Nb! Не призначають ліки, які містять Mg!
Фосфатний літіаз
Блокування бактеріального ферменту уреази, особливо у хворих з нефростомою, при залишених каменях
- ацетогідроксамінова кислота по 0,25 г кожні 8-12 годин на протязі місяця
Інструментально-апаратне лікування – ВИСХІДНИЙ ЛІТОЛІЗ
Розчинення фрагментів каменя шляхом іригації 10% розчином геміацидрину або ін.
Цистиновий літіаз
Зменшення концентрації цистину – збільшення діурезу до 3-4 літрів за добу
Обмеження в їжі кухонної солі та білку
Покращення розчинності цистину залуженням сечі
- цитратні суміші
- натрія гідрокарбонат (до 10 г/добу)
Для зв’язування цистину і формування більш розчинного цистину
- D-пеніциламін (торгові назви: біанодин, купреніл) в табл., капс. По 0,5 г кожні 6-8 годин
- Альфа-меркаптопропіонілгліцин 10мг/кг/добу (побічні ефекти у 30-50% хворих – тому застосовувати обережно)
Цистиновий літіаз
Методом вибору в лікуванні цистинового літіазу є черезшкірна або уретероскопічна ультразвукова літотріпсія, так як ДУХЛ неефективна, а відкрита операція недоцільна в зв’язку з високою частотою рецидивів
Водно-курортне лікування
Кальцієвий уролітіаз
Слабомінералізовані води:
- Єсентуки № 20
- Нафтуся
- Саірме
- Збручанська
Уратний уролітіаз
Лужні води
- Єсентуки № 4,17
- Смірновська
- Слов’янська
- Боржомі
- Моршинська
- Збручанська
Фосфатний уролітіаз
Води, які підкислюють сечу
- Доломітний нарзан
- Нафтуся
- Арзні
Інструментально-апаратне лікування нефроуретеролітіазу
ДУХЛ
Катетеризація сечоводу (трансуретальна)
Стентування нирки (трансуретральне)
Видалення каменя петлею (уретеролітоекстракція)
Балонна дилатація або бужування сечовода з наступним видаленням каменя
Розсічення вічка сечовода (трансуретральне)
Пієло-, уретеролітотріпсія (трансуретральна або перкутана)
Ендоуретеротомія (трансуретральна)
ЧПНС
Черезшкірна нефролітотріпсія
Вібротерапія
Фізіотерапія
Лікування каменів нирок
Характер лікування залежить від
- форми каменя (коралоподібний / ні)
- розмірів каменя (<2,5 см чи >)
- ускладнень (ретенція сечі, пієлонефрит)
Розміри каменя, які виключають самостійне відходження, підлягають видаленню шляхом:
- ДУХЛ
- Перкутанна літотріпсія – ПЛТ
- Відкрита операція – ВО
Лікування каменів сечоводу
Відходять самостійно у 75-80% хворих
Покази до інвазивного лікування (ДУХЛ, ендоскопічні витягування чи літотріпсія, відрита операція):
- повна обструкція єдиної нирки
- важка колька, що не купується
- камінь, який не просувається
- інфекція, яка не піддається АБТ
Лікування.Лікування хворих з приводу каменів нирок і сечоводів може бути консервативним, інструментальним і оперативним. Консервативне лікування застосовують у хворих на сечосольовий діатез, а також при наявності конкрементів малих розмірів, що можуть відійти самостійно. Ниркова колька значно частіше спостерігається у хворих на сечовий діатез, ніж у тих, що хворіють на сечокам'яну хворобу. Вона має такі ж самі прояви, як і міграція каменів, і може супроводжуватись макрогематурією. Закупорювання просвіту сечовода відбувається внаслідок проходження конгломерату аморфних солей (уратів) чи кристалів (оксалатів). Під час обстеження хворого каменів не виявляють, хоча спостерігаються всі ознаки ниркової кольки (локалізація, іррадіація болю та ін.). У разі приступу ниркової кольки передусім треба усунути біль. Для цього роблять хворому теплу (37 °С) ванну, дають “коктейлі”, які містять спазмолітичні та знеболювальні засоби: папаверин, спазмалгон, но-шпу, промедол. Морфіну гідрохлорид та пантопон призначати не рекомендується, оскільки вони, знімаючи біль, збільшують спазм стінки сечовода. При цьому порушення прохідності (оклюзія) сечовода і її негативний вплив на нирку зберігаються. Дуже ефективні баралгін, галідор та палерол, які