Суспільне становище та погляди на глухоту в епоху феодалізму. Практика індивідуального навчання глухих дітей.

СУСПІЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ ГЛУХИХ В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ.

В середині І-го тисячоліття нашої ери відбувається глибокий перелом в соціально-культурному розвитку стародавнього світу. Рабовласницький лад, досягнувши максимального розвитку, занепадає. В складних умовах починає формуватися нова суспільно-економічна формація – феодалізм.

В цей час остаточно розпалася Римська імперія (476 р.). У Європі встановлюється неподільне панування феодальних суспільних відносин, християнська релігія стає головною ідеологічною силою європейського феодалізму.

Суспільне становище глухих в епоху середньовіччя було дуже тяжким. Жодних спроб, спрямованих на подальший розвиток представників античного світу на глухонімоту та глухонімих не робиться. Можна помітити навіть відступ від попередніх здобутків.

Найсуттєвішою ознакою глухонімоти, яка перш за все сприймається навколишніми людьми, є відсутність звукової словесної мови (німота). Мова ж оголошується релігією як дар Божий. Звідси робиться висновок про гріховне начало глухонімоти. Ось чому навіть думка проте, щоб зробити на користь розумового розвитку глухонімих дітей, вважалася блюзнірством, святотатством. Глухонімих нерідко оголошували «пристанищем нечистої сили» і поряд з чаклунами, відьмами, єретиками катували і, навіть іноді, спалювали на вогнищі. Їх усували від будь-якого суспільного життя, замикали у вузьке коло родини та, фактично, глухонімі були абсолютно безправними і в суспільстві і в сім’ї.

Перші спроби індивідуального виховання та навчання глухих дітей.

Середньовічна школа відкидала усі надбання античної культури, але необхідність користуватися богослужбовими книгами, написаними латинською мовою, примушували її навчати майбутнє духовенство хоч би елементарній грамоті. Латинська мова стала офіційною мовою церкви та школи.

Освітній ценз школи був дуже низький. У ній навчалися читанню письму, лічбі і церковному співу. Лише в окремих елітних школах вивчалися граматика, риторика та діалектика, арифметика, астрономія, музика. Цим вичерпувався весь зміст середньовічної освіти, яка повністю була пристосована до потреб церкви та феодального суспільства.

Середньовічна школа була наскрізь пронизана крайнім формалізмом та схоластикою: безкінечне зубріння незрозумілого матеріалу з церковної літератури, жорстоке переслідування будь-якого вільнодумства і творчості, застосування фізичних методів покарання. Таким чином, школа була перетворена у «катівню для розуму».

Звичайно, за таких умов, проблема виховання та навчання глухих дітей практично не піднімалася. Перші спроби навчання глухих дійшли до нас в дуже обмеженій кількості.

Першу спробу спеціального навчання глухонімих зробив у 685 році єпископ із Нортуберленда (Англія) Джон Баверлей. Майже щодня до нього приходив глухонімий юнак за подаянням. Його обличчя передавало таку зворушливу вдячність, що у єпископа виникла думка про його здібності до навчання. Він забрав юнака до себе в дім і був дуже радий, коли глухонімий зумів повторити декілька слів. Всі дивилися на це, як на чудо. Повідомляється, що ніби єпископ підізвавши до себе юнака та наказав йому висунути язика, взяв його за підборіддя і перехрестив йому язика, після того, ланцюги, що сковували у юнака язик, впали і він став говорити те, що наказував йому єпископ. Джон примушував його спочатку повторювати звуки рідної мови, потім – склади і слова. Згодом його учень навчився говорити цілі речення. Методика цього навчання, по суті, залишилася таємницею, а опис має яскраво виражений казковий характер, але воно заслуговує на увагу, оскільки це була перша спроба навчити глухонімого говорити.

Після цього такі спроби тривалий час (до ХV ст.) не повторювалися. В окремих сім’ях могли мати місце чисто індивідуальні спроби навчання глухих, якщо не активної, то хоч би пасивної мови (розуміння мови). Серед ряду випадків читання з губ могло виникати і мимохідь. Проте, ці випадки зовсім не відображенні в літературі.

Лише в ХV ст. професор Гейдельбургзького університету (Німеччина) Рудольф Агрікола повідомляє окремі факти індивідуального навчання глухонімих.

На початку ХVІ ст. священик із Вестергаузена (Німеччина) Іоахим Паша навчав свою глуху дочку Єлизавету за допомогою малюнків, проте ніяких конкретних даних про його систему та про її наслідки немає. Відомо тільки, що Єлизавета у 17 років померла.

В Німеччині практикою індивідуального навчання глухих займався також єзуїт К. Шот (1606-1666 рр.), однак, крім згадки про те. Що його учні вміли читати з губ, жодних повідомлень в літературі немає.