15.Становлення античної (класичної) медицини. Гіппократ про людину, природу та причину її хвороб.

Надалі, після того, як Сократ і

софісти змінили предмет і метод філософії, аналогічну реформу провів в

медицині і Гіппократ Коський, що відокремив медицину від філософії, що

виразно прозвучало в його трактатах “Про стародавню медицину” і “Про

природу людини”.

Люди, які займаються лікуванням, були необхідні завжди. У первісних

суспільствах лікуванням хвороб і проведенням операцій займалися шамани і

знахарі, що використали різноманітні природні методи – головним чином

траволікування в комплексі з магічними діями і певною формою

психотерапії. Проте професія лікаря сформувалася значно пізніше.

Древньогрецька медицина багато що запозичувала у єгипетської і індійської

медицини і, в свою чергу, стала родоначальницею всієї західної медицини,

біля витоків якої стояв Гіппократ з острова Кос, який жив у V–ІV столітті д.

н.е. (бл. 460–377 до н.е.) і вважається “батьком” медицини. У його сім’ї

таємниці мистецтва лікування передавалися з покоління в покоління. Сам він

багато подорожував, лікуючи людей і удосконалюючи своє мистецтво.

Гіппократ залишив безліч записів про свою роботу і досягнення. Тільки через

100 років після його смерті записи були зібрані і видані під назвою “Соrpus

Нippocraticum” (“Збірка Гіппократа”). Серед них були тексти про анатомію,

хірургію, гінекологію і акушерство, організації лікувальної служби. Його

медичні принципи ґрунтувалися на раціональних передумовах, наказів діяти

на користь хворого і ставити вірний діагноз тільки після повного і всебічного

огляду пацієнта.

Гіппократ описав в своїх творах 236 видів лікарських рослин і, що ще

важливіше, обґрунтував необхідність їх використання при зціленні недуг. Він

стверджував, що головне завдання лікаря – допомогти природі відновити

втрачену рівновагу в організмі хворого. За визначенням Гіппократа

“медицина є мистецтво наслідувати цілющі дії природи”.

Не дивлячись на прихильність медицині, Гіппократ залишив численні

вислови, в яких, так або інакше, робить уклін на пріоритеті здорового способу

життя. Багато його висловів, типу: “Будь-який надлишок осоружний

Філософія Середньовіччя

За часовими межами епоха Середньовіччя охоплює період від падіння Римської імперії (іноді — від заснування Константинополя), тобто з IV—V ст., до відкриття Америки (або до падіння Константи­нополя), тобто до XV—XVI ст. А етапи розвитку середньовічної філософії найчастіше визначають так: ^ 1 етап — апологетика та патристика (II—IX ст.); 2 етап — схоластика та містика (Х—ХУІ ст.); а) ранні схоластика та містика (Х—ХІ ст.); б) зрілі схоластика та містика (XII—XIII ст.); в) пізні схоластика та містика (XIV—XVI ст.). Звернімо увагу на те, що духовні процеси в процесі формування середньовічного суспільства випереджали соціальні, що засвідчує надзвичайно важливу роль духовного фактора в розвитку історії.

Античній світогляд ^ 1. Політеїзм (багатобожжя). 2. Боги є частиною природи, або уособленням природних стихій.  3. Вихідні якості богів: сила, могутність; 4. Боги впорядковують та оздоблюють світ. 5. Космос, природа — загальні умови існування богів і людей. ^ 6. Людина спирається у своїх вчинках на знання. 7. Головне життєве завдання людини — здійснення подвигу. 8. У сприйнятті дійсності акцент падає на зовнішнє; внутрішнє проявляє себе лише через зовнішнє. ^ 9. Люди поділяються за етнічними та родовими ознаками.