2.3. Специфіка статево рольової соціалізації хлопчиків і дівчаток.

Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується

зміною освітніх орієнтирів. Головним питанням сьогодення є ефективне

входження особистості в середовище з соціальними зв’язками, тобто

соціалізація. Серед типів останньої виділяють і статево-рольову.

Стать — це поняття, яке об’єднує й характеризує соціально сформовані

психічні риси, ознаки, властивості суспільної поведінки суб’єкта, детерміновані

його статтю. Коли йдеться про гендерні відмінності, маються на увазі не

біологічні відмінності жінок і чоловіків, а соціально-психологічна різниця між

«жіночими» і «чоловічими» ролями та функціями, які виконують у суспільстві

його члени [9, с.40,239].

У кожному конкретному суспільстві формуються статеві очікування

від представників жіночої і чоловічої статі, через які воно висуває вимоги до

21

своїх членів щодо дотримання ними прийнятих у даній культурі норм і

цінностей фемінної і маскулінної поведінки. Усталені консервативні очікування

певних статево-рольових моделей і якостей поведінки – це так звані статеві

стереотипи, що спричинюють психологічний тиск на формування статевої

свідомості, спонукають людину до ідентифікації з традиційними

патріархальними моделями поведінки. Останні «протиставляють жіноче і

чоловіче як пасивне й активне, як слабке й сильне, поділяючи чоловічий і

жіночий світи на предметно-інструментальний та емоційно-регульований з

відповідними статевими ролями» [3, с.127]. Досягти статевої рівноваги можна

не лише через захист конституційної рівності чи статеву політику держави, а

й через забезпечення належного виховання хлопчиків і дівчаток, починаючи з

раннього віку, їх орієнтацію на партнерство та взаємозамінність у виконанні

соціальних ролей.

Специфіка вітчизняної статевої системи полягає в тому, що, з одного

боку, вона формується в умовах оновлення українського суспільства, а з

іншого, — зазнає значного впливу процесів глобалізації, поширення західних

норм і стандартів поведінки. Іноді зіткнення цих двох тенденцій призводить до

неоднозначних наслідків. У цьому контексті особливої актуальності набуває

статева соціалізація молодого покоління.

Статевий розвиток, або за сучасною термінологією статева соціалізація – це процес інтеріоризації дитиною соціокультурних нормативів поведінки стосовно певної статі. Через освоєння стереотипів статево-рольової поведінки відбувається соціалізація статевої свідомості та самосвідомості

особистості. Причому, як засвідчують результати наукових досліджень

(Т.Говорун, Д.Колєсов, С.Кириленко, О.Кікінеджі та ін.), особливості

психосексуального становлення людини в дитячому віці є вирішальними для

формування особистості [1, 2, 4, 5, 6;].

Протягом тривалого часу формуванню здатності людини усвідомлювати

власне «Я» і ставити вимоги до себе як представника певної статі надавалося

мало уваги. Пріоритет класових цінностей над загальнолюдськими витісняв зі

змісту навчально-виховної роботи з дітьми жіночість і мужність як

характеристики особистої поведінки, вміння і навички, які потрібні для

свідомого і успішного виконання статевих ролей, спираючись на спрацювання

природних інстинктів. Сьогодні, в період реформування національної системи

освіти, на перший план висувається завдання активізації статевого виховання

особистості як чинника забезпечення її належної статевої соціалізації.

Необхідність адекватного вирішення цього завдання посилюється і тим, що

серед педагогічної громадськості й пересічних громадян чималого поширення

набула думка про те, що гендерна приналежність індивіда дається йому суто

біологічно. Проте гендерна ідентичність, тобто усвідомлення своєї належності

до певної статі — результат складного біосоціального процесу, який поєднує в

22

онтогенезі статеву соціалізацію біологічних засад і розвиток самосвідомості.

