Історія зарубіжної сурдопедагогіки. Погляди на глухоту і нечуючих людей на ранніх етапах розвитку суспільства.

У Біблії (Старий заповіт), що є найстарішою друкованою пам’яткою, написаною у V-ІІ ст. до н.е., глухонімота, як і вміння говорити, слухати, бачити і відчувати, оголошується діянням божим. Глухонімі, як і інші люди – каліки – оголошувались безчесними. Вони не мали права приносити жертви. Більше того, вони позбавлялися права навіть підходити до «святого місця», де приносили жертви. Глухонімі не користувалися правами на рівні з чуючими.

У стародавніх рабовласницьких державах (Єгипет, Вавілонія, Китай, Індія) уже в ІІ тис. до н.е. були значними успіхи у галузі медицини. Але це були розрізнені лікарі (очні, зубні , утробні), та слід зауважити, що практично уся медицина була просякнута магією. А стосовно вушних хвороб, то лікарі були безсилі та жодних спроб лікування не було виявлено.

Лише у І тис. до н.е. в Греції, а потім у Римській імперії виникають сприятливі умови для розвитку виробничих сил суспільства, культури, що мала великий вплив на наступну історію людства.

В цей період намітився новий напрямок в розвитку суспільства, який характеризувався поступовим переходом:

• від релігії до науки;

• від містичних поглядів до наукових;

• від умовності до реалізму в мистецтві;

• до розвитку письма, що полегшує читання;

• до розвитку філософії, природознавства, історії, математики;

Помітного прогресу було досягнено і в медицині. Видатним лікарем у той час був Гіппократ (460-377 рр. до н.е.). Проте, і його уявлення про тіло людини було ще дуже наївним. Він ще не відрізняв нерви від кровоносних судин та думав, що артерії наповнені повітрям.

У ІV-ІІІ ст.. до н.е. в елітних містах виникають школи (Спартанські школи) для хлопчиків з 7 до 20 років, у яких виховання відбувається в дуже суворих умовах. Головною метою була підготовка молодих людей до війни.

Як повідомляє Плутарх в період царювання Лікурга (V ст.. до н.е.) батькам не давали можливість виховувати своїх дітей. Хворих та потворних дітей забирали та кидали в прірву. Але підтверджень. Що і глухих вбивали немає.

Тому, що в Кодексі законів Юстиніана (527-565) соціальне становище глухих відображене в конкретних правилах «новелах», які свідчать про те, що глухі мали право користуватися приватною власністю, успадковувати майно, але, щоб глухий розумів, що робить, для нього призначали опікунів. При оформлені заповітів глухі та німі не могли виступати свідками, або давати словесне зобов’язання; не могли складати заповіти, але якщо людина пізно оглухла, в результаті хвороби чи нещасного випадку, то їх заповіти залишалися дійсними; оскільки глуху визнавалися недієздатними, їм заборонялося брати участь у суспільному житті.

Недієздатними глухонімі також вважалися і в стародавніх державах Середземномор’я, Близького та Середнього Сходу, Закавказзя, які були на той час високорозвиненими державами в економічному та культурному відношеннях.

Яскравим свідченням цього є положення кодексів законів стародавньої Вірменії. В статті 89 судебника Мхитара Гоша (ХІІІ ст..) зазначається, що «жінка глуха, якщо вона кмітлива і якщо хтось погодиться взяти її, хай виходить заміж. Те ж чоловік.». Німий чоловік, або жінка прирівнювалися до скотини, яка нічого не розуміє. Одружуватися вони не повинні, оскільки вважалося, що вони не можуть розумно впоратися з вихованням дітей.

Глухі від народження не мали права на спадщину, оскільки вважалося, що вони не зможуть її розумно використовувати.

Про право глухих на освіту в законодавствах стародавніх рабовласницьких держав нічого не згадується, та це й зрозуміло, адже жодних спроб спеціального навчання та виховання глухих тоді ще не існувало.