вводять внутрішньом'язово. Через кілька хвилин після введення біль стихає. При повільному внутрішньовенному введенні цього ефекту досягають ще швидше. Після введення атропіну сульфату хворий відчуває сухість у роті протягом кількох годин. На початку приступу ниркової кольки ефективне введення підвищеної дози цистеналу (20 крапель на грудочку цукру). Якщо біль не зникає, виконують новокаїнову блокаду сім'яного канатика у чоловіків і місця прикріплення круглої зв'язки матки до черевної стінки в жінок. Звичайно для цього досить 60-70 мл 0,25 % розчину новокаїну, підігрітого до температури тіла. Новокаїнова блокада дає не лише лікувальний ефект. Вона дозволяє також диференціювати правосторонню ниркову кольку з гострим апендицитом, при якому блокада не усуває болю. У тих випадках, коли зазначені методи виявляються неефективними, призначають катетеризацію сечовода. Якщо вдається пройти повз конкремент і усунути стаз сечі, біль негайно припиняється. Катетер залишають у сечоводі на кілька годин. При сечокам'яній хворобі можливий розвиток обтураційної анурії, тому не можна вдаватись до очікувальної тактики. Закупорення просвіту сечовода призводить до різкого порушення циркуляції в нирці, загострення запального процесу. Тому з самого початку появи обтурації пробують виконати катетеризацію сечовода і провести катетер вище від місця локалізації каменя в ниркову миску. Якщо маніпуляція ефективна, сеча починає швидко надходити по катетеру. Його можна залишити в сечоводі на 1-2 доби. У багатьох хворих після видалення катетера сеча продовжує виділятися завдяки зміщенню або випадінню каменя в сечовий міхур. У інших же пацієнтів анурія виникає знову. Тому можна ще раз спробувати провести катетеризацію. Проте довго тримати катетер у сечоводі не слід, оскільки він є стороннім тілом і сприяє інфікуванню. Тому в разі неефективності катетеризації хворого негайно оперують. У період між приступами хворим із сечовим діатезом треба призначати протирецидивне лікування, спрямоване на вилучення з раціону певних продуктів харчування, підвищення діурезу, виведення солей з організму. При частих приступах рекомендують санаторно-курортне лікування. При виділенні кристалів оксалатів кальцію з меню вилучають продукти, багаті на щавлеву кислоту, кальцій. Це щавель, салат, шоколад, какао, молочні продукти, за винятком сиру і вершкового масла. При уратурії обмежують у раціоні кількість пуринів і підвищують рН сечі. Тобто забороняють вживати м'ясні й рибні навари, печінку, мозок, нирки, копчення, м'ясні й рибні консерви. Рибу й м'ясо можна їсти лише відвареними. Рекомендують вводити в меню велику кількість овочів та фруктів, чорний хліб. При наявності фосфатурії зменшують надходження в організм кальцію, знижують рН сечі за рахунок залучення жирів, м'ясних продуктів, білого хліба. Проте різко зменшують кількість овочів. Дуже важливим є збільшення діурезу. Якщо протипоказань з боку інших органів немає, кількість рідини, що її вживає хворий за добу, треба збільшити до 3 л і вище. її п'ють у проміжках між вживанням їжі рівномірно протягом дня. Добре діють настої сечогінних засобів, до яких належать кукурудзяні приймочки, плодоніжки черешні й вишні, корінь петрушки, спориш та ін. У разі оксалатурії рекомендуються слабомінералізовані води (Єсентуки № 20, Нафтуся, Саїрме), при уратурії-Єсентуки № 4 і № 17, Смирновська, Слав'яновська, Боржомі. Якщо у хворого спостерігається фосфатурія, потрібні води, які сприяють окисленню сечі (Доломітний нарзан, Арзні, Нафтуся). У разі утворення каменів хворі мають вживати дистильовану воду, яка сприяє підвищенню діурезу. Хворим на сечокам'яну хворобу рекомендується санаторно-курортне лікування. В умовах курорту вода надходить безпосередньо із