8.Синоніми і пароніми в діловому мовленні

Правильне, точневживання слова забезпечуєналежну передачу інформації. Цезобов’язуємовцядобре знати мову, володітиїїсинонімічнимибагатствами.

Синоніми–це слова, щорізні за звучанням, алемаютьтотожнезначенняабовідрізняютьсявідтінкамизначень.

Наприклад: аргумент – доказ – підстава – обґрунтування; дефект – вада, хиба, недолік, недоробка, упущення, брак, пошкодження

Володітисинонімічнимбагатствоммови значить уміти:

- уникнутималозрозумілого, особливо іншомовного, слова;

- уникнутиповторення того самого слова;

- знайти слово з певнимзабарвленням, відтінком у значенні;

- відшукатинайвлучніше слово;

- якнайточнішевисловити свою думку.

Текстиофіційно-ділового стилю вимагаютьоднозначності, через цеточностіслівнадаєтьсянеабиякезначення. Адже для чіткоїрегуляціїофіційно-діловихстосунківважливо, щобусіоднаковосприймали й витлумачували той чиінший закон, наказ, договір, контракт та ін.

Середслівнашоїмови є доситьбагато таких, якімаютьоднаковийкорінь, а різнятьсялишесуфіксами, літерами в закінченні, префіксами, наявністючивідсутністючастки –ся та ін. Це пароніми – слова (пари слів), якімаютьподібність у морфологічнійбудові (близькі за фонетичним складом), алерозрізняються за значенням. Наприклад: ліцензія – ліценція; кампанія – компанія; адрес – адреса

На відмінувідсинонімів, якіможутьзамінятиодне одного, для паронімівтакавзаємозамінанеможлива.Щобзбагатитиактивний запас слів та правильно використовуватисиноніми та пароніми, необхіднозвертатисядовідповіднихсловників.

Терміни та їхмісце в діловомумовленні

У офіційно-ділових текстах використовуються слова двох типів – загальновживані та терміни. За своєю суттю вони різні: терміни в усіх мовах означають те сааме поняття, а загальновживані слова в кожній мові мають свій набір значень. Порівняйте словосполучення: золота мить, золоті слова, золота людина, золотесяйво і золотий паритет, золотий запас.

Золотий паритет – 1) вміст (вага) чистого золота в грошовій одиниці країни;

2) співвідношення двох грошових одиниць за вагою чистого золота, встановленого як золоте забезпечення.

9.Складні іменники пишуться разом або через дефіс. Разом пишуться:

1. Складні іменники, утворені з двох основ зі сполучними голосними о (після твердих приголосних, зокрема шиплячих), е (після м'яких приголосних), є (після основ на й або на подовжений м'який приголосний):

а) одна з основ дієслівного походження: дощомір, хлібороб, силосонавантажувач;

б) одна з основ прикметникового походження, інша іменникового: чорнозем, чорноклен, чистотіл;

в) обидві основи іменникові: верболіз, лісостеп (але: людино-день, людино-доза).

2. Складні іменники, утворені з двох чи кількох основ без сполучних голосних:

а) іменники, що складаються з числівника у формі родового відмінка та іменника: п 'ятитонка, сімдесятиріччя;

б) іменники з першою дієслівною частиною у формі другої особи однини наказового способу: перекотиполе, Непийвода, Перебийте,

в) іменники з першою частиною nie-, напів-, попу-: півкниги, півогірка, пів'яблука, напівавтомат, полукіпок.

Примітка. Перед іменниками - власними назвами л/е-пишеться через дефіс: пів-Києва, пів-Європи.

Усі складноскорочені слова: колгосп, Нацбанк, профспілка. Сюди належать усі слова з першими частинами авіа-, авто-, агро-, б'ю-, вело-, геліо-, гео-, гідро-, екзо-, екстра-, електро-, зоо-, ізо-, квазі-, кіно-, космо-, макро-, мета-, метео-, мікро-, мілі-, mono-, мото-, мульти-, нео-, палео-, псевдо-, радіо-, рентгено-, соціо-, стерео-, су пер-, теле-, термо-, фоно-, фото--і под.

Через дефіс пишуться:

1. Складні іменники, утворені з двох іменників без сполучних голосних. Сюди належать:

а) іменники, що означають протилежні за змістом понятття: купівля-продаж;

б) іменники, що складаються з назв близьких за змістом понять: хліб-сіль, щастя-доля, батько-мати;

в) іменники, що означають професію, спеціальність, учений ступінь, державну посаду, військове звання: лікар-еколог, член-кореспондент, прем 'єр-міністр, генерал-полковник;

г) іменники на позначення казкових персонажів: Лисичка-Сестрич-ка, Зайчик-Побігайчик;

д) іменники, в яких перше слово підкреслює певну прикмету чи особливість предмета, названого другим словом: вакуум-фільтр, гама-фотон, блок-система, козир-дівка;

е) іменники, що означають складні одиниці виміру: кіловат-година, людино-день, тонно-кілометр;

є) іменники - складні терміни, одне слово в яких є назвою родового поняття, а інше - видового: гриб-паразит, жук-носоріг, заєць-русак;

ж) складні прізвища та географічні назви: Нечуй-Левицький, Івано-Франківськ, Корсунь-Шевченківський.

