізіологічний стан особистості, який полягає у неможливості задоволення значущих життєвих потреб в даний момент життя; усвідомлення глибокого внутрішньої суперечності.

Умовно життєві кризи можна поділити на кілька типів: 1. Вікові кризи (нормативні). Вони виникають більшою чи меншою мірою у кожної людини при переході через певну вікову межу і хронологічно можуть бути представлені так: - підліткова криза; - криза 30 років; - криза “середини життя” тощо.

2. Дитячі та підліткові кризи, що класифікуються за критерієм тривалості. Вони свідчать, окрім іншого, про рівень соціалізованості особистості та адекватність її соціальних домагань реальному станові, у якому вона знаходиться у вказаний момент часу.

3. Дитячі та підліткові кризи за критерієм результативності. У зв‘язку з пережитим стресом та викликаною ним кризою остання може спонукати особистість як до асоціальних, так і до про соціальних вчинків.

4. Діяльнісні кризи. Цей тип життєвих криз, характерний як для дітей та підлітків, так і для дорослих людей, відрізняється від інших своєю процесуальною характеристикою, оскільки стосується певних діяльнісних установок особистості.

5. Різновимірні життєві кризи. Вони поділяються на одновимірні (викликані однією подією) та багатовимірні (які виникають під дією кількох чинників чи торкаються кількох аспектів соціалізації особистості дитини).

6. Детерміновані життєві кризи (інтрапсихічні чи ситуаційні).

26___Соціально-педагогічна корекція - корекція, спрямована на усунення прогалин у соціальних знаннях, уміннях і навичках дитини, виявів девіантної поведінки та акцентуацій характеру, на підвищення мотивації навчання та особистісного вдосконалення, а також на вирішення проблем житла, сім‘ї, оточення та підвищення соціальної адаптивності та соціальної продуктивності особистості.

Окрім звичайних методик соціально-педагогічної корекції, які можуть застосовуватися головним чином до таких її видів, як діяльнісні, результативні, різнотривалі (методики корекції агресивності, тривожності, суїцидних нахилів, гармонізації життя у мікросередовищі сім‘ї, міжособистісних стосунків тощо), до найбільш складних видів життєвих криз застосовується спеціальна корекційна методична система, яка може бути визначена як аутокорекційна, а саме:

1. Складіть список людей, до яких ви можете звернутися по допомогу: члени родини; друзі, з якими ви часто бачитеся; близькі сусіди; колеги, з якими у вас досить близькі стосунки; емоційно важливі для вас люди, з якими ви тимчасово розлучені тощо. Виключіть при цьому випадкових знайомих чи людей, з якими у вас склалися суто професійні контакти.

2. З‘ясуйте, чи існують якісь зв‘язки між людьми, включеними вами до цього списку. Складіть таблицю чи схему таких зав’язків.

3. Позначте, яку допомогу можуть надати вам люди, внесені ва- ми до цього списку чи таблиці:

Е – емоційну; П – практичну; Т – товариську; І – інформаційну.

4. Візьміть аркуш паперу і складіть діаграму “мережі”, позначаючи: t - члени сім‘ї; n - друзі; g - колеги, знайомі.

5. Поєднайте людей, що мають зв‘язки, між собою та за вами. Ви опинитеся у системі дружніх зав’язків, які допоможуть вам у вирішенні вашої життєвої кризи. Використайте ці зв‘язки та можливості міжособистісного спілкування.