джерела, зберігаючи цілющі властивості. Крім того, під час лікування хворі додержують дієти, відпочивають, що сприятливо впливає на їх організм. При сечокам'яному діатезі і невеликих конкрементах добре зарекомендували себе такі препарати, як уродан і магурліт, який містить літій та магній (їхні солі розчиняються в сечі). У разі застосування магурліту сеча стає лужною, тому цей препарат особливо ефективний при уратурії. Підвищувати лужність сечі треба й при оксалатних каменях, оскільки у їх складі часто є й сечова кислота, її розчинення призводить до руйнування (дезагрегації) каменя. Призначають цистенал, артемізол (3 рази на добу по 3-5 крапель на грудочку цукру після їди), уролесан. За відповідних умов ефективні методи видалення та подрібнення каменів. Камінь нижньої третини сечовода видаляють різними видами петель. Універсальний екстрактор (петля) Пашковського дозволяє обійти камінь і міцно його захопити.(мал.14.7) Звичайно камінь видаляють одразу після його захоплення петлею. Але у деяких хворих екстрактор із невеликим, підвішеним до зовнішнього кінця вантажем залишають на строк близько 24 год. За допомогою спеціальної петлі можна подрібнити камінь у просвіті сечовода, якщо через великий розмір його не вдається видалити цілим. Сконструйовано чимало інструментів для подрібнення каменів у просвіті сечовода за допомогою ультразвуку та електрогідравлічного удару. Подрібнення каменя відбувається під контролем зору (за допомогою електронно-оптичного перетворювача). Для видалення і подрібнення каменів широко застосовують розширювач Дурмашкіна, катетер-петлю Цейсса й кошик Дорміа. Рекомендується зводити тільки невеликі камені. Якщо великий камінь не може відійти самостійно, а також при ознаках закупорювання сечовода і розвитку гострого пієлонефриту потрібна операція. Тепер учені працюють над проблемою розчинення каменів у нирковій мисці. Можна розчинити камені з сечової кислоти і цистину шляхом підвищення лужності сечі. При цистинових каменях рН сечі підвищують до 8,0 і більше, при каменях із сечової кислоти - до 6,7. Подальше підвищення рН сечі може призвести до випадіння фосфатів кальцію, які на поверхні урата утворюють фосфатну оболонку. На оглядовій рентгенограмі такий камінь має вигляд щільного кільця з рентгенопроникним ядром. Тому лікування хворих треба проводити під контролем рН сечі. Його може здійснювати і сам хворий за допомогою лакмусового паперу (тричі на добу), звіряючи забарвлення папірця із шкалою. У спеціалізованих клініках маніпуляцію проводять так. В ниркову миску вводять два сечовідних катетери: по одному з них розчин надходить у ниркову миску, а по другому - витікає з неї. Розчин містить хелати, здатні віддавати замість іонів кальцію інші іони, сприяючи розчиненню каменя. Оперативне лікування при каменях нирок і сечоводів застосовують ще досить широко. Причини цього і пізня діагностика, ускладнення калькульозного пієлонефриту чи гідронефрозу, недостатність нирок, великі розміри каменя. Завдяки високим можливостям антибактеріальної терапії в більшості випадків вдається зберегти орган. Показання до операції такі: а) часті приступи ниркової кольки або постійний біль, що позбавляє хворого працездатності; б) порушення відтоку сечі, яке спричинює гідронефротичну трансформацію нирки; в) обтураційна анурія; г) часті атаки гострого пієлонефриту, прогресуючий хронічний пієлонефрит, який зумовлює недостатність нирок; д) тотальна гематурія; е) калькульозний піонефроз. апостематозний пієлонефрит чи карбункул нирки; є) камінь єдиної нирки, який порушує відтік сечі; з) камінь сечовода єдиної нирки, який не зможе відійти самостійно. Ці показання до оперативного лікування уролітіазу є умовними. Потрібний індивідуальний підхід у кожному конкретному випадку. Перед операцією слід з'ясувати наявність у хворого протилежної нирки та її функцію. Операція передбачає не лише видалення конкремента, а й створення умов для відновлення пасажу сечі (усунення звужень, стискань, що перешкоджають відтоку сечі). Нефректомію виконують лише за суворими показаннями при наявності добре функціонуючої протилежної нирки. Показання до операції: калькульозний піонефроз, гідронефроз у кінцевій стадії, апостематозний пієлонефрит. Найчастіше застосовують органозберігаючі операції - видалення каменя, резекцію нирки. Передопераційна підготовка полягає в активному лікуванні з приводу пієлонефриту, а при недостатності нирок - і в дезинтоксикаційній терапії. Розрізняють два шляхи оголення нирок: позаочеревинний і черезочеревинний. Для видалення каменів нирок застосовують позаочеревинний доступ. Є багато методів, за якими набувають цього доступу, основні з них(мал.14.8) - за Федоровим, Бергманом-Ізраелем, задньолатеральний, задньомедіальний, міжм'язовий, задній косопоперечний з пересіканням широкого м'яза спини, передній міжм'язовий за Погорєлком. Камені видаляють через розрізи стінки ниркової миски (пієлолітотомія) або чашечки (каліколітотомія), паренхіму нирки (неф-ролітотомія), стінку сечовода (уретеролітотомія).Інколи нефролітотомію поєднують з пієлолітотомією (пієлонефролітотомія). При каменях ниркової миски, які навіть входять у чашечки (коралоподібних), доцільніше розтинати ниркову миску. Щоб видалити великий конкремент, відділяють тупо ниркову миску від задньої чи нижньої частини паренхіми. Розріз миски продовжують на чашечку. Це дозволяє видалити камінь через так званий розширений підкорковий доступ. Якщо треба розітнути паренхіму нирки над каменем, розрізи проводять у радіальному напрямку в місцях її найбільшого по тоншання або за ходом рубців, які виникли внаслідок пієлонефриту. При дуже тонкій паренхімі доцільний “секційний” розріз нирки. Щоб уникнути рецидивів, ліквідують місцеві причини, які їм сприяють. Найчастіше застосовують пієлолітотомію. Залежно від того, яку стінку ниркової миски розтинають, розрізняють передню, нижню, задню і верхню пієлолітотомію. Найпоширенішою є задня пієлолітотомія, оскільки по передній поверхні ниркової миски проходять магістральні ниркові судини. Операцію виконують in situ. При цьому нирку не вивільняють від оточуючих тканин і в рану не вивихують. Задня пієлолітотомія. Після люмботомії виділяють із жирової капсули задню поверхню нирки і задню стінку ниркової миски. Проводять ревізію мисково-сечовідного сегмента. При педункуліті змінену жирову капсулу видаляють. Розтинають задню стінку миски. Довжина і напрямок розрізу залежать від величини миски і каменя. Застосовують поздовжній (від краю нирки у напрямку до сечовода) чи поперечний розріз.(мал.14.9) Більшість авторів віддають перевагу поперечному розрізу. З просвіту ниркової миски затискачем чи спеціальним інструментом обережно, щоб не пошкодити мисково-сечовідний сегмент (при поздовжньому розрізі), видаляють конкремент. Іноді він шорсткий і тісно охоплюється слизовою оболонкою. Такий камінь перед видаленням слід відшарувати від слизової оболонки ниркової миски. Після видалення каменя ревізують миску і чашечки, перевіряють стан мисково-сечовідного сегмента і прохідність сечовода. Лише після цього на стінку миски накладають вузлуваті кетгутові шви. До місця розрізу підводять дренажну трубку й пошарово зашивають. Передня пієлолітотомія. Передня поверхня ниркової миски вкрита магістральними судинами, тому оперувати на ній важко. Після люмботомії передню поверхню нирки в ділянці її воріт обережно тупфером виділяють із жирової капсули, оголюють передню стінку ниркової миски. Якщо миска міститься дещо нижче від судин, то їх тупо відшаровують і відводять угору, відкриваючи широкий доступ до стінки миски, й розтинають її.