Тема1: Культура фахового мовлення. Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії.

План:

1. Законпектувати теоретичні положення:

Культура фахового мовлення.

Літературна мова.

Мовна норма.

Культура мови.

Культура мовлення під час дискусії.

Література:

1. Антонюк Т. М., Борис Л. М. Стрижаковська О. С. Українська мова (за професійним спрямуванням). – Чернівці: Місто, 2010.-С. 21-22

2 Глущик, С. Сучасні ділові папери / С.Глущик, О. Дияк, С.Шевчук – К. : АСК, 2001. – 400 с.

Українська мова — слов'янська мова. Вона є національ­ною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній українській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови — її територіальних діалектах.

Літературна мова — це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різнови­дах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його сус­пільної діяльності.

За функціональним призначенням — це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній і культурній сферах, мова освіти, науки, мис­тецтва, засобів масової інформації.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П.Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою ("Енеїда", "На­талка Полтавка", "Москаль-чарівник"). Він першим вико­ристав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича, Шевченка. Саме він уперше "своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, за­клав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови... У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, уснорозмовні форми народної мови". Традиції Т.Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші письменники.

В основу української літературної мови деякі письменни­ки й до Т.Шевченка намагалися покласти живу народну мову, але це мало переважно діалектний характер: мова І.Котляревського спиралася на полтавську говірку, мова Г. Квітки-Основ'яненка — на харківську, мова І.Вагилевича, ( М.Шашкевича, Я.Головацького — на говірки Галичини тощо. Т.Шевченко першим "піднісся до розуміння синтетич­ності і соборності" літературної мови. Проте ще довго точи­лася дискусія щодо галицького впливу на українську літературну мову. За збагачення її галицькими елементами виступали О.Пчілка, М.Драгоманов, В.Мова (Лиманський), М.Старицький, І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський. Проти були П.Куліш, І.Нечуй-Левицький, Б.Грінченко, А.Кримський. Через певний час дискусія привела до засу­дження крайностей і ствердження середньої лінії. Однак су­часна літературна мова широко використовує галицькі елементи: в абстрактній лексиці (засада, властивість, заро­зумілість, необізнаний, вплив, відчувати); в поняттях побуту (парасоля, кава, серветка, цукерки, тістечко); в адміністра­тивно-канцелярській сфері (звіт, уряд); подвійний наголос (засідання, роки, тисячі, часу); вживання прийменників (о першій годині, за наказом, за десять хвилин одинадцята, по обіді).

Українська літературна мова постійно розвивається і зба­гачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфу­ванням обов'язкових для всіх літературних норм.

Мовна норма

Українська літературна мова як вища форма загальнона­родної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які с обов'язко­вими для всіх її носіїв. Унормованість — основна ознака літературної мови.

Норма літературної мови — це сукупність загальноприй­нятих правил реалізації мовної системи, закріплених в про­цесі суспільної комунікації.

Розрізняють орфоепічні, графічні, лексичні, граматичні, стилістичні, орфографічні та пунктуаційні норми, опануван­ня якими сприяє підвищенню культури мови.

Орфоепічні норми регулюють правильну вимову звуків, зву­косполучень та наголошення слів. Для прикладу зосередимо увагу на порушеннях літературної норми у вимові злитих зву­косполучень [дж], [дз] та розрізнення приголосних [г], [ґ].

В усному мовленні [дж], [дз] в позиції на початку слова вимовляються здебільшого правильно: джерело, дзвін. Всере­дині слова часто ці звуки вимовляються окремо, що є пору­шенням норми: дослід/ження, поход/ження.

В українській мові слід розрізняти [г] і [ґ]. Літера ґ була вилучена з правопису у 1933 році, але третім виданням "Українського правопису" 1990 року поновлена, проте не всі слова з цією буквою зафіксовані у цьому виданні. Найповні­ший список слів з літерою ґ подається в "Орфографічному словнику української мови", яким варто послугуватися, оскільки сьогодні втрачена літера вживається не лише згідно з нормою, а й на власний розсуд мовців:

біографія ґатунок

монографія але ґрунт

організація підґрунтя

Акцентуаційна норма в українській мові цілком сформо­вана, але найменш усталена, оскільки на наголос впливають діалекти та інші мови. Дедалі скорочується в українській нові кількість слів з дублетним наголосом. Слід пам'ятати, «к правильно наголошувати: новий, фаховий, випадок, оди­надцять, чотирнадцять, рукдпис, машинопис, перепис, книж-чі. шляхи тощо.

Лексичні норми встановлюють правила слововживання. Вони відзначаються не тільки стабільністю, консерватизмом, а й рухливістю. Лексичні норми фіксуються Словником української мови в 11-ти томах (1970—1980); Російсько-українським словником у 3-х томах (1983—1985); Орфо­графічним словником української мови (1994) та іншими. У лексиці офіційно-ділового стилю часто вживаються слова — кальки з російської мови, що є наслідком недостатнього опанування лексичними нормами, невмілого використання синонімів.

