Типи девіацій

Делинквентное поведінка, на відміну девіантної, характеризується як повторювані асоціальні вчинки дітей і підлітків, що складаються в певний стійкий стереотип дій, що порушують правові норми, але з манливих кримінальної відповідальності з – право їх обмеженою суспільної небезпечності чи недосягнення дитиною віку, від якого починається кримінальної відповідальності. Виділяються такі типи делінквентної поведінки:

- агресивно – насильницьке поведінка, включаючи образи, побої, підпали, садистські дії, спрямовані, переважно, проти особистості людини;

- корисливе поведінка, включаючи дрібні крадіжки, здирство, викрадення автотранспорту та інші майнові зазіхання, пов'язані з прагненням отримати матеріальний зиск; поширення та продаж наркотиків.

Кримінальне поведінка окреслюється протиправний вчинок, котрий за досягненню віку кримінальної відповідальності служить основою порушення кримінальної справи і кваліфікується по певним статтям кримінального кодексу. Кримінальному поведінці, зазвичай, передують різноманітні форми девіантної і делінквентної поведінки. Негативні форми девіацій є соціальної патологією: пияцтво і алкоголізм, токсикоманія і наркоманія, проституція, суїцид, правопорушення і злочинність. Вони дезорганізовують систему, підривають її основи розвитку та завдають значної шкоди, насамперед, особистості самого підлітка. Необхідність регулювання поведінки людей завжди залишатиметься актуальною, оскільки існує нерозв'язне протиріччя між потребами чоловіки й можливостями їхнього задоволення. Прагнення задоволенню матеріальних чи духовних потреб є тією внутрішнім мотивом, який спонукає людей що недостатньо розвиненою соціальної орієнтацією до вчинкам та побічних дій, який загальновизнаних норм поведінки.

30 ---Девіантна поведінка людини це система вчинків чи окремі вчинки, що суперечать прийнятим в суспільстві нормам і проявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптованості, порушення процесів самоактуалізації та у вигляді ухилення від морального й етичного контролю особистості над власною поведінкою. Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників не існує єдиної точки зору на термін "девіантна поведінка". Одні вважають, що мова має йти про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, інші пропонують включати в це поняття тільки порушення правових норм, треті різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, вбивства). Девіантна поведінка завжди пов'язана з певною невідповідністю людських вчинків, дій, способів діяльності розповсюдженим в суспільстві чи групах нормам, правилам, стереотипам, очікуванням, цінностям. При цьому девіантна поведінка може виступати як засіб досягнення мети, як спосіб психологічного розвантаження, як самоціль, що задовільняє потреби людини в самореалізації та самоствердженні. Прояви девіантної поведінки (девіації), що набувають масового характеру та широкого поширення в суспільстві або в середовищі певної соціальної групи, називають соціальними відхиленнями.. Кожне суспільство має свою певну систему норм (цінностей), які містять вимоги до поведінки та обов'язків членів цього суспільства. Норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що розділяє група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки людей з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють, та відображаючи, формують Соціальні норми в суспільстві виконують орієнтаційну, регулювальну, інформаційну, корекційну, виховну функції. В них закладені певні способи дій, у відповідності з якими індивіди будують та оцінюють свою діяльність, спрямовують та регулюють поведінку. Девіантна поведінка має різноманітні динамічні характеристики, може бути стійкою чи нестійкою, мати різну спрямованість та соціальну значимість. Девіантні форми поведінки поділяються на тимчасові і постійні, стійкі та нестійкі. Для тимчасових девіацій характерна обмежена тривалість поведінки, що суперечить певним нормам. Наприклад, підлітки можуть проявляти девіантні форми поведінки лише під час перебування в таборі відпочинку, бути агресивними лише в певній групі тощо. До постійних девіацій відносять такі форми асоціальної поведінки, які мають тенденцію до повторення. Стійкими називають девіації, для яких притаманний лише один вид асоціальної поведінки (наркоманія, дромоманія тощо). При нестійких девіаціях відмічається схильність до проявів різних видів девіантної поведінки (алкоголізм з агресією до ближніх тощо). Стихійні девіації характеризуються спонтанністю та хаотичністю. Вони виникають під впливом зовнішніх обставин і характеризуються тимчасовим характером. їх причиною, як правило, є емоційний стан індивіда та збіг обставин. Найбільш типовими стихійними девіаціями для підлітків є вербальна, фізична агресії, спроби самогубства тощо. Сплановані девіації мають характер регламентованості та чіткої спрямованості. Людина завчасно готується до їх реалізації, нерідко переживає радісне і водночас тривожне очікування певного виду діяльності (наприклад, стан комп'ютерної залежності у підлітків). Структурована (організована) девіація це групова форма поведінки, в межах якої чітко розподілені ролі всіх її учасників. Для неструк-турованої різновидності групової девіантної поведінки характерна відсутність ієрархічних взаємостосунків, регламентація вчинків. Девіантні форми поведінки щодо своєї спрямованості на себе та інших бувають експансивні, неекспансивні, егоїстичні та альтруїстичні. Експансивні девіації, на відміну від неекспансивних, характе­ризуються вторгненням у сфери життя і діяльності оточуючих, здійснення щодо них різних форм фізичного, психічного та сексу­ального насильства. При неекспансивних девіаціях індивід своєю поведінкою не зачіпає інтересів інших (наприклад, нервова анорексія -стурбованість вагою свого тіла, постійне обмеження себе в їжі). Егоїстичні девіації відзначаються спрямованістю на отримання задо­волення чи особистого зиску. Альтруїстичні девіації спрямовані на задоволення інтересів інших людей, нерідко поєднуються з схильністю до самопожертви та самознищення. Альтруїстичні цілі може пере­слідувати самогубець, якщо він прощається з життям заради порятунку інших. За рівнем усвідомлюваності та критичності поведінки розрізняють усвідомлені та неусвідомлені девіації. Усвідомлені девіації це такий вид поведінки, при якій людина усвідомлює, що її вчинки суперечать певним нормам і стосовно яких вона може переживати негативні емоції, бажає змінити свою поведінку. Неусвідомлені девіації , як правило, притаманні людям з психічними розладами, які переконані, що їх поведінка носить адекватний характер в порівнянні з вчинками оточуючих, в них відсутнє бажання змінити що-небудь у своїй поведінці. Розрізняють також первинну та вторинну девіації. Первинна девіація це власне ненормативна поведінка, яка має різні причини ("бунт" підлітка проти авторитарності дорослих; бажання до само­вираження, яке за певних причин не може здійснитися в межах "нормативної" поведінки). Вторинні девіації виникають у результаті свідомого чи неусвідомлюваного девіантом прагнення діяти відповідно до того ярлика, яким оточуючі відмітили його поведінку, що мала місце раніше.