(мал.14.10 а) Якщо судини лежать безпосередньо на стінці ниркової миски, їх обережно розводять у сторони. Розріз миски виконують між судинами.(мал.14.10 б) Верхня пієлолітотомія рекомендується для видалення каменів з верхньої чашечки при внутрішньонирковому розташуванні миски. Після люмботомії нирку виділяють із жирової капсули й повертають верхнім кінцем уперед і вниз. При короткій ніжці нирку опуклим краєм повертають назовні і вперед. Обережно підводять угору край паренхіми нирки і поздовжнім розрізом розсікають звільнений верхній ріг миски. Нижня пієлолітотомія. Після люмботомії й виділення нижнього кінця нирки із жирової капсули її відсувають вгору і назовні. Сечовід і ниркова миска при цьому натягуються. Піднімають край паренхіми, оголюють нижній ріг ниркової миски. Ріг розсікають і видаляють камінь. Підкоркова пієлолітотомія застосовується при внутрішньонирковому розміщенні миски. Після оголення нирки, як і при задній пієлолітотомії, паренхіму обережно тупим шляхом відділяють від ниркової миски і піднімають маленькими гачками (як венотримачем). Виділену стінку ниркової миски розсікають у поздовжньому напрямку і видаляють камінь.(мал.14.11) Після накладання вузлових кетгутових швів на стінку миски в тунель між нею і паренхімою можна помістити фрагмент "розбитого" м'яза. Каліколітотомія застосовується при потребі видалення каменя з чашечки при внутрішньонирковому розташуванні миски. Паренхіму нирки обережно тупим шляхом відділяють від зовнішньої стінки поверхні миски (аж до шийки чашечок). Відшаровану задню губу паренхіми маленьким гачком відводять угору, розтинають стінку чашечки й видаляють камінь. Після пієлолітотомії нерідко залишається різко розширена нижня чашечка. Це сприяє застою сечі, розвитку інфекції. Тому після пієлолітотомії треба ліквідувати цю порожнину. В таких випадках доцільніше накласти пієлокалікоанастомоз. Для цього широко виділяють верхню чашечку і пієлотомічний розріз продовжують на нижню чашечку, а потім накладають анастомоз між чашечкою і мискою. При неможливості накласти пієлокалікоанастомоз виконують резекцію нирки. Застосування її доцільне при великих одиничних (чи множинних) каменях чашечки, що зумовили гідрокалікоз з виснаженням паренхіми. Резекція нирки. Після люмботомії нирку виділяють із жирової клітковини і на ниркову артерію накладають м'який затискач, стискають її пальцями чи гумовим турнікетом. На 1,5-2 см дистальніше від майбутньої лінії резекції розтинають і відшаровують фіброзну капсулу нирки. Після цього тонку паренхіму нирки разом із розширеною і переповненою каменями чашечкою видаляють. Звичайно виконують не клиноподібну, а гільйотинну (поперечну) резекцію.(мал.14.12) Послаблюючи затискач, накладений на ниркову артерію, виявляють кровоточиві судини й прошивають їх Х-або П-подібним швом. Дефект ниркової миски ушивають вузлуватими кетгутовими швами й безперервним швом. На резековану поверхню нирки накладають м'яз чи жирову тканину й над ними ушивають волокнисту капсулу. Якщо (частіше коралоподібні) камені, розташовані глибоко у внутрішньонир-ковій мисці, не вдається видалити через пієлотомічний розріз, їх видаляють шляхом нефролітотомії.