2. Складні іменники з першою частиною віце-, екс-, лейб-, максі-, міді^, міні-, обер-, унтер-: віце-президент, екс-чемпіон, обер-лейтенант, унтер-офіцер.

3. Іншомовні назви проміжних сторін світу: норд-вест, норд-ост.

4. Субстантивовані словосполучення, що означають переважно назви рослин: люби-мене, мати-й-мачуха, чар-зілля.

5. Скорочені іменники, в яких наводяться початок і кінець слова: б-ка - бібліотека, вид-во - видавництво, ін-т - інститут.

10. Орфографія (від гр. orthos - прямий, правильний, рівний і grapho - пишу) - це правопис. Орфографія містить кілька розділів, кожен з яких є сукупністю правил, що базуються на певних принципах.

Головний розділ орфографії- це розділ про позначення звуків мови буквами.

Окремий розділ орфографії складають правила написання слів разом, окремо чи через дефіс, що залежить від змісту та поєднання з іншими словами (нарешті ми з вами зустрілися! - на решті теріторії люди також неодноразово стикалися з цим загадковим явищем).

Правопис регламентує вживання великої літери при написанні власних назв (Конотоп, Париж, Всесвіт).

Інші розділи орфографії регламентують закономірності переносу частин слів з одного рядка на інший, правопис запозичених слів, правила графічних скорочень слів, особливості вживання апострофа та інші правила передачі усної мови на письмі. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ УКРАЇНСЬКОЇ ОРФОГРАФІЇ

Українська орфографія побудована на фонетичному, морфологічному, історичному (традиційному) та дифиренційному принципах:

основні принципи		приклади
фонетичний
написання слова точно відображає його вимову	[книга]- книга
морфологічний
написання відбувається за принципом: та сама частина (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах пишеться однаково, незалежно від їх звучання	вимовляється [брацтво], пишетьсябратство, бо брат; [веиселий]- веселий, бо весело; [книз'ц'і]- книжці, бо книжка
історичний (традиційний)
написання слів історично узвичаєно; пояснити його неможливо- треба лише запам'ятати		[йасний]- ясний; [гуни]- гунни
диференціюючий
при написанні знаходяться значення слів, щоб диференціювати (розрізнити) їх, незіважаючи на однакове звучання	вдень (завидно); в день (в певний день); по-новому (прислівник), по новому мосту (прийменник з прикметником)

М’який знак уживається після д, т, з, с, ц, л, н для передачі на письмі м’якості позначуваних ними приголосних: 1) у кінці слів (біль, сядь); 2) перед буквами, що позначають тверді приголосні (галька, станьте); 3) перед о (льох, сьомий); 4) перед -ся в дієсловах (погодься, умивається); 5) перед ї, йо та я, ю, є, що позначають два звуки в словах іншомовного походження та російських власних назвах (кольє, бульйон, Ульянов); 6) після л перед буквами, що позначають м’які приголосні (стільці, пральня); 7) у словах-винятках тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати, женьшень, Маньчжурія.

М’який знак не вживається: 1) після букв, що позначають губні б, п, в, м, ф; 2) після шиплячих ж, ч, ш, щ, після задньоязикових г, к, х та ґ (кров, піч); 3) після р у кінці складу (кобзар, вірте), за винятком прізвища Горький і утворених від нього слів; 4) перед буквами, що позначають м’які або напівпом’якшені приголосні (пісня, сміх); 5) після нперед буквами, що позначають шиплячі (менший, барабанщик).

Буквосполучення -льц-, -ньц-, -ньч-, -сьц-,-сьч- пишуться з мяким знаком, якщо походять від сполук -льк-, -ньк-, -ськ- (люлька — люльці, донька — доньчин); буквосполучення -лц-, -лч-, -нч-, -сц-, -сч- пишуться без м’якого знака, якщо утворені від -лк-, -нк-, -ск- (голка — голці, галка — галчин).

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї: 1) після букв, що позначають губні приголосні б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає букви на позначення приголосного, крім р (полум’яний, в’юнкий); 2) після р, яка позначає твердий приголосний (бур’ян, на підгір’ї); 3) після префіксів і першої частини складених українських та іншомовних слів, що закінчуються на приголосний (роз’їзд, пов’язаний, ад’ютант); 4) після б, п, в, м, ф, р, г, к, х, ґ, ж, ч, ш, що передають тверді приголосні, у словах іншомовного походження (миш’як, бар’єр, комп’ютер); 5) після к в імені Лук’ян та в усіх похідних від нього словах (Лук’яненко, Лук’янчук).

Апостроф не пишеться: 1) перед я, ю, є, ї після букв, що позначають губні приголосні б, п, в, м, ф, якщо перед ними стоїть приголосний, крім р, який належить до кореня слова (дзвякнути, морквяний, мавпячий); 2) після р на початку складу, якщо наступні я, ю, є позначають його мякість (рясно, бурю); 3) перед йо (курйоз); 4) перед я, ю, коли вони позначають пом’якшення попереднього приголосного (кювет, ряса).

