2.6. Структура кислих ґрунтів господарства

Ґрунтовий покрив Запорізької області є доволі строкатим за своїм компонентним складом. Ґрунти, які його формують відзначаються різною реакцією середовища, відповідно вимагають диференційованих заходів щодо підвищення родючості.

Таблиця 2.6.1

Площа ґрунтів господарства за реакцією середовища

рНКС1	Реакція середовища	Назва ґрунту	Площа, яку займає ґрунт
			га	%
5,6-6,0	Близькі до нейтральних	1.Чорноземи звичайні потужні малогумусні важкосуглинкові на лесах	1362	14.2
		2. Чорноземи звичайні потужні середньогумусні важкосуглинкові на лесах	1000	10.4
		3. Чорноземи звичайні середньопотужні малогумусні легкоглинисті на лесах	3119	32.3
6,0-7,0	Нейтральні	1.Чорноземи південні легкоглинисті на лесах	3548	36.8
		2. Чорноземи південні міцелярно-карбонатні середньоглинисті на лесах	-	-
		3. Чорноземи важкосуглинкові на елювії глинистих сланців	611	6.34

На території Запорізької області відсутні кислі ґрунти, що зумовлене посушливим кліматом території області, наявністю карбонатних, часто засолених материнських порід, непромивним та випітним типом водного режиму ґрунтів. Основні грунти є близькі до нейтральних які займають площу 56.9% від загальної площі, також є нейтральні ґрунти, їхня площа - 43.1%.

Розділ 3. Заходи, що спрямовані на підвищення родючості ґрунтів

Головний лімітуючий продуктивність фактор – нестача вологи. Тому тут великого значення набувають всі агрономічні заходи направлені на накопичення, збереження і раціональне використання ґрунтової вологи, а там де це дозволяє і штучне зрошення.

На чорноземах звичайних зростає ефективність чорного пару. Цей агрозахід дозволяє накопичувати достатню кількість вологи для отримання високих і стабільних врожаїв, порівняно з непаровими попередниками.

Чорноземи степової зони маючи високу потенціальну родючість, характеризуються несприятливим водним режимом в період вирощування с/г культур. Вони зазнають періодичної посухи, які повторюються 2-6 разів на 10 років. Тому тут великого значення набувають заходи накопичення і збереження в ґрунті вологи атмосферних опадів, правильна організація території, створення полезахисних лісосмуг, снігозатримання та ін., направлені на створення сприятливого водного режиму.

Система обробітку будується так, щоб вона сприяла з одного боку збереженню найбільшої кількості пожнивних решток, а з другого - не викликала розпилення поверхневого 0-10 см шару ґрунту і створювала оптимальні умови накопичення, збереження і раціонального використання ґрунтової вологи.

Плоскорізні знаряддя найменше руйнують і заробляють в ґрунт рослинні рештки, тому в умовах доброго крошіння їм надається перевага, особливо на полях, де після збирання врожаю попередників лишається мало пожнивних решток.

За такого обробітку ґрунту досягається достатньо високий протиерозійний фон: на поверхні залишається до 75-80% пожнивних решток, значна частка пилуватих часток з поверхневого шару ґрунту під час безполицевого рихлення сепарується у нижні горизонти, пізно піднятий зяб володіє доброю водопроникністю, а 2-3 кратне підрізання кореневищ багаторічних бурянів протягом літа викликає їх виснаження і загибель.

Важливою ланкою протиерозійного обробітку ґрунту в степовій зоні є застосування спеціальних ґрунтозахисних і вологонакопичувальних заходів на схилах, таких як контурний обробіток, щілювання, кротування, ґрунтопоглиблення, мульчування поверхні рослинними рештками, соломою та ін.

Важливим елементом в землеробстві степової зони є мінімалізація обробітку ґрунту. Це один із основних шляхів попередження процесів дефляції.

Мінімалізація обробітку дуже важлива у ранньовесняний період, бо кожна додаткова операція в цей час зменшує ефективність протиерозійного фону, створеного основним обробітком.

Чорноземи звичайні порівняно з іншими ґрунтами багаті на елементи живлення. Однак, без добрив в достатній кількості рослини можуть споживати лише калій. В більшості випадків отримання високих врожаїв можливо при внесенні локально фосфорних і азотних добрив. Гній необхідно вносити (8-10 т на гектар сівозмінної площі) для підтримання без дефіцитного балансу гумусу та оптимального рівня водно-фізичних властивостей і біологічного режиму.

Перспективним заходом підвищення продуктивності чорноземів степової зони є зрошення, однак воно повинно бути строго регульованим і супроводжуватись суворим контролем за властивостями ґрунтів, які швидко деградують при надмірному зрошенні і особливо мінералізованими водами.

Чорноземи звичайні і південні використовують переважно під зернові культури (пшеницю, кукурудзу, ячмінь), соняшник, виноградники і сади. Проте в північних районах поширення чорноземів звичайних вирощують і цукровий буряк.

Продукція, вирощена на чорноземах степової зони, відрізняється високою якістю. Тут вирощують тверді та цінні сорти пшениці.