Норма

постачальник

навчальний

численний

нечисленний

захід

збігатися

зіставляти

наступний

ставитися

Калька

поставщик учбовий

багаточисельний

малочисельний

міроприемство

співпадати

співставляти

слідуючий

відноситися

Функціонування переважної більшості кальок в українській мові теоретично обумовлене відповідними словотворчими мо­делями: підприємство, співіснувати, багатогалузевий тощо.

Граматичні норми передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень. Наприклад, у сучасній українській мові обмежено вживаються активні дієприкметники теперішнього часу, які під час перекладу з інших мов, зокрема з російської, заміню­ються прикметниками або іменниками:

Українські відповідники

вирішальний

наступний

попередній

бездіяльний

вступник

завідувач

службовець

Російські дієприкметники

решающий

последующий

предшествующий

бездействующий

поступающий

заведующий

служащий

На особливу увагу заслуговують прийменникові конст­рукції, поширені насамперед у діловому мовленні. Порушен­ням норми вважається вживання прийменника по, оскільки в українській мові є чимало прийменників, які є вдалими замінниками, порівняйте:

Українські відповідники

на ваш погляд

у службових справах

зі службового обов'язку

за наказом

після закінчення терміну

через недбалість

за законом

Російські конструкції

по вашему усмотрению

по делам службы

по долгу службы

по приказу

по истечении срока

по небрежности

по закону

Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення. Наприклад, для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення — мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення внаслідок впливу російської мови.

Норма

укладати угоду

брати участь

впроваджувати у виробництво

відшкодувати збитки

витяг із протоколу

чинне законодавство

обіймати посаду

Порушення норми

заключати угоду

приймати участь

внедряти у виробництво

возмістити убитки

виписка із протоколу

діюче законодавство

займати посаду

Орфографічні норми охоплюють правила написання слів та їх частин. Слова в українській мові пишуться за такими принципами:

1. фонетичним (пишуться так, як і вимовляються): випро­бувати, підрозділ, дата, бланк;

2. морфологічним (позначення на письмі складових час­тин слова незалежно від їхньої вимови): підписуєшся, укла­дається, безстроковий, зчитувати;

1. історичним (традиційним) (букви, морфеми, слова пи­шуться за традицією, а не відповідно до існуючих норм): дзвінок, рівень, меншості, зосереджений, черговий;

3. смисловим (диференціюючим) (різне написання одно­звучних слів, які мають неоднакове значення): напам'ять — на пам'ять, вишневе — Вишневе, проте — про те.

Пунктуаційні норми регулюють вживання розділових знаків: крапки, знака питання, знака оклику, трьох крапок, коми, крап­ки з комою, двокрапки, тире, дужок, лапок, абзацу; вони по­легшують сприймання тексту і виклад думок на папері.

Сучасна українська пунктуація ґрунтується на граматич­ному, смисловому та інтонаційному принципах.

Розділові знаки, вживані за граматичним принципом, є обов'язковими, бо зумовлені граматичною структурою ре­чення. Вони ставляться: в кінці речення (крапка, знак окли­ку, знак питання, три крапки); між частинами складного речення (кома, крапка з комою, тире, двокрапка); у просто­му реченні на місці пропущеного члена речення та між підметом і присудком відповідно до правил (тире); при вставних і вставлених конструкціях, звертаннях, вигуках (кома, тире, дужки, знак оклику); між однорідними членами речення (кома) і при узагальнювальних словах (двокрапка, тире); при відокремлених членах речення (кома, тире). На­приклад: Особисті офіційні документи — це документи, за допомогою яких громадяни висловлюють свої пропозиції, про­хання, скарги, передають повноваження іншій особі щодо от­римання документів, грошей, товарів тощо, закріплюють свої права перед державою, установами, іншими особами.

За смисловим принципом розділові знаки ставляться з урахуванням семантики речення та його структури, проте досить часто, особливо в рекламних оголошеннях, можна прочитати: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий, вовняний одяг. Або: Фірма реалізує срібні ложки, ножі, виделки, меблі та сантехніку. Це типовий при­клад порушення смислового принципу розстановки розді­лових знаків та пунктуаційної норми у використанні однорідних членів речення. Правильно було б так: Фірма оптом і в роздріб продає дитячий, жіночий, чоловічий вовня­ний одяг. Фірма реалізує меблі, сантехніку та срібні столові набори: ножі, ложки, виделки.

На основі інтонації ставиться крапка, знак питання, знак оклику, три крапки, а іноді й тире. Скажімо, у реченні: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу, його нелегку історію — можна поставити й тире: У документах відображено найрізноманітніші прояви життя народу — його нелегку історію. Цей принцип е допоміжним до граматичного і смислового.

Норми характеризуються системністю, історичною і соці­альною обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літе­ратурні норми з часом можуть змінюватися. У зв'язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розу­міють видозміни однієї і тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфо­логічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти: акцентні (алфавіт і алфавіт), фонема­тичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, родовий відмінок — моста і мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідни­ках, підручниках і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто корис­тується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало оволодіти мовними нормами і по­слідовно дотримуватись їх.