1.2. Рельєф місцевості

За характером рельєфу степова зона являє собою рівнину, але неоднорідну за походженням, геологічною будовою і абсолютними висотами. Ці фактори обумовлюють різну інтенсивність ерозійних процесів та форму вияву мезо- і мікрорельєфу окремих регіонів території зони.

Для північного Степу характерний рівнинний середньохвилястий, місцями увалистий рельєф. Тут значна кількість улоговин і ярів, а також досить густа мережа рік, долини яких урізані на 75-150 м. В деяких місцях мережа улоговин та ярів настільки густа, що вододіли суцільно розчленовані. Поблизу річок розчленованість зростає, а ерозійні процеси набувають значного розвитку, утворюючи яружно-балкові системи.

Центральна частина степової зони розташована в межах Причорноморської низовини, яка являє собою акумулятивну, місцями майже плоску, рівнину. До неї з півночі прилягають незначні по висоті (150-300 м) Бесарабська, Подільська і Придністровська височини, на сході – Донецький кряж та на північному сході – відроги Середньо-Руської височини. Всі вони різною мірою розчленовані гідрографічною мережею і характеризуються розвиненим водно-ерозійним рельєфом.

Лівобережжя рік розчленовані слабо, а правобережжя – порізані густою мережею балок, прорізаючи круті береги.

Підрозділ 1.3. Рослинність

Природна рослинність у степовій зоні в давнину була представлена переважно злаковими травами, які пристосовані до умов несталого водного режиму. Найбільш поширеними видами були посухостійкі вузьколисті злаки: ковили, типчаки, тонконіг, пирій, тимофіївка степова, мятлик, стоколос кореневищний, а також шавлії, люцерна жовта та ін. Багато було і цибулинних – тюльпан, сон трава та ін.

У пониженнях розвивалась вологолюбива лучна, а в днищах балок – лучно-болотна рослинність.

Лісова рослинність у степовій зоні відсутня, окрім лісосмуг і байрачних невеликих масивів у гирлі балок і подів.

За видовим складом рослинного покриву Степ України розподіляється на підзону: північну – різнотравно-типчаково-ковилову

В природних умовах травостій зріджується; число видів зменшується з 80 на 1 м² до 3-5, внаслідок скорочення чисельності дводольних рослин зменшується барвистість покриву, збільшується ксероморфність і ксерофільність основних компонентів асоціацій; збільшується кількість коротковегетуючих видів (ефемерів і ефемероїдів), що використовують ґрунтову вологу у весняний та осінній періоди; на півночі переважають багаторічні.

В агроценозах зменшується норма висіву; зростають площі чорного пару; зернобобові культури замінюють злаковими; скорочуються посіви багаторічних і зростають площі під однорічними травами; збільшуються площі посіву посухостійких культур; зростає якість товарної частини врожаю; зменшується вирощування видів с/г культур, озимі зернові замінюються ярими.

У теперішній час майже всі придатні для землеробства території Степу, крім заповідних, розорані. Висока родючість степових ґрунтів обумовила розвиток тут інтенсивного с/г виробництва. Це основна житниця країни.

Підрозділ 1.4. Материнські породи

В степовій зоні багато чорноземів на лесових породах, що формувались на щільних глинах різного віку, елювії крейдо-мергельних порід, вапняків, корінних і давніх пісках та супісках, елювії глинистих сланців і масивно-кристалічних порід, на давньому передгірському делювії та інших породах.

Леси – це відкладені вітром товщі пилуватих часток значної потужності. Ці породи вкривають степову та лісостепову частину України. Потужність відкладів становить від 1 до декількох десятків метрів. Залягають на льодовикових, а при їх відсутності на більш давніх породах. Вони вкривають рівнинні ділянки межиріч, вододільні простори, положисті схили. На крутосхилах вони часто розмиті і на поверхню виходять підстилаючі їх породи. Не зважаючи на відсутність цементації, стійкість лесів від просідання забезпечується за рахунок кутуватості форм вільних зерен мінералів.

Утворюються лесові товщі в умовах сухого холодного або сухого теплого клімату з початкового матеріалу льодовикового або пустельного походження, за рахунок відділення і перенесення пилуватих часток річковими водами льодовикових рік або ж вітром.

Чорноземи на лесових породах багато в чому подібні до чорноземів на лесах. Гумусована частина профілю розподіляється приблизно на ті ж самі генетичні горизонти. Перерозподіл колоїдів відсутній. Гумус рівномірно розподілений по профілю. В його складі переважають гумінові кислоти. Видимі форми карбонатів, як правило, відсутні.

Чорноземи на нелесових породах віднесено до однієї групи, бо їх генезис недостатньо вивчено, а розподіл їх в зональному і фаціальному аспектах на підтиповому рівні не розроблено.