Біологічна стать є «без особистісною» передумовою формування психологічної статі особистості. Різні якості людини в статевому ракурсі не

даються їй від природи, а є проявами індивідуальності, котрі привласнюються і

розвиваються в процесі соціалізації. Те, якою буде психологічна стать

особистості, залежить від соціальної статевої ролі – набору повноцінних

нормативів, регламентацій та очікувань, що їх висуває певне суспільство до

маскулінної і фемінної поведінки (манери спілкування, еталони «жіночості» та

«чоловічості», ставлення людини до самої себе, своїх індивідуальних

особливостей, а також до соціальних статевих ролей). У свою чергу, від

особистісного змісту, який набувається через розвиток індивідуально-

статевих особливостей та соціальних стереотипів, що задаються культурою,

значною мірою детермінується формування психологічної статі і статевої

ідентичності — усвідомлення і прийняття особистістю власної статевої

належності, тобто відповідність інтересів і поведінки людини її власним

уявленням про жіночість і чоловічість. Таким чином, формування статевої

ідентичності відбувається через залучення біологічної статі та її культурних

асоціацій до само сприйняття і відповідної поведінки. Статево-рольове

сприйняття передбачає засвоєння якостей, інтересів і мотивів поведінки, які

приписуються певною культурою особистості тієї чи іншої статі. Іншими

словами, статева ідентичність передбачає визначення дитиною власної статі.

Статева соціалізація, або освоєння дитиною статевої ролі й набуття

статевої ідентичності, завжди зумовлена нормами і правилами того

суспільства, тієї культури, в якій відбувається її життєдіяльність. Сюди

належить, перш за все, система диференціації гендерних ролей — статевий

розподіл праці, права та обов’язки чоловіків і жінок, уявлення про їхню

поведінку. Ця складна система норм і відносин проходить шлях узагальнення в

різних сферах діяльності. Усе це визначає тип статевої соціалізації, об’єктом

якої стає новонароджена дитина, заломлюючись крізь призму її індивідуальних

особливостей та соціального середовища.

Перших ознак статевої ідентичності дитина набуває вже у півторарічному віці. Поступово обсяг і зміст ідентифікації змінюється, що почасти пов’язано з розумовим і соціальним розвитком дитини. Дворічний

малюк уже знає свою стать, але ще не вміє обґрунтувати цю атрибуцію. Усвідомлення своєї статевої належності відбувається у нього завдяки

наслідуванню дорослих, передусім батьків. Але розуміння гендерних

відмінностей залишається ще обмеженим і нестійким. У 3-4 роки дитина вже

досить чітко розрізняє стать оточуючих, але почасти асоціює її за суто

зовнішніми ознаками, наприклад, одягом, і допускає можливість зміни статі. На

п’ятому році життя діти мають чіткі уявлення про диференціацію зовнішніх

(фізичних) і характерологічних ознак. Поступово в них формується остаточне

23

усвідомлення незворотності статевої належності. Особливістю старшого

дошкільного віку є також те, що дитина оволодіває гендерною ідентичністю не

тільки на номінативному рівні, а й на рівні переживання себе як представника

певної статі в поєднанні зі статево-рольовою поведінкою, тобто виникає таке

новоутворення, як статево-рольова ідентичність. Її основу становить

«адаптаційний образ Я» як представника відповідної статі, що за змістом

збігається з узагальненим чи інтегрованим образом «хорошого хлопчика

(дівчинки)», «справжнього чоловіка (жінки)» [5, с.10].

«Адаптаційний образ Я» формується переважно під впливом

традиційних гендерних настанов, тому він насичений стереотипами чоловічості

та жіночості. Дитина не є сексуально нейтральною істотою. Вона має свій

«сексуальний досвід», хоча він і не такий, як у дорослих. В основу цього

досвіду покладаються насамперед спостереження за стосунками між батьком і

матір’ю, які відіграють важливу роль у самостійному дорослому житті людини,

у тому числі й у сфері статевих відносин. Іноді такі враження носять

травмуючий характер, людина намагається захищатися від них, але й у

«неусвідомлюваному вигляді вони можуть позначатися на психічному

самопочутті дорослої людини та її відносинах з оточуючими, спричинюючи

виникнення неврозів і «комплексів», що підкоряють собі її поведінку і спосіб

життя» [6, с.37].

Отже, аналіз психолого-педагогічних досліджень дає підстави зазначити,

що статева соціалізація починається в дошкільному віці й зумовлюється

переважно соціально-психологічними чинниками. Засвоюючи в родині,

дошкільному навчальному закладі загальні моральні норми, хлопчики й

дівчатка в той же час опановують правила поводження, що передбачають деяку

відмінність у їхній поведінці залежно від приналежності до певної статі. Саме в

дошкільному віці вперше проявляється усвідомлення свого статевого «Я» як

хлопчика, так і дівчинки, оскільки, як зазначалося вище, до 1,5-2 років дитина

здатна визначити й запам’ятати належність до статі, до 4-6 років — засвоїти

зовнішню модель поведінки як представника своєї статі. Тобто, процес

асиміляції статевої ролі характеризується інтенсивним засвоєнням стереотипів

дівчачої та хлоп’ячої поведінки і закінчується до 5-6 років. Якщо в молодшому

і середньому дошкільному віці дитина здатна сприймати, перш за все, зовнішні

відмінності чоловіка і жінки – у будові статевих органів, в одязі, характері ігор,

