Паломницька про­за

У літературі XVIII ст. продовжується розвиток такого традиційного давньо­руського жанру, як паломниць-ка проза. Це було пов’язано із подорожами українсь­ких паломників на Близький Схід, до святих місць у Па-лестині. Наслідуючи, насамперед широкознане «Хождєніє ігумена Даниїла» часів Київської Русі, тогочасні паломники та-кож намага­лися описати свої враження від подоро­жі, вели різні записи, які, крім пізнавальної, мають також літературну цін­ність. Мандрівники описували святі місця і дивилися на них як люди з Укра-їни-Русі, часто висловлюючи свої патріотичні почуття, молячись за свою «землю руську».

Найвидатнішою пам'яткою цього жанру у XVIII ст. є «Странствованія» Василя Григоровича-Барського (1701–1747). Він був родом з Києва, з 1723 р. почав мандрувати, побував в Угорщині, Австрії, Італії, Гре-ції, Єгипті, Палестині, Сирії та інших країнах і по­вернувся до Києва за місяць до своєї смерті. Враження від подорожі, спостереження за життям і побутом інших народів він ретельно занотував. З цього ви­ник ве-ликий твір, який і донині не втра­тив свого значен­ня. Автор знайомився із звичаями, мистецтвом, географі-єю, су­спільно-політичним ладом, господарю­ванням та іншими сторонами життя в різних країнах.

«Странствованія» В. Григоровича-Барського належать до тих числен­них документальних творів євро-пейсь­ких літератур XVI–XVIII ст., які ма­ють назви «подорожей», «мемуарів», «щоденників», «записок», «листів» то­що. Твір В. Григоровича-Барського – визначне явище української художньої про­зи другої чверті XVIII ст. Образний, жвавий стиль викладу, цікавий зміст забезпечили «Странствованіям» велику популяр-ність. Протягом 1778–1819 рр. цей твір витримав шість видань.

Драматургія

На другу половину XVII – першу половину XVIII ст. при­падає розквіт шкільної драми, яка, однак, не роз-глядалася як окреме явище художньої літератури, призначеної для душі й читання, а була невід’ємним ком-понентом українського шкільного театру, що саме в цей час досяг най­більшого розквіту в стінах Києво-Мо­гилянської академії. Продовжуючи традиції західноєв­ропейських середньовічних містерій, ук­раїнська шкіль-на драма мала і свої на­ціональні особливості. Зокрема, в ній був присутній жанр історичної драми, якого не знала європейська шкільна драма­тургія. Деякими своїми гранями вона наближалася до реального українсь-кого тогочасного життя.

Відомі нині шкільні драми можна розділити на кілька тематичних груп:

1) Містеріальні драми різдвяного і ве­ликоднього циклів, у яких опрацьовувалися біблійні сюжети Різдва й Воскре­сіння Христа («Царство натури людсь­кої» (1698), «Мудрость предвічная» (1703), «Торжество Естества Человеческого» (1706); «Образ страстей міра сего» Сильвестра Ляскоронського, «Комедіа на день Рождества Христова» Димитрія Ростовського (1702), «Действіє на Рождество Христово», «Ко-мическое действіє» Митрофана Довгалевського (1736–1737) та ін.).

2) Міраклі – драми на агіографічні сюжети із життя святих (анонімні драми про Олексія, чоловіка Божого (1673–1674), про святу Катерину (1703–1704 та ін.).

3) Драми-мораліте – морально-дидактичні драматичні твори з алегоричним сю-жетом («Трагедокомедія» Варлаама Лащевського (по­чаток 1740-х рр.), «Воскресе-ніе мертвих» Георгія Кониського).

4) Драми на істо­ричні теми («Владимер» Феофана Прокоповича, «Милость Бо-жія...» невідомо­го автора, історичні драми Михайла Козачинського)