(мал.14.13) Після люмботомії нирку виділяють із жирової капсули. Для розсікання волокнистої капсули й паренхіми нирки запропоновано кілька розрізів: секційний, який іде по випуклому краю нирки; поздовжній - на 0,5-1 см позаду від випуклого краю нирки; поперечний (радіарний), який проходить через нирку. Після видалення каменя з ниркової артерії знімають затискач і, якщо кровотеча значна, прошивають судини Z-подібними швами. Краї рани щільно притискують один до одного і через товщу паренхіми (вище від розрізу ниркової миски) накладають вузлові кетгутові шви на відстані 1,5-2 см один від одного. Крім перев'язування судин та накладання швів, виконують тампонаду ниркової рани фрагментом м'яза. М'язи в рані закріплюють тими ж швами, якими ушивають рану. Множинні камені доцільно видаляти з ниркових мисок шляхом нефротомії, виконаної безпосередньо над місцем їх розташування. Нерідко паренхіма нирки у цій ділянці тонка, атрофована. Тому в оголеній нирці легко пропальпувати конкремент. Якщо ж камінь не виявляється, локалізацію його встановлюють голкою, орієнтуючись за урограмою. Над каменем розтинають волокнисту капсулу і паренхіму і затискачем видаляють камінь. Рану зашивають вузлуватими кетгутовими швами. При великих коралоподібних каменях (або множинних каменях у чашечках) пієлолітотомію поєднують із нефролітотомією. При інфікованій нирці, множинних чи коралоподібних каменях пієлолітотомію та нефролітотомію завершують дренуванням порожнин нирки. Дренажі вводять у ниркову миску безпосередньо або через розрізи паренхіми. У післяопераційному періоді за допомогою дренажів не лише забезпечують ефективний відтік із рани, але й промивають порожнини нирки антисептичними розчинами, химотрипсином, який розчиняє слиз і фібрин. Пізніше для промивання порожнин нирки застосовують хелати. При пієлонефриті проводять тривале безперервне лікування антибактеріальними препаратами. Уретеролітотомія. (мал.14.14) Оперативні доступи до сечовода можна розділити на три групи: позаочеревиннІ, черезочеревинні та комбіновані. Вибір оперативного доступу до сечоводів залежить від розташування каменя. Для видалення каменя з верхнього відділу сечовода використовують доступ за Федоровим, з середнього - за Цулукідзе чи Дерев'янко, з нижнього - за Пироговим. Для оголення тазових частин сечоводів одночасно можна використати надлобковий дугоподібний розріз. Розтинають заочеревинний простір і оголюють сечовід у місці локалізації каменя. Вище від нього накладають на сечовід два провізорних шви і між ними поздовжньо розсікають стінку, після чого видаляють камінь. Сечовідним катетером перевіряють прохідність сечовода і на краї розтину накладають вузлуваті кетгутові шви, не захоплюючи слизової оболонки. До місця розтину підводять дренажну трубку і зашивають рану. При двобічних каменях нирок і сечоводів операцію можна виконати одно- і двомоментно. Питання про доцільність одномоментного видалення каменів вирішують індивідуально. Якщо видалення каменів здійснюється двомоментно, інтервал між етапами не має перевищувати 2-3 місяці. Доцільно робити операцію спочатку на тій нирці, яку буде збережено. Нефректомію при двобічних каменях нирок виконують лише за життєвими показаннями. Проведення уретеролітотомії при гострозастійній нирці доцільне при невдалій спробі катетеризувати сечовід і звести камінь. Очікувати можна протягом 24 год (максимум 48 год) після виникнення анурії. Операція насамперед повинна забезпечити відтік сечі, потім - усунення перешкоди. У разі запізнілої госпіталізації втручання виконують у два етапи: спочатку створюють порицю ниркової миски, а після поліпшення загального стану хворого видаляють конкремент. Якщо у хворого спостерігається закупорювання просвіту обох сечоводів і дозволяє загальний стан, камені видаляють одномоментно. Після операції обов'язковим є дренування обох сечоводів. У післяопераційному періоді потрібно відновити гомеостаз і вжити заходів для запобігання розвиткові пієлонефриту. Безпосередньо перед операцією треба виконати контрольний оглядовий знімок сечових шляхів, оскільки камінь нирки або сечовода може змінити своє положення. Останнім часом з'явились повідомлення про успішне застосування перкутанної