то після 4-5-років з’являється стійке уявлення: «Я — хлопчик», або «Я —

дівчинка», усвідомлене розуміння норм поведінки, поляризації ролей

відповідно до статевої належності в сюжетно-рольових іграх. Важливим

завданням дорослих (батьків, педагогів) є врахування під час різних видів

діяльності дітей їх статі і, відповідно, виховання особистісних якостей

хлопчиків та дівчаток (для хлопчиків — витримка, мужність, уміння захистити,

допомогти, підтримати; для дівчаток — співчуття, доброта, відчуття краси і

24

гармонії власного тіла).

Прикладом для наслідування таких стереотипів статевої поведінки

виступають насамперед батьки, родичі, близькі люди, вихователі дошкільних

навчальних закладів і навіть герої казок, кінофільмів чи телепередач,

ототожнення з якими (ідентифікація) допомагає дітям у засвоєнні статевої ролі,

особливо в молодшому і середньому дошкільному віці. Якщо в цей період

допускаються грубі помилки в спрямуванні статево-рольової поведінки дітей,

то в подальшому виправити їх буде надзвичайно важко.

Таким чином, гендерна соціалізація в період дошкільного дитинства

полягає в оволодінні хлопчиком чи дівчинкою нормами статево-рольової

поведінки і культурою між статевих стосунків. Це є «процес систематичного,

свідомого, спрямованого впливу на психічний і фізичний розвиток дітей

(хлопчика і дівчинки) з метою оптимізації їх особистісного розвитку і

діяльності в усіх, пов’язаних із взаєминами статей, сферах життя» [2, с.19], а

«не окрема сфера виховного впливу на особистість, як, наприклад, фізичне,

моральне чи естетичне. Воно входить в них органічною складовою частиною,

пронизує весь процес творення особистості в цілому» [там само, с.16].

Дослідник Д. Колєсов, вивчаючи психологічні розходження між

хлопчиками і дівчатами, виокремлює такі їх різновиди:

розходження у сприйнятті простору і часу. Ці розходження помітні

вже з раннього віку: хлопчики надають перевагу іграшкам, які уособлюють у

собі переміщення, вплив, перетворення — машини, літаки, різні інструменти,

зброя; дівчат приваблюють ті іграшки, які є імітаційними моделями живих істот

ляльки, звірятка, а також засобів побуту — меблів, посуду та ін.;

розходження у спрямованості інтересів. За цим параметром, дівчата

схильні до піклувальної діяльності, міжособистісних взаємин; їхнє тяжіння до

всього живого носить інтуїтивний характер і виявляється в будь-який момент

життєдіяльності. Вони більш схильні до збереження цілісності речей, надаючи

перевагу модифікації їх зовнішнього вигляду. У хлопчиків потяг до живого має

характер усвідомленого інтересу, їх цікавить будова іграшки, а вже потім її

призначення;

розходження в поведінці. Загалом рівень морального розвитку індивіда

не залежить від статевої належності. Тому «немає ніяких підстав у цьому плані

ставити одну стать вище іншої, незважаючи на те, що самі моральні поняття

формуються дещо раніше в дівчаток». Отже, якщо видається, що «дівчатка у

вас гарні, а хлопчики бешкетні, неслухняні і т. д. — не зваблюйтеся: мабуть, ви

просто не помічаєте чогось істотного» [6, с.42].

Щодо відмінностей у поведінці хлопчиків і дівчаток, у роботі

Д.Колєсова зазначені наступні: дівчата схильні вірити авторитетам, вони більш

виконавчі, самолюбні й уразливі, чутливі до критики. Хлопчики менше

покладаються на авторитети і прагнуть в усьому переконатися самі.

25

Окреслюючи наведені вище та інші відмінності між хлопчиками і дівчатками,

Д.Колєсов водночас звертає увагу на те, що хоча чоловіча і жіноча стать

психологічно багато в чому різні, загалом вони «рівнозначні та рівноцінні, по-

різному доповнюють одна одну в тій чи іншій життєвій ситуації» [6, с.44]. Тому

для ефективного виховання ці розходження мають ураховуватися, починаючи

від самого раннього віку.

