1.4.2. Ідеї проектної технології

Метод проектів має свою історію розвитку в педагогічній науці. Він з’являється у кінці ХІХ ст. у середніх навчальних школах США і став втіленням теоретичної концепції «прагматичної педагогіки», засновником якої був американський філософ Джон Дьюї.

У сконцентрованому вигляді концептуальні положення теорії Джона Дьюї представляє цікавий вигляд. Концептуальні положення:

1. Дитина в онтогенезі повторює шлях людства в пізнанні;

2. Засвоєння знань – спонтанний, некерований процес;

3. Дитина засвоює матеріал, не сприймаючи органами чуття, а завдяки потребам у знання, будучи активним суб’єктом свого навчання.

Умовами успішного навчання, за Дьюї, є:

1. Проблемність навчального матеріалу;

2. Активність дитини;

3. Зв'язок навчання з життям дитини, грою, працею.

Методичні прийоми створення проблемних ситуацій:

1. Учитель підводить дітей до розв’язання суперечностей і пропонує їм знайти рішення;

2. Знаходить зіткнення суперечностей у практичній діяльності;

3. Викладає різні точки зору на одне і те саме питання;

4. Пропонує розглянути явище з різних позицій;

5. Спонукає до порівняння, узагальнення, висновків;

6. Ставить конкретні питання;

7. Ставить проблемні завдання. [13, с.81]

Ідеї Джона Дьюї мали значне поширення в 1896-1916 рр. Проектом є будь-яка діяльність, виконана від душі, з високим рівнем самостійності групою дітей, об’єднаних у даний момент спільним інтересом.

Навчальний проект, з точки зору учня, - це можливість виконувати щось цікаве , максимально використовуючи свої можливості; це діяльність, спрямована на розв’язання цікавої проблеми, сформульованої самими учнями у вигляді мети й завдання, коли результат цієї діяльності – знайдений спосіб розв’язання проблеми носить практичний характер, має важливе прикладне значення, цікавий і важливий для самих відкривачів. [18, с.78]

Головним елементом цієї технології є не власне проект, а процес проектування учнівського пошуку – від моделювання тренувальних умов для постановки навчальної проблеми та її дослідження до конструювання і захисту оптимальних шляхів її розв’язання у вигляді, що має структурну форму проекту. [14, с.52]

1.4.3.Поняття «інтерактивні технології»

Процес навчання – не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Адже куди важливіше навчити, ніж просто розповісти. Цей

процес потребує напруженої розумової роботи підлітка та його власної

активної участі в цьому процесі. Цю мету і переслідує застосування інтерактивних технологій.

Інтерактивні технології – це порівняно новий, творчий, цікавий

підхід до організації навчальної діяльності учнів.

Слово “інтерактив” походить від англійського слова “interact”.

“Inter” – це взаємний, “act” – діяти. Інтерактивний – здатний взаємодіяти або перебувати в режимі бесіди, діалогу з будь-чим (наприклад, комп’ютером) або з будь-ким (людиною). Сутність інтерактивного навчання полягає в активному залученні всіх учнів до процесу пізнання. [15, с.55]

У педагогічній літературі описано чимало типів організації навчання

(за рівнем активності учнів, рівнем залучення їх до продуктивної діяльності, за дидактичною метою, за способами організації тощо). Голант Е.Я. (60-ті рр.) поділив типи та методи навчання на активні та пасивні залежно від участі учнів у навчальній діяльності. Звісно, термін “пасивне” є умовним, адже будь-яка організація навчального процессу неодмінно передбачає певний рівень пізнавальної активності суб’єкта – учня, інакше досягнення навіть мінімального результату неможливе. У своїй класифікації Я. Голант використовує “пасивність” як визначення низького рівня активності учнів, переважно репродуктивної діяльності за майже цілковитої відсутності самостійності й творчості. До цієї класифікації ми додамо інтерактивне навчання як різновид активного, котрий, однак, має свої закономірності та особливості. [7, с.36]

При пасивному типі навчання учень виступає у ролі “об’єкта” навчаня, має засвоїти й відтворити матеріал, переданий йому вчителем, текстом підручника тощо – тобто джерелом правильних знань. До відповідних методів навчання належать методи, що вимагають від учнів лише слухати й дивитися (лекція - монолог, читання, пояснення, демонстрація й відтворювальне опитування учнів). Учні, як правило, не спілкуються один з одним і не виконують жодних творчих завдань. [17, с.21]

При активному навчанні передбачається застосування методів, що

стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів. Учень виступає

“суб’єктом” навчання, виконує творчі завдання, вступає у діалог з вчителем. Основними методами цього навчання є: самостійна робота, проблемні й творчі завдання, питання учня до вчителя і навпаки, що розвивають творче мислення.

Сутність інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний

процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Педагог виступає в ролі організатора процесу навчання, лідера групи. [16, с.31]

Було проведено багато дослідів ( Додаток 9)

Отже, інтерактивні технології – це організація засвоєння знань і формування певних вмінь та навиків через сукупність особливим способом

організованих навчально-пізнавальних дій, що полягають у активній взаємодії учнів між собою та побудові міжособистісного спілкування з метою досягнення запланованого результату.