45. Зовнішні і внутрішні чинники розвитку мов.

Зовнішні закони розвитку мови.

Зовнішні закони розвитку мови обумовлюються соціальними чинниками, які впливають і на розвиток мови, і на характер її функціонування. Виділяють два основні соціальні процеси, дві головні соціальні тенденції в розвитку мови - диференціацію (від лат. differentia - відмінність) і інтеграцію (від лат. integer - цілий). Ці процеси протилежні один до одного. При диференціації, інакше її називають дивергенцією, або розбіжністю, відбувається територіальний і соціальний розподіл носіїв мови, внаслідок чого виникають споріднені мови і діалекти. При інтеграції, по-іншому її називають конвергенцією, або сходженням, здійснюється територіальне і соціальне зближення носіїв мови, в ході якої відбувається об'єднання мов і діалектів. Диференціація збільшує число мов, інтеграція, навпаки, скорочує їх кількість.

Диференціація і інтеграція є соціальними мовними процесами, оскільки розбіжність і сходження мов, їх змішення і схрещування пояснюються економічними, військовими, політичними і іншими суспільними чинниками. Саме ці причини породжують своєрідність мов, виступаючи зовнішніми закономірностями їх історичного розвитку. В результаті переселення народів, їх торговельних контактів, війн, змін в соціальному і економічних устрої відбуваються зміни функцій і структури тієї або іншої мови.

У структурі мови зовнішні чинники мовних змін найбільш безпосередньо проявляються в лексиці. Так, наприклад, лексика англійської мови відбила процеси схрещування мови англосаксів і норманів: слова німецького походження означають явища побутові, сировину, землеробські терміни; слова французького походження відносяться до сфери права, військової справи, мистецтва, державного управління. У такому розподілі лексики відбивається соціальне розшарування суспільства тієї епохи, оскільки завойовники склали еліту суспільства, а корінне населення утворило переважно клас землеробів та ремісників. Ще приклад - в епоху відродження італійська мова зробила великий вплив на лексику ряду західноєвропейських мов, оскільки саме в цей період Італія переживала бурхливий економічний і культурний розвиток, а ідеї Відродження поширювалися по усій Європі. Отже, до основних зовнішніх чинників мовних змін слід відносяться зміни в громадському житті суспільства мовців; історичні події; прогрес науки і техніки.

Фонетична та граматична система мови, хоча і в меншій мірі, і не так явно відбивають дію зовнішніх законів на розвиток тієї або іншої мови. Наприклад, в російській мові фонема [ф] спочатку існувала як особливість запозичених слів: фарисей, февраль, философ, тощо. З часом ця фонема стала виступати як алофон фонеми <в>: [ф]торник, любо[ф']ь. Приклад з граматики: невідмінювані іменники в російській мові спочатку складали особливу групу запозичених слів. З часом число таких слів збільшилося, багато хто з них був засвоєний мовою. В результаті в російській мові виникла граматична група невідмінюваних іменників.

Слід також відмітити можливість спонтанного впливу суспільних чинників на розвиток мови та протиставлену ній свідому дію суспільства на мову. До цілеспрямованого впливу суспільства на мову належить передусім мовна політика держави, покликана сприяти найбільш ефективному функціонуванню мови (мов) в різних сферах її застосування. У сферу втручання суспільства в розвиток мови включають також:

- створення писемності і алфавітів,

- розробку термінології, правил орфографії і пунктуації,

- іншу нормалізаторську діяльність.

Таким чином, зовнішні умови - стихійні або свідомі - завжди чинять вплив на мову, мова ж відповідає на ці вимоги так, як дозволяють внутрішньомовні можливості.

Внутрішні закони розвитку мови.

Якщо розглядати історичний розвиток не мови в цілому, а її різних структурних сторін, наприклад, фонетики і граматики, її окремих одиниць і категорій, то далеко не завжди можна побачити пряму залежність розвитку мови від розвитку суспільства. Важко, наприклад, пояснити втрату носових голосних східнослов'янськими мовами прямою дією на мову з боку суспільства. Не вдається вивести зміни англійської дієслівної часової системи з умов економічного, політичного або культурного життя англомовного суспільства. Ці специфічні закономірності розвитку одиниць і категорій мови отримали найменування внутрішніх законів розвитку мови. Внутрішніми законами обумовлюються насамперед зміни у фонетиці і граматичному устрої мови.

Як і все в мові, звукова її сторона зазнає певних змін упродовж історії. Міняється звукове оформлення окремих слів і морфем, їх фонемний склад. Наприклад, в рамках Великого Зсуву Голосних в англійській мові в епоху середньовіччя звук /a:/ перетворився на [æː], далі в [ɛː] та [eː], а в сучасній англійській мові перетворився у дифтонг [eɪ] (як в слові make).

Граматика мови також схильна до історичних змін, які можуть мати різний характер. Вони можуть торкатися і усієї граматичної системи в цілому, і лише певних граматичних категорій і форм. По-різному протікаються зміні граматичного ладу навіть близько споріднених мов. Так, наприклад, у близькоспоріднених німецькій і англійській мовах в результаті їх самостійного розвитку склалася абсолютно різна доля відміни іменників: в німецькій, яка отримала деякі риси аналітизму переклаля увесь "тягар" відміни на артикль (die, der, das, die), все-таки залишилися чотири відмінки, проте, в англійській, де і артикль не має відміни, відміна іменників взагалі зникла, залишилася лише можливість утворення від імен, що означають живі істоти, "архаїчної форми" "Old English genetive" ("староанглійський родовий") з 's: man's hand - "рука людини", horse's head - "голова коня", замість звичайніших: the hand of the man, the head of the horse.

Отже, справедливим буде твердження про те, що внутрішньо-лінгвістичні чинники мовних змін закладені в самій мові, у внутрішніх тенденціях і закономірностях її розвитку.

Крім того, як вже зазначалося, зміни на різних рівнях мовної структури відбуваються, нерівномірно. Найшвидше змінюється лексика, оскільки словарний склад найбільш оперативно реагує на зміни суспільного життя. Незважаючи на цю властивість, ядро словникового складу певної мови міняється дуже повільно. За результатами дослідження в галузі лінгвостатистики Моріса Сводеша, 200 найчастіших і важливіших слів основного словарного фонду в будь-якій мові за 100 років оновлюються лише на 20%. Набагато повільніше змінюється фонетична система, оскільки суспільство не зацікавлене в її зміні. Найбільш стійкою є граматична будова мови, змінюється лише план вираження і план змісту окремих морфем – відбувається так званий «перерозклад» між основами і закінченнями. Наприклад, в староанглійській існувало декілька суфіксів множини іменників -as, -і, -a, -an. Історично найбільш стійким виявився суфікс -as, як найбільш чіткий і фонетично стійкий в порівнянні з іншими закінченнями. Може спостерігатися й цілковите зникнення граматичної категорії, наприклад, відмирання категорії роду в англійській мові.