Реалізуючи завдання гендерної соціалізації на етапі дошкільного

дитинства, дорослі мають враховувати, що діти накопичують власний

стихійний досвід щодо своєї статевої належності. Зокрема, їм цікаво знати,

чому дітей поділяють на хлопчиків і дівчаток. Вони можуть заявляти про свою

стать відмовою у виборі одягу: «Не буду одягати. Це — дівчаче» або навпаки.

Дошкільники проявляють незадоволення в тих випадках, коли їх неправильно

називають (не ідентифікують). У таких ситуаціях відразу намагаються

виправити: «Ні. Я — хлопчик» чи «Ні. Я — дівчинка». Спостерігаючи за діями

батьків та інших дорослих, намагаються в усьому наслідувати їх. Деколи діти

можуть відображати й негативні дії та вчинки статево-рольової поведінки [8,

с.55].

Дорослі мають правдиво задовольняти інтерес дитини до ознак своєї

статі, її відміни в хлопчика та дівчинки, оскільки дівчаткам хочеться,

зростаючи, стати жінками, а хлопчикам — чоловіками. Статева відмінність

проявляється і в зовнішньому вигляді. Дітям дошкільного віку слід пояснювати,

що хлопчики й дівчатка відрізняються зростом і розмірами тіла. Хлопчики

більші, бо з них виростуть чоловіки, а дівчатка — менші, як майбутні жінки.

Хлопчики повинні захищати дівчаток, бо в них сильніше тіло. Наприклад,

дошкільнятам буде цікаво, коли ви разом з ними визначите, що тато вищий від

мами (як правило), сильніший. Мама має нижчий зріст, коротші руки і не така

сильна як тато. Необхідно використовувати кожну слушну нагоду, купуючи, чи

шиючи дитині одяг, пояснювати, чому один із них призначений для дівчаток,

інший — для хлопчиків. Ще один приклад, дітям слід розповісти, що в дівчаток

утримують волосся довшим, прикрашають косами, стрічками, шпильками;

хлопчикам волосся підстригають коротше і тому — частіше.

Дівчатка і хлопчики можуть виконувати різні (відмінні) трудові

доручення. Для цього дорослі (батьки і педагоги дошкільних навчальних

закладів) повинні залучати дітей до господарсько-побутової роботи. Перед цим

доцільно разом поміркувати, що дитина може зробити самостійно (витерти пил,

помити посуд, винести сміття тощо). Це сприятиме формуванню їх поведінки

як майбутнього чоловіка чи жінки.

Спробуйте пограти із сином чи донькою в «сім’ю». Візьміть на себе роль

дитини, а ролі старших — тата чи мами, запропонуйте їй. Читайте дітям твори

художньої літератури, вони будуть асоціювати себе з героями казок, оповідань

(Іван-царевич, Василиса Прекрасна та ін.).

26

При цьому постійно слід пам’ятати, що від допитливих очей малюка не

можливо приховати деякі моменти інтимної близькості дорослих, які вони

можуть відображати в ігровій діяльності. Саме тому необхідно сприяти, щоб

така гра дітей була педагогічно доцільною.

Діти помічають, кого називають жінками – дочку, сестру, маму, бабусю,

а кого чоловіками — сина, брата, тата, дідуся. Разом із дітьми дійдіть висновку,

що важливо знати свою стать і з повагою ставитися до протилежної статі. На

етапі дошкільного дитинства діти легко навчаються відрізняти хлопчиків від

дівчаток, розуміють свою приналежність до певної статі, демонструють це

зовнішністю. Відповідно до статі вміють розподіляти ролі в іграх, під час

виконання трудових доручень. Досить часто діти зосереджують увагу на своїй

статі: «Я хлопчик. Мені не треба зав’язувати бантики», «Хлопчики не носять

спідничок», «Коли я виросту — буду чоловіком», «Я рада, що я дівчинка. Коли

я виросту — буду жінкою». Дошкільники люблять наслідувати представників

своєї статі, улюблених героїв (Геркулес, Тарзан, Роксолана та ін.). Вони охоче

грають у сюжетно-рольові ігри «Сім’я», «Дочки-матері» тощо. Гуртуються в

групки і вибирають товаришів, переважно, серед своєї статі.