27___ Соціальний педагог в школі - це фахівець-професіонал, який покликаний забезпечувати взаємодію сім'ї, освітнього закладу, різних соціальних інститутів у вихованні дитини, допомагати йому адаптуватися в складних сучасних умовах. Шкільний соціальний педагог: - вивчає психологічні і вікові особливості дитини, світ його інтересів, коло спілкування, умови життя, позитивні і негативні впливи мікросоціуму; виявляє причини і характер соціально-педагогічних проблем, тобто ставить своєрідний «соціально-педагогічний діагноз»; - Організовує різні види соціально значимої діяльності, впливає на зміст дозвілля, допомагає у працевлаштуванні, професійної орієнтації і адаптації, організовує діяльність підліткових та молодіжних об'єднань в соціумі, організовує професійне взаємодія медичних, освітніх, культурних, спортивних, правових установ, що беруть участь в соціально-педагогічної роботі; - Враховує і пускає в хід соціально-правові, юридичні, психологічні, економічні механізми попередження і подолання негативних впливів на розвиток особистості; - Забезпечує реалізацію системи правового захисту, соціально-педагогічної підтримки дитини і сім'ї;

Напрямки і форми роботи шкільного соціального педагога розкривають змістовну сторону методів його роботи. Можна виділити наступні основні методи і напрямки роботи:

- Вивчення медико-психологічних і соціально-педагогічних особливостей особистості учнів, умов їх життя, специфіки мікросередовища;

- Виявлення дітей групи ризику;

- Здійснення профілактичної роботи щодо попередження шкільної і соціальної дезадаптації, девіантної і делінквентної поведінки;

- Здійснення правової просвіти учнів;

- Розробка і реалізація програм корекції та реабілітації відхиляється учнів;

- Взаємодія з сім'ями учнів з метою спільного вирішення проблем виховання і розвитку особистості дитини;

- Взаємодія з психологами, вчителями, класними керівниками з метою створення умов для реалізації прав і свобод учнів

- Профілактика і вирішення конфліктних ситуацій за участю неповнолітніх;

- Взаємодія з правоохоронними органами, службами соціального захисту та зайнятості населення, медичними установами, громадськими, благодійними організаціями;

- Участь в роботі педагогічних рад і методичних об'єднань.

28___ Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю обмежених функціональних можливостей є реалізацією різних видів соціальної реабілітації. У кожному конкретному випадку вона обумовлюється особливостями фізичного та психічного стану клієнтів, кваліфікацією суб'єктів соціально-педагогічної діяльності, а також тими різновидами соціального обслуговування, яке здійснює конкретна державна чи громадська організація.Можна виокремити такі загальні напрями соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю обмежених функціональних можливостей:-вивчення соціально-психологічного стану осіб з обмеженою дієздатністю;-проведення соціально-педагогічних досліджень особливостей соціалізації дітей-інвалідів з різними типами захворювань;-побутова реабілітація дітей-інвалідів (навчання елементам само­обслуговування та норм елементарної поведінки в різних мікро-соціумах);-проведення психологічного консультування дітей-інвалідів з особистісних проблем;-здійснення психолого-педагогічної корекційної роботи;-організація консультпунктів для родичів молодих інвалідів з юридичних, правових, психолого-педагогічних питань;-розвиток потенційних творчих можливостей дітей-інвалідів;-формування якостей особистісної самодіяльності засобами спеціально розроблених психотренінгів та психотренуючих ігор;-організація культурно-дозвіллєвої діяльності дітей-інвалідів через проектування та впровадження різноманітних програм і форм роботи соціальних служб;-здійснення профорієнтаційної роботи серед молодих інвалідів;-вихід з конкретними пропозиціями щодо поліпшення життя молодих інвалідів у суспільстві;-координація роботи з різними соціальними інститутами, що опіку­ються проблемами дітей-інвалідів у суспільстві. 29___ У розробці методик соціально-педагогічної роботи з дітьми «групи ризику» та їхніми батьками необхідно спиратися на психологічні особливості дітей різного віку й різного особистого досвіду, на взаємодію та узгодження загальних зусиль фахівців різних галузей соціальної роботи. Методика роботи соціально педагога з дітьми – жертвами насильства Діти, які опинилися в ситуації соціального ризику, як правило, стають жертвами тих або інших форм насильства як у власній родині, так і поза нею. Довірливі стосунки соціального педагога з дитиною сприяють виявленню ситуацій жорстокого поводження та припинення насильства на початковому етапі. Певні методичні прийоми подолання різних форм жорстокого поводження можуть бути використані соціальним педагогом у профілактичній роботі з дітьми в шкільному колективі. Прояви насильства в дитячому середовищі не завжди стають вчасно відомі вчителям школи, оскільки носять прихований характер. Робота соціального педагога в такій ситуації є превентивною, попереджувальною. У перший день занять проводиться класна година, на якій обговорюються правила поведінки дітей у шкільному колективі. У ході бесіди увага дітей акцентується на неприйнятності будь-якої агресії в спілкуванні школярів між собою. Роз'яснюються поняття жорстокого поводження й правової відповідальності за подібні дії, наводяться приклади вчинків, розглянутих як прояв різних форм насильства над особистістю. Методика роботи соціального педагога має будуватися на тих принципах, що формально, юридично діти групи ризику можуть вважатися дітьми, які не вимагають особливих підходів (у них є родина, батьки, вони відвідують звичайний освітній заклад), але фактично через причини різного характеру, що від них не залежать, ці діти опиняються в ситуації, коли не реалізуються повною мірою або взагалі зневажаються їх базові права, закріплені в Конвенції ООН про права дитини та інших законодавчих актах, — право на рівень життя, необхідний для їх повноцінного розвитку, і право на освіту. Самі діти не можуть розв'язати ці проблеми: вони або не можуть їх усвідомити, або не бачать виходу з важкої життєвої ситуації, в якій опинилися. При цьому, діти групи ризику не тільки зазнають вплив украй негативних факторів, але дуже часто не знаходять допомоги й співчуття з боку оточуючих, тоді як надана в потрібний момент допомога могла б підтримати дитину, допомогти їй подолати труднощі, змінити світогляд, ціннісні орієнтації, розуміння сенсу життя й стати нормальним громадянином, людиною, особистістю.