нефролітотомії. Встановлюють перкутанну нефростому. Через кілька діб під контролем флюорографії через нефростомічний хід затискачем видаляють конкремент. Нефростомічний дренаж зберігають кілька діб. Таким чином видаляють, як правило, великі камені правильної форми. Одним із тяжких ускладнень нефролітотомії є ниркова кровотеча. Ширше, ніж попереднє втручання, застосовується перкутанна ультразвукова літотрипсія. При цьому використовують жорсткі й ригідні нефроскопи, набори петель, ендоскопічних затискачів, генератор ультразвукових хвиль, а також наконечник літотриптору, в якому ультразвукова хвиля викликає поздовжні вібрації. Конкремент подрібнюють шляхом контакту його з літотриптором та постійним омиванням осколків. Процедуру розпочинають із встановлення перкутанної нефростоми. Через кілька діб нефростомічну трубку витягують і вводять нефроскоп. Камінь подрібнюють під контролем оптичної системи нефроскопа. Великі осколки видаляють механічно за допомогою нефроскопічних петель, затискачів або подрібнюють і відмивають. Нефростомічну трубку зберігають протягом кількох діб. Одним з найперспективніших методів лікування є екстракорпоральна шокохвильова літотрипсія. Метод грунтується на застосуванні сфокусованого гідроудару. При цьому використовують іскровий підводний розрядник, що створює шокову хвилю, яка добре поширюється в різних тканинах. Шокова хвиля фокусується за допомогою еліпсоподібного рефлектора. Сфокусована хвиля має таку силу, завдяки якій здатна зруйнувати будь-який конкремент. За допомогою спареної рентгенограми відшукують конкремент і визначають розташування його у фокусі шокової хвилі. Після видалення каменя з нирки чи сечовода швидко ліквідується запальний процес (при інтенсивній протизапальній терапії) у сечових шляхах, поліпшується, а з часом і нормалізується функція нирки, якщо деструктивних змін її паренхіми не було, значно зменшується ступінь розширення верхніх сечових шляхів. Основними показаннями до видалення нирки є калькульозний піонефроз, атрофія ниркової паренхіми, нефросклероз. Поряд зі збільшенням органозберігаючих операцій у хворих на сечокам'яну хворобу зросла кількість повторних операцій. Причини цього - апостематозний пієлонефрит, масивні кровотечі, сечові затікання, інфаркт нирки. Пізні повторні втручання виконують при рецидивах нефролітіазу, піонефрозі і наявності сечової нориці, яка погано гоїться. Найчастіше потреба в повторній операції виникає у разі рецидиву нефролітіазу. Нерідко спостерігаються й несправжні рецидиви. Інколи причинами рецидивного утворення каменів можуть стати звуження мисково-сечовідного сегмента і не-лікований пієлонефрит.
Профілактика. Комплекс реабілітаційних заходів щодо запобігання розвитку сечокам'яної хвороби передбачає: а) лікування порушень обміну, які зумовлюють утворення каменів; б) боротьбу з інфекцією сечових шляхів (призначення тривалої цілеспрямованої антибактеріальної терапії з урахуванням чутливості мікрофлори сечі); в) ліквідацію порушень систем зсідання і протизсідання крові, ліпідного, білкового та вуглеводного обмінів тощо; г) підтримування відносної густини сечі на необхідному рівні; д) зменшення концентрації солей у сечі, підвищення їх розчинності і посилення виведення з організму (з урахуванням функції нирок, рН сечі, хімічного складу каменя, віку хворого, стану інших органів і систем тощо); е) санаторно-курортне лікування; є) працевлаштування хворих на хронічну недостатність нирок. Прогноз при консервативному лікуванні, як правило, несприятливий. Єдиним радикальним методом є оперативний. Сечокам'яна хвороба - хронічна недуга, тому після видалення каменів хворий не позбувається її. Операція лише запобігає руйнуванню нирки. Хворі потребують диспансерного нагляду до кінця життя.