3. Синтаксичний особливості

Семантичний зміст слова не є незалежним, він зумовлений тими відношеннями слів, які формуються через протиставлення одного слова іншим словам. Тільки на фоні лексико-синтаксичної системи мови, тільки у зв’язку з нею визначаються межі слова, як складної і разом з тим цілісної мовної одиниці, яка об’єднує у собі ряд форм, значень і вживань.

Основне лексичне значення у слів колоративів визначається шляхом зіставлення зі словами, з якими лексико-семантичний варіант утворює парадигматичні ряди.

Особливо показовими у цьому плані є сполучення прикметника з іменником, це словосполучення має таку семантичну структуру: ознака – предмет. «Від вибору субстантивованого компонента залежить семантика колоратива, який може означати не лише конкретну ознаку, але й переносну, конотативну. Про особливу семантичну продуктивність прикметників на позначення кольору свідчить їх спроможність сполучатися з іменниками найрізноманітніших розрядів і груп. Участь прикметників у творенні словосполучень, зумовлені їхньою семантикою, прямим та переносним значенням.»[6, 79]

Назви кольорів прикметників виявляють своє значення у сполученні з певними семантичними групами іменників, що мають конкретне значення. Назви кольорів можуть сполучатись тільки з деякими групами іменників, виявляючи при цьому своє пряме(колірне) або переносне значення. За О.М. крижанською найтиповішими контекстами для аналізованих назв є такі семантичні групи іменників:

1. іменники на позначення візуальних сприймань(колір, барва, масть, світло, промінь, виблиск, бліки, зблиски, переблиски, відсвіти, відтінок, переливи);

2. іменники-назви різних предметів побуту(вбрання, взуття, постіль, меблі, будівлі, посуд);

3. іменники-назви очей(очі, баньки, білки);

4. іменники, що позначають волосяний покров людей(чуб, волосся, кучері, брови, коси, вуса, борода);

5. іменники, що позначають частини тіла і шкіру людей(щоки, обличчя, груди, плечі, руки, чоло, ніздрі, жили, пальці, повіки, живіт, шия, лоб, ніс, зуби, губи);

6. іменники-назви явищ природи(сніг, туман, сонце, дощ, хмара, вогонь, полум’я, блискавка, буря, дим, сяйво, захід, заграва, хуги, тучі, хвилі, райдуга, пороша, серпанок, марево, імла);

7. назви просторових понять(небо, небокрай, горизонт, луг, поля, степ, нива, море, озеро, ліс, діброва, гай, лан, поляна, гори);

8. іменники на позначення рослинності(дерев, квітів, грибів ,зілля);

9. назви тварин та частин їх тіла(гуси, змія, крило, вівці);

10. назви хімічних речовин, сполук, мінералів(золото, срібло, мідь, вугілля, глина, попіл, чавун, вапняки, газ);

11. назви рідин(кров, вода, нектар, краплини та ін.);

12. назви страв та продуктів харчування(вареники, м'ясо, суп, молоко та ін.);

13. назви людей(бабуся, лицар, старець, красуна та ін.);

14. назви небесних світил(сонце, місяць, зорі);

15. темпоральні іменники(день, ніч, ранок);

16. іменники назви психічних станів, процесів мислення та хвороб(сон, гарячка, жах, радість, лють).

Аналіз дозволяє зробити висновок, що в українській мові є кольороназви:

1. з широким асоціативним полем;

2. з середнім асоціативним полем;

3. з мінімальним семантичним об’ємом[5, 111-112].

Для з’ясування смислу кольороназв велике значення має контекстуальний аналіз. Розуміння можливостей мовної одиниці відбувається в умовах контексту. Функція кольоропозначення і контексту, що його оточує, перебувають у тісній взаємодії.