Для читання дітям дошкільного віку доцільно буде використати таку

художню літературу: О.Олесь «У нашого хлоп’ятоньки»; В.Грінчак «Мамині

руки»; Г.Бойко «Вереда»; Т.Коломієць «Заплету косички»; А.М’ястківський

«Сама в хаті»; В.Сосюра «Орися»; Н.Забіла «Катруся вже велика»; О.Журлива

«Маленька господиня»; В.Крищенко «Чепуруха», «Мій татко»; М.Колесников

«Послуга за послугу»; А.Коцюбинський «Чий Максимко»; Г.Х.Андерсен

«Снігова королева»; «Котигорошко», «Кривенька качечка», «Іван-Побиван»,

«Мудра дівчина» (українські народні казки) та ін.

Доступною для сприйняття дітьми дошкільного віку буде інформація з

історії розвитку українського народу про те, що з давніх-давен людей поділяли

в залежності від статевих ознак на чоловіків і жінок. Вони мали відповідні до

статі імена, обов’язки в племені. Носили відмінний одяг, прикраси. З розвитком

суспільства, чоловіки і жінки ретельніше стали ставитись до своєї зовнішності

й проявляти свою належність до певної статі через одяг, взуття, головні убори,

поділ праці. Ще у сиву давнину люди приділяли значну увагу і статі дітей,

віддаючи їх до різних навчальних закладів. Приналежність до статі визначала

подальше життя.

Таким чином, уже в дошкільному віці виховання дівчаток і хлопчиків

має свої специфічні особливості. Саме цей віковий етап розвитку і виховання

особистості закладає основи моральних установок психологічних особливостей

майбутньої жінки і чоловіка, створює необхідні умови для ідентифікації

статевої ролі. Засвоєння статевої ролі — це, перш за все, пізнання її моральних

вимог, норм, правил поведінки. Зразки поведінки, які діти переймають від

дорослих, шляхом наслідування, накладають найбільший відбиток на моральне

27

обличчя й поведінку дітей: хлопчиків і дівчаток, процес їх гендерної

соціалізації. Завдання педагога — разом із родиною прищеплювати

підростаючій людині відповідні до своєї статі способи поведінки, надаючи

елементарну статеву освіту і здійснюючи виховання. Тому так важливо

починати формування в дітей достатнього рівня статево-рольової культури ще з

дошкільного дитинства, що в подальшому дозволить їм успішно

пристосуватися до умов соціального середовища.

На підтвердження окреслених пропозицій наводимо дані дослідниці

О.Кікінеджі,яка зазначає, що складові статевого образу «Я» у свідомості

старших дошкільників набувають більшої дихотомічності, коли стосуються

вибору друзів, іграшок, видів діяльності, і співпадають, коли йдеться про

дотримання норм моральної поведінки. На її думку, це пояснюється тим, що

розвиток психічних процесів (уяви, мислення, уваги, творчості) дитини

дошкільного віку ґрунтується на статево нейтральних засадах (нівелювання

вимог, які висуваються з боку дорослих до дітей загалом, без урахування

статевих особливостей), тим часом як «розвиток особистісних якостей,

характерологічних властивостей здійснюється на статево типізованих,

традиційних засадах». Нав’язування традиційних статевих ролей, стверджує

О.Кікінеджі, «заважає розвиткові андрогенних властивостей дітей, їх

співдружності, формуванню позитивного образу Я» [5, с.12].

Таким чином, реалізуючи завдання статевої соціалізації дітей

дошкільного віку, особливу увагу слід звернути на засвоєння дошкільниками

знань про соціальні особливості буття статей. Мова йде не лише про розкриття

дитині того, що чоловіки і жінки різняться між собою за біологічними

ознаками, а й про забезпечення усвідомлення нею того, що незважаючи на цю

різницю, вони мають рівну суспільну цінність (принцип гендерного паритету)

— рівні права та обов’язки, рівну відповідальність у сім’ї, суспільстві, одне

перед одним. Тобто, здійснюючи статеву соціалізацію необхідно надавати

дітям допомогу в усвідомленні та прийнятті своєї статевої належності,

опануванні й реалізації відповідних соціальних ролей, а також в освоєнні

багатьох інших соціальних ролей, що не зумовлюються статтю. Від того, як

дорослі – батьки й педагоги зуміють дохідливо й зрозуміло пояснити дітям

(сину чи доньці) різні життєві явища у взаєминах статей, залежатиме й

формування статевих установок у дошкільному віці, розуміння ними своїх

обов’язків, необхідності управління собою, своїми бажаннями і поведінкою.

Перспективи подальших наукових розвідок вбачаємо у моніторингу

гендерної соціалізації в процесі реалізації принципу наступності в роботі

дошкільного навчального закладу і школи, а також у співпраці з родинами.

28