11.Українські прізвища вимовляються і пишуться за правилами вимови та за загальними нормами українського правопису. Наприклад: Литвиненко, Гапоненко, Писаренко Шевченко, Марченко, Муляр, Кравченко, Назар, Удовенко, Пугач, Солов'яненко, Тимошенко, Юрчук.

Ряд прізвищ слов'янського походження в українській мові мають деякі особливості:

1) у російських прізвищах ё передається сполученням йо на початку слова та в середині після голосних, а також після твердих приголосних, якщо ё у вимові відповідає сполученню йо. Наприклад: Йотов, Йоржик, Майоров, Водойомов, Мурав-йов, Соловйов, Воробйов;

2) якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, то тоді пишеться сполучення ьо. Наприклад: Синьов, Дегтярьов, Пушкарьов, Лавреньов, Треньов;

3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц завжди пишеться о. Наприклад: Чижов, Свящов, Балашов, Лихачов, Лобачов, Кольцов. У ненаголошеній позиції пишеться е. Наприклад: Горячеє, Чебишев, Коришев, Солнцев, Кривенцев, Плющев, Лещев;

4) російська літера е після приголосних передається в українській мові літерою е. Наприклад: Мельник, Вербицький, Ааександров, Демидов, Шевцов, Кобзаревич, Леонов, Мошек, Сапек, Гашек, Луспекаєв, Білевич. Але звук е в російських прізвищах, що відповідає українському і, передається буквою є. Наприклад: Бєлкін, Бєляєв, Сєдіна, Пєшковський, Лєтов, Мєстківський;

5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Наприклад: Іва-щенко, Івко, Ісаченко, Ісаєв, Іллєнко, Нікітін, Ніколаєв, Фірсова, Бірюков, Лісний, Ліненко.

Після шиплячих ж, ч, ш, щ завжди пишеться и. Наприклад: Живков, Жиловенко, Жигалюк, Кочигін, Чигрін, Чирва, Шиша-рова, Шишацький, Щиглов, Щипачов;

6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї. Наприклад: Руїн, Воїнович, Мар'їн, Захар 7нов, Ільїн, Переїденко;

7) російська літера ы завжди передається через и. Напиклад: Фортали, Черниш, Малишевський, Цимбал, Циганенко, Цвелих, Білих, Куцих;

8) літера и завжди пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов. Наприклад: Мироненко, Сидоров, Тихонов, Максимов, Данилов, Григорчук, Вшоградов, Винокур;

9) російський суфікс -ев, -еев передається через є після всіх приголосних, крім шиплячих та ц. Наприклад; Матвєев, Андрєєв, Федосєєв, Євсєєв, Патрікєєв, Веденєєв; Лаптєв, Мед-ведєв, Пахарєв, Каменєв, Гундарєв, Жухарєв; Малишев, Баришев, Зайцев, Мальцев, Хомічев, Мариничев, Онищев, Костищев. 10) у префіксі при- завжди пишеться и. Наприклад: При-ходько, Присяжнюк, Прилуцький, Пригорілов, Прибережний, Привалов, Придніпровський, Приймаков, Прийденко, Придорожній;

11) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. Наприклад: Пашкевич, Зінкевич, Мазуркевич, Базилевич, Зозулевич; Перепелятник, Рудик, Цилюрик, Дудник, Малик, Антосик, Бендрик;

12) слов'янські прізвища, незалежно від походження, пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк. Наприклад: Вишне-вецький, Новицький, Липовицький, Іваницький, Жванецький, Корецький, Саврицький, Квітницький, Хмельницький, Купецький, Пінаєвський, Залюбовський, Завадовський, Зелінський, Пет-ровський, Тройський, Міщерський, Добровольський, Печерський, Матусовський, Броварський. ІМЕНА ПО БАТЬКОВІ

При творенні чоловічих імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Наприклад: Русланович, Сергійович, Іванович, Ігорович, Юрійович, Максимович, Євгенович, Богданович, Андрійович, Маркіянович, Васильович, Семенович.

При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після голосних -ївн(а). Наприклад: Миколаївна, Іванівна, Юліанівна, Лук'янівна, Ярославівна, Артемівна, Владиславівна, Василівна, Бориславівна, Романівна, Олександрівна, Сергіївна.

Деякі з імен по батькові випадають з цих загальних правил. їх слід пам'ятати.

Григорій — Григорович, Григорівна

Сава — Савич (-ович), Савівна

Ілля—Ілліч, Іллівна

Микита —Микитович, Микитівна

Яків — Якович (-левич), Яківна (-лівна)

Лука —Лукич, Луківна.

У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають лише

закінчення -івн(и), -ївн(и), у давальному - -івн(і), -ївн(і).

Наприклад:

Р. в. Людмили Тимофіївни (неправильно:Тимофі-ївної)

Вікторії Володимирівни (неправильно:Володи-мирівної)

Д. в. Людмилі Тимофіївні (неправильно: Тимофі-ївній)

Вікторії Володимирівні (неправильно: Володими-рівній).