104. Поняття та ознаки інтерпретаційних актів.

Результати офіційного тлумачення правових актів виражаються в інтерпретаційних (правотлумачних) актах, які забезпечують їх одноманітне, узгоджене розуміння та ефективну реалізацію. Інтерпретаційні акти є результатом цілеспрямованої інтелектуальної діяльності компетентного органу держави (наприклад, Конституційного Суду України) чи міжнародної установи (наприклад, Європейського суду з прав людини, Комітету ООН з прав людини) щодо осмислення значення правових норм чи їх індивідуальних приписів.

Інтерпретаційний акт – це правовий акт уповноваженого суб'єкта, який містить роз'яснення юридичних правил (норм права), що є головною метою його прийняття.

Особливості юридичної природи інтерпретаційних актів дозволяють виділити такі їх ознаки:

1) інтерпретаційні акти розкривають зміст норм права чи індивідуальних приписів, виражених у відповідному правовому акті. Вони діють в єдності з правовими актами, що стали предметом тлумачення, і мають допоміжний характер;

2) інтерпретаційні акти не встановлюють нових правил поведінки, не скасовують і не вносять змін до чинних правових актів. Здійснюючи свої повноваження, суб'єкти офіційної інтерпретації не підмінюють законодавця шляхом створення правових норм у процесі тлумачення, в тому числі через усунення прогалин у законодавстві. З цього приводу Конституційний Суд України в Рішенні від 25 березня 1998 р. прямо зазначив, що заповнення прогалин у законах не належить до його повноважень, а є прерогативою Верховної Ради України;

3) інтерпретаційні акти як офіційні документи мають обов'язковий або переконливий характер, що зумовлено наявністю у суб'єкта їх прийняття державно-владних повноважень чи визнаної державою юрисдикції. Ці акти містять офіційну, сформульовану чи визнану державою позицію щодо розуміння змісту відповідних національних або міжнародних правових актів;

4) сфера дії інтеграційних актів збігається зі сферою дії актів, положення яких вони роз'яснюють. Так, дія нормативних інтерпретаційних актів у часі визначається, як правило, параметрами дії акта, що підлягає тлумаченню. Оскільки тлумачення не виходить за межі правових норм, а лише розкриває їх значення, то інтерпретаційні акти можуть мати зворотну силу, межі якої визначаються моментом набрання чинності правовим актом, що підлягає тлумаченню. В інтер- претаційному акті може прямо вказуватися на необхідність перегляду раніше ухвалених рішень,які не відповідають викладеному в ньому тлумаченню норм права.

Наведені особливості вирізняють інтерпретаційні акти серед інших правових актів, що містять деякі правотлумачні положення. Тлумачення норм права відбувається переважно в процесі судової та іншої правозастосовної діяльності при вирішенні конкретних справ. Відповідно інтерпретаційні положення можуть міститися в різних видах правових актів (наприклад, судових рішеннях, відомчих актах тощо). Так, правозастосовні акти містять як саме юридичне рішення у конкретній справі, так і роз'яснення змісту відповідних норм права, що були покладені в його основу. Своє розуміння значення правових норм правозастосовний орган у цьому разі формулює в мотивувальній частині акта застосування права. Таке тлумачення набуває обов'язкової значущості для конкретної справи та осіб, яких вона стосується. При цьому воно справляє певний вплив і на правозастосувачів під час розгляду та ухвалення рішень з усіх аналогічних юридичних справ, що забезпечує сталість та одноманітність судової практики. Однак інтерпретаційними актами виступають тільки ті акти, основною метою прийняття яких є роз'яснення змісту відповідних правових приписів.