2. Творення кольористичної лексики

Джерелами виникнення кольороназв є:

• полісемія (використання назв предметів, об’єктів природи з певним забарвленням для утворення нових назв кольору);

• запозичення(з різних слов’янських і неслов’янських мов);

• лексико-морфологічні засоби (морфологічні процеси, складні слова, спеціальні слова для передачі відтінків).

Словотвірні варіанти ідеосемеми найбільш представлені морфологічним способом творення, найпродуктивнішим видом якого є суфіксація. Суфіксація представлена такими прикладами:

1. –уват- : зеленкуваті очі[7, 386];

2. –авий-, явий-: русява голова(2, 138), синяві тіні[7, 390];

3. –аст-, -яст-: біласті чулки, [6, 86],сріблястий туман[3,185];

4. –ист-: золотистий обрій[3,181], та інші.

Іменники, прикметники, дієслова. прислівники, які позначають одночасно поєднання декількох кольорів можуть утворюються за допомогою осново- та словоскладання.

• Словоскладання.

З погляду на семантику складні назви кольорів, утворені способом словоскладання, можна поділити на групи:

1) один член мотивований, похідний, "конкретний", а другий – немотивований, "абстрактий": червоно-маковий[1,468], яро-зелений[3,180]. Такі назви допомагають розрізняти найтонші відтінки основних кольорів спектру. За значенням вони відповідають порівнянням зворотам, наприклад: червоний фез горів на сонці як мак[5, 416].

2)обидва члени є виразно мотивовані: злото-криваве світло[3,185].

Складні слова дозволяють простежувати інтенсивність: темно-зелене, блідо-зелені китяги винограду[4, 241], ясно-зелений овес[9, 37].

Інколи одна із складових частин таких назв передає суб’єктивно-об’єктне сприйняття кольору або його психологічну характеристику: сизо-зелений дим[8,289].

Такі кольороназви використовуються в художньому стилі для змалювання пейзажу та персонажів.

• Основоскладання

Приклад: сіро-жовте поле смерті[5, 417].

Рідше трапляються трикомпонентні назви, утворені поєднанням основ(ускладнених і неускладнених), так званих три- і більше компонентних основ.

Окремим способом творення кольористичної лексики є переосмислення попереднього значення. Слово у мові є не тільки знаком якогось поняття чи уявлення, воно несе на собі вантаж як закріплених за ним, так і індивідуально утворених у мові асоціацій. Переосмислення компонента на позначення кольору здійснюється на основі аналогічних асоціацій. Оскільки колір не існує окремо від його носія, асоціації зумовлююють формування в слові нових значень і є мотивом для переосмислення попереднього значення слова, входження у внітрішню форму сполучення слів нових значень як конотативних ознак.

Основним шляхом, що призводить до насичення кольоропозначень новим змістом, на думку О. А. Шеховцової, є:

1. генерування його за принципом символічного ланцюжка, в основі якого лежить порівняння за аналогією;

2. набуття змісту ззовні, джерелом чого виступає екстралінгвальна дійсність;

3. індивідуально-авторські вживання кольоропозначень.

Кількісно найчисельнішою є група складних назв кольорів, за допомогою яких можна передати все розмаїття барв навколишнього світу, і ці назви продовжують поповнювати колірну скарбницю.Відтінки основних кольорів спектру позначають похідні кольороназви. Вони виникають як слова – характеристики.

Найменш чисельну групу становлять первинні назви, давні за походженням, але вони здатні утворювати велику сітку семантичних дериватів, в основі яких лежить ідея кольору – це відгалуження від назв кольорів, що становлять ядро кольороназв. В усіх цих назвах визначення колірної ознаки нашаровується на визначення предмета дії, процесу, стану, ознаки стану або дії.

Отож, кольороназва виявляється у процесі узагальнення значень слів різних частин мови, які представляють загальну ідею про колір як фрагмент дійсності на мовному рівні. Ця узагальнена одиниця – поняттєва категорія, що являє собою певну ідею, охоплює визначену систему варіантів. Основними варіантами колороназв, які реально функціонують у мові, вважають прикметники, оскільки досліджувана лексика із значенням кольору в мові представлена, перш за все, цією частиною мови. Крім прикметників, вона включає також іменники, дієслівні форми та прислівники.