30___ Перехідний період, як лакмусовий папірець, виявляє усі вади суспільства. Підлітковий вік - найважчий і складний із усіх дитячих вікових груп. Його ще називають перехідним віком, оскільки у протягом цього періоду відбувається своєрідний перехід від дитинства до дорослості, від незрілості до зрілості, який пронизує усі сторони розвитку підлітка: анатомо-фізіологічна будову, інтелектуальне, моральний розвиток, і навіть різноманітні види своєї діяльності. У такому віці серйозно змінюються умови життя і забезпечення діяльності підлітка, що, своєю чергою, викликає переналаштування психіки, появу нових форм взаємодії між однолітками. У підлітка змінюється громадський статус, позиція, становище у колективі, йому починають пред'являтися серйозніші вимоги дорослих.

Тому взаємини з дорослими зазвичай характеризуються підвищеної конфліктністю, посилюється критичність стосовно думок дорослих, та заодно стає вагомішим думка однолітків. Змінюється характер відносин із старшими: з позиції підпорядкування підліток намагається перейти в позицію рівності. Одночасно змінюється і характеру взаємовідносин з однолітками, виникає потреба спілкування з метою самоствердження, що у несприятливі погодні умови можуть призвести до різноманітних відхилень поведінки; підвищений інтерес до питань інтимного життя людини, що небезпека може спричинить асоціальною порушень статевого життя підлітка.

Підліток - це ще недостатньо зрілий й не дуже соціально змужнілий людина, це особистість, які перебувають на особливої формування її найважливіших чорт і якостей. Стадія ця прикордонна між дитинством і дорослістю. Особистість ще недостатньо розвинута, щоб вона вважалася дорослої, й те водночас настільки розвинена, що можуть свідомо розпочати відносини з оточуючими і волі іти у своїх вчинках і діях вимогам громадських і правил.

Підліток здатний приймати продумані рішення, здійснювати розумні вчинки, і відповідати них моральну і правову відповідальність. Слід особливо виокремити, що підліток - обличчя, що набрало чинності під час правову відповідальність за дії і їх учинки. І хоча закон, враховуючи особливості соціально – психологічного розвитку неповнолітніх, встановлює йому обмежену відповідальність, вважатимуться старший підлітковий і юнацький вік як характеризується особистісної відповідальністю.