Композиційні конструкційні матеріали

Композиційні матеріали являють собою композиції, що отримуються штучним шляхом з двох і більше різнорідних матеріалів, що сильно відрізняються один від одного за властивостями. У результаті композиція суттєво відрізняється за властивостями від складових компонентів, тобто одержуваний матеріал має новий комплекс властивостей. До складу композиційних матеріалів можуть входити як металеві, так і неметалеві складові.

Перспективи створення композитів конструктивного призначення пов'язані із синтезом матеріалів із елементів, що мають граничні значення властивостей за міцністю, тугоплавкістю, термостійкістю тощо. У них використовуються високоміцні елементи (волокна, нитки, дріт, нитковидні кристали, гранули, дисперсні надтверді і тугоплавкі сполуки), що утворюють армування матеріалу, яких скріплюється матрицею з пластичного і міцного матеріалу (металевих сплавів або неметалу, переважно полімеру). Композити за питомою міцністю та питомим модулем пружності можуть на 50-100% перевершувати сталі або алюмінієві сплави і забезпечувати зниження маси конструкцій до 20-50%.

23. Вплив умов кристалізації на структуру і властивості полікристалічних матеріалів

Кристалізація — процес виділення з розчину надлишку розчиненої речовини у вигляді кристалів або перехід речовини з газоподібного, рідкого (розчину чи розплаву) або твердого (аморфного) станів у кристалічний.

Якщо якесь тіло становить один кристал, його називають монокристалом (від грецьк. - один, єдиний). Однак практично всі металеві вироби, що зустрічаються в машинобудуванні, складаються з величезної кількості кристалів (зерен різної форми і розмірів, дендритів), і тому їх називають полікристалами (від грецьк. - численний). Властивості полікристалічних матеріалів значною мірою залежать від форми і розмірів кристалів, проте їхня внутрішня будова є настільки ж закономірною, як у монокристалів.

Для характеристики атомно-кристалічної структури твердих тіл користуються поняттям елементарної комірки. Це найменший комплекс структурних частинок, багатократне пересування якого у просторі повністю відтворює будову кристалу.

Просторове розташування атомів у кристалічному тілі залежить від природи металу, характеру міжатомних зв'язків, температури, тиску. Прагнення атомів до найщільнішого розміщення приводить до значної кількості комбінацій їх взаємного розташування. Серед промислових металів найпоширенішими є утворення трьох основних типів кристалічних ґраток: об'ємоцентричної кубічної, гранецентричної кубічної і гексагональної щільного пакування

У полікристалічних матеріалах, наприклад зливках, з великою кількістю хаотично орієнтованих кристалів вона не має чітко вираженого характеру, оскільки властивості їх у різних напрямках усереднюються. Про такі матеріали говорять, що вони ізотропні. Аморфні тіла, які мають невпорядковану насиченість атомами, у різних напрямках також є ізотропними. Проте у структурі металу іноді може створюватися переважаюча орієнтація кристалів, тоді він стає анізотропним. Прикладом анізотропності може бути текстура листового металу, що з'являється під час його обробки тиском. Тоді його міцність, теплові, електричні, магнітні та інші властивості вздовж і поперек прокатки неоднакові і можуть значно різнитися. У багатьох випадках це небажано, але іноді створюється навмисно з метою поліпшення експлуатаційних характеристик. Таким чином, структура металів і сплавів визначає їх механічні й технологічні властивості, особливо під час термічної обробки, експлуатації виробів при високих і низьких температурах.