Висновки

В сучасних умовах, коли гроші набули нових форм, і перетворились спочатку у паперові, а потім і в електронні перед суспільством постала реальна загроза їх знецінення. Ця проблема є в усіх країнах. Але, слід зазначити, що помірна інфляція в розмірі 2-3% навіть сприяє економічному розвитку, а безінфляційних суспільств взагалі не існує. Навіть таким країнам, як Сполучені Штаті Америки, властивою є помірна інфляція. А ця держава, як відомо, є високорозвиненою, а долар США – одна з найстабільніших валют в світі. Проте досягаючи значних темпів (понад 10%) вона стає загрозою для нормального функціонування економіки, для нормального розвитку економічних процесів.

Отже, інфляція властива більшості економічно розвинутих країн світу і є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються. Але найгостріше проблеми гіперінфляції проявляються в країнах з перехідною економікою. Адже ці країни, відмовившись від планової економіки, змушені пристосовуватися до ринкових умов господарювання, в яких, нажаль, інфляція є неминучим явищем.

Чим би не була спровокована інфляція, вона знецінює доходи державного бюджету і супроводжується його дефіцитом, часто призводе до зростання державного боргу (як зовнішнього, так і внутрішнього).

Крім бюджетного дефіциту інфляція обов’язково супроводжується нерівномірним зростанням цін і, звідси, порушенням господарських зв’язків, гонкою цін між окремими галузями економіки й хвилеподібним поширенням зростання цін по регіонах держави і окремим галузям.

У стані інфляційної нестабільності орієнтація лише на регулювання з боку співвідношення «попит-пропозиція» може призвести до затяжних криз з повільним періодом стабілізації і оздоровлення економіки. Не зважаючи на дію ринкових законів, держава не відмовляється від впливу на ціни, суттєво посилюючи його в кризові для національної економіки періоди.

Вихід з кризового стану для економіки будь-якої країни містить два основних елементи. По-перше, приборкання інфляції, та, по-друге, припинення падіння виробництва. Однак, ключовим моментом є саме вирішення питання інфляції, оскільки це – найважливіша умова для поновлення інвестиційної активності, що, в свою чергу, має забезпечити відродження виробництва.

Варто зауважити, що в умовах інфляції гроші перестають виконувати основні свої функції, а саме засіб обігу і засіб платежу. А отже, необхідність в них відпадає і суспільство переходить до бартерних відносин, коли не тільки підприємства обмінюються наявними у них товарними продуктами, але й зарплату працівникам виплачують у вигляді продукції підприємства або іншого товару, обміняного на неї.

Як бачимо, інфляція – це складний багатопрофільний процес, її наслідки завдають серйозної шкоди економіці країни та її населенню. Інфляційні процеси в Україні за досліджуваний період відбувалися за різних причин, як зовнішніх так і внутрішніх. Зокрема, це дефіцит бюджету, зростання державного боргу, надмірна емісія грошей, монополізація виробництва, незбалансованість інвестицій, загострення соціально-політичної ситуації в країні тощо. До негативних наслідків інфляційних процесів можна віднести зниження реальних прибутків населення, знецінення заощаджень населення, втрата зацікавленості виробників у створенні якісних товарів, високий рівень інфляційних очікувань. Виснажені міжнародні резерви, підвищений попит на іноземну валюту як наслідок панічних настроїв населення у зв’язку з невизначеністю результату перебігу воєнних дій на Донбасі, згортання торговельних зв’язків з Росією та падіння експортної виручки призвели до значної девальвації національної валюти. Ці обставини створили додатковий тиск на курс національної валюти через канал очікувань.

За умов, які склалися у вітчизняній економіці, керування інфляцією є найважливішою проблемою грошово-кредитної і економічної політики взагалі. При всій значущості скорочення державних витрат, поступового зменшення грошової емісії необхідне проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Заходи антиінфляційного регулювання інфляції, що можна запропонувати в Україні, такі:

- розробка та втілення в життя комплексних державних програм розвитку економіки, в першу чергу галузей і підприємств, які сприяють становленню конкурентного, високотехнологічного та наукомісткого виробництва;

- проведення послідовної антимонопольної політики та створення широкої мережі економічної інформації для підприємств;

- посилення стимулів виробничого накопичення, включаючи субсидії, що здатні підтримати процес накопичення коштів у підприємців та населення;

- зміна структури виробничих фондів з метою розширення виробництва товарів народного споживання, тобто створення умов для переливу капіталу з однієї до іншої галузі суспільного виробництва;

- стимулювання кредитної та інвестиційної діяльності банків та обмеження покриття дефіциту коштів за рахунок банківського кредиту;

- вдосконалення податкової системи; особлива увага регулюючій ролі податків;

- підвищення ефективності грошово-кредитної політики, яка повинна забезпечити тісний взаємозв’язок усіх елементів ринкового механізму товарно-грошових відносин.

Отже, найбільшої ефективності проведення антиінфляційної політики можна досягти лише за умов комплексного використання всіх можливих способів боротьби з інфляцією. Інфляційні процеси та економічні кризи не оминули жодної країни, проте навіть найважчі з них зазвичай завершувалися оновленням економіки та її зростанням. Україні необхідно використовувати той досвід і методи, які допомогли вийти іншим країнам з кризи і подолати інфляцію, але з врахуванням особливостей національної економіки.

Наприкінці слід додати, що інфляція – це не лише свідоцтво слабкості економіки, а й свідоцтво слабкості державної влади або відсутності політичної мудрості.