2.2 Цілі, задання та функції пластунів

Перед їхніми підрозділами козацька старшина ставила такі завдання: козацькі розвідувальні дозори, позиційні та рухомі; розвідувальне забезпечення бойових дій на тактичному та стратегічному рівнях; агентурна робота на ворожих територіях, збір інформації військово-дипломатичного характеру тощо.

Бойові дії козаків відбувалися, як правило, проти чисельно більшого війська, що вимагало від пластунів широкого застосування всіляких вмінь. Великого значення надавалося дезінформації ворога про стан і наміри козацького війська. Наприклад, невеликі загони вершників з посадженими на коней опудалами імітували відхід головних сил. Розкладені вночі багаття імітували райони зосередження збройних сил, що насправді знаходилися за багато миль від тих місць.

Пластуни також широко використовували розвідку боєм, роботу польових спостерігачів неподалік місць дислокації ворога тощо. Таємно подолавши перешкоди (наприклад, укріплення, сторожу), вони заходили до табору супротивника або влаштовували засідку на шляху його пересування і спритно схоплювали «язика» або «чужого» гінця. У XVII столітті запорозька старшина розробила для козаків спеціальний перелік запитань до полонених, що мав понад 15 пунктів, відповіді на які давали найповнішу інформацію про дислокацію, склад, озброєння, постачання ворожої армії.

Науковий аналіз війн і походів українських козаків (за О. Апанович) переконливо свідчить, що вони мали одну з кращих розвідок у Європі. Мабуть тому володарі багатьох держав намагалися залучити їх до служби у своїх арміях.

Основним же завданням пластунів була розвідка і охорона кордонів Запорожжя від несподіваних нападів ворога. Особливо складно було боротися з ворогами, які через плавні непомітно прокрадалися на козацькі землі: «От сим-то пластунам вже не до охоти і їм охота випада вже на чоловіка з таким же розумом, як і вони» [100, 68].

Це ж саме пише і Прокіп Короленко, описуючи подвиги пластунів на Кубані: «Чорноморські пластуни день і ніч рискали по болотах і плавнях в компанії диких звірів, кожної хвилини піддаючи небезпеці життя своє. Не раз безстрашні пластуни, заскочені хижаками, застосовували неймовірні хитрощі, щоб позбавитись від ворогів. І дотепер збереглися перекази про справді неймовірні подвиги цих оригінальних вояків і не менш неймовірні пригоди з ними» [86, 86]. Для отримання необхідних відомостей чи проведення диверсій, пластуни нерідко самі прокрадалися у тил ворога, роблячи інколи рейди по 160 км і більше. У таких рейдах пластуни мусили розраховувати виключно на власні сили, на власне воєнне мистецтво, адже допомоги чекати було нізвідки, оскіль­ки інколи навіть січова старшина не мала уявлення про їхні походи.

На війні пластуни виконували роль розвідників-диверсантів, своєрідних спец- назівців – «командос»: «Коли відчувалась потреба в досвідчених людях для лави, коли потребувався таємний, прихований розшук, коли потрібно було розвідати сили і положення неприятеля, коли хід воєнних дій ставив на чергу завдання провести найризикованішу диверсію, коли в бою перед початком і кінцем потрібні були майстерні стрільці і т. д. і т. п., тоді запускався в діло пластун. Для цього пластуни мали свою бойову техніку, свій досвід і мистецтво» [216, 490].

Крім того на самій Запорізькій Січі пластуни виконували функції своєрідної «служби безпеки», вишуковуючи підозрілий елемент та виловлюючи різного роду шпигунів, які засилалися на Січ із різних держав, засвідчує і письмовий наказ кошового отамана Петра Калнишевського від 9 серпня 1770 року, який приписував курінному отаману Пластунівського куреня Федору Третяку: «Про волоцюг та інших, що без паспортів вештаються, сумнівних людей... всіма силами намагатися переглядати і ловити» [133, 24].