47) Визначте особливості розвитку української культури у 19 ст., внесок т.Шевченка. Проаналізуйте впливи Валуєвського циркуляру та Емського указу.

У XIX ст. українська культура розвивалася за несприятливих умов. Російський царський і австро-угорський цісарський уряди продовжували вести колонізаторську політику, намагаючись тримати український народ у темряві, денаціоналізувати і асимілювати його. Але попри всі перешкоди силами передової української інтелігенції українська культура, у тісній взаємодії з культурами слов'янських та інших народів, набула нових успіхів. Освіта.

Царські урядові кола, поміщики, духівництво, намагаючись тримати народ у темряві, всіляко перешкоджали поширенню писемності й освіти. Але розвиток капіталізму вимагав дедалі більше письменних людей і фахівців. Це змусило царизм приступити до реформи і в системі освіти. Всі початкові школи діставали назву — початкові народні училища Викладання в усіх школах мало вестися російською мовою.

Оскільки мережа шкіл не задовольняла потреб населення, передові громадські діячі стали організовувати безплатні школи, в яких навчалися дорослі селяни, робітники, ремісники. Школи ці працювали в недільні і святкові дні, через що називалися недільними. В Україні перша недільна школа була відкрита в жовтні 1859 р. у Києві. У 1862 р. царський уряд закрив недільні школи. Але в 1864 р, вони, хоч і з великими обмеженнями, були дозволені, в 70—90-х роках їх число зросло і вони відігравали певну роль у поширенні письменності і освіти серед трудящих. У 1864 р. цар затвердив статут гімназій і прогімназій, за яким засновувалися 7-класні гімназії і 4-класні прогімназії. Для жінок існували окремі жіночі гімназії і вищі жіночі курси.Вищу освіту представники панівних класів здобували в університетах, яких у Східній Україні в II половині XIX ст. було три: Харківський, Київський і Новоросійський.

Книгаіпреса Величезне значення для розвитку культури, науки, освіти мали друкарство й преса. У другій половині XIX ст. царський уряд і цісарська монархія всіляко гальмували видання книг і преси в Україні. Особливо негативне значення мали Валуєвський циркуляр 1863 р. і Емський указ 1876 р. Через це книгодрукування й періодична преса були розвинуті слабо. Видавалися здебільшого книги церковно-релігійного змісту й такі, в яких проводилися реакційні ідеї, що утверджували правомірність панування царизму й існування буржуазно-поміщицького експлуататорського режиму. При цьому вся ця література виходила російською мовою. Українська ж книга, особливо демократична, зазнавала великих, передусім цензурних утисків. Але повністю припинити видання українських книг царизм не зміг. Вони видавалися в Петербурзі, Москві, Києві, Харкові, Одесі, Чернігові, Львові та в деяких інших містах. Виданням підручників для недільних шкіл, популярних освітніх книжечок і художньої літератури займалися видатні діячі української культури, такі, як П. Куліш, М. Костомаров, М. Драгоманов, М. Старицький, О. Пчілка, Б. Грінченко, І. Франко та ін. У 90-х роках з'явилися українські видавництва, засновані діячами української культури. Мало було й українських періодичних видань. В 1861—1862 pp. у Петербурзі М. Костомаров, П. Куліш і В. Білозерський видавали журнал «Основа», в якому було опубліковано багато творів демократичних письменників. У Києві протягом 25 років — з 1882 по 1906 р.— виходив журнал «Киевская старина», у якому публікувалися російською і українською мовами художні твори, історичні документи й матеріали, спогади, пам'ятки народної творчості, етнографічні нариси та ін. Одночасно з демократичними виданнями в Західній Україні виходили й ліберальні журнали, такі, як «Правда» (1867—1898 з перервами), «Зоря» (1880—1897) та ін.

Театр

Становлення українського національного мистецтва (театр, музика, образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До 1861 року продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і в містах. У 1828 році офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних груп. У 1789 театр був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки російські п'єси.

Першими українськими постановками були «Наталка Полтавка» в 1819 році і пізніше «Москаль-чарівник» у Полтавському любительському театрі.

Визначною подією в українському науковому житті XIX ст. стає заснування завдяки спільним зусиллям інтелігенції Наддніпрянщини та Галичини у 1873 році «Літературного товариства імені Шевченка», яке через кілька років під назвою «Наукове товариство імені Шевченка» по суті перетворилося у першу вітчизняну академічну наукову організацію. З 1892 р. почав виходити головний друкований орган Товариства — «Записки Наукового товариства імені Шевченка».

Безумовно, переломною в становленні української літературної мови і суспільному визнанні української літератури стала творчість Тараса Григоровича Шевченка. Широко відомі основні віхи життєвого шляху Шевченка: народження у сім'ї кріпаків пана Енгельгарда, рання смерть батьків, робота «в наймах» і у пана козачком, переїзд до Петербурга, знайомство з земляком — художником Іваном Сошенком, викуп з неволі на гроші, виручені від продажу портрета В. Жуковського роботи Карла Брюллова, навчання в Академії мистецтв, участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, арешт і 10-літня рекрутчина з забороною писати і малювати, смерть незабаром після повернення з заслання. Перший «Кобзар» виходить у 1840 році у Петербурзі, через рік — «Гайдамаки». Геніальний поет, Шевченко вніс в українську літературу новий зміст: рішучий протест проти кріпацтва, захист свободи і гідності особистості, захоплення народними і національно-визвольними рухами, заклик до суспільної справедливості. Особистість і творчість Шевченка — символ всієї української культури.Відзначимо, що різнобічний талант Т. Г. Шевченка досяг академічних висот і в художній графіці (серія «Живописна Україна» тощо) — в 1860 р. йому було присвоєно звання академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв.