- •Теорія і методика навчання історії
- •1. Поняття та сутність методики навчання історії
- •2. Роль і місце методики в шкільному навчанні історії
- •3. Зв'язок методики з іншими науками
- •4. Методи наукових досліджень у методиці навчання історії
- •5. Нормативно-правове та методичне забезпечення курсу
- •6. Періодизація становлення й розвитку навчання історії
- •7. Навчання історії в XV-XVIII ст.
- •8. Особливості розвитку методики викладання історії в хіх ст.
- •9. Методика викладання історії на поч. Хх ст. (методи навчання, пошуки шляхів активізації навчання).
- •10. Шкільна історична освіта в 1917 – на поч. 30-х рр.
- •11. Введення самостійних курсів історії (початок 30 – кінець 50-х рр.)
- •12. Шкільна історична освіта в 60 – 80-х рр. Хх ст.
- •13. Реформування шкільної історичної освіти в Україні в пострадянський час
- •14. Проблеми викладання історії у ххі ст.
- •15. Сучасні цілі та завдання шкільної історичної освіти в Україні
- •16. Порівняння лінійної та концентричної систем шкільної історичної освіти
- •17. Характеристика сучасної системи шкільної історичної освіти в Україні
- •18. Аналіз концепції історичної освіти. Структура, основні постулати і методичні основи шкільної історичної освіти
- •19. Загальне поняття про стандарт і його структурні компоненти. Аналіз змісту стандарту
- •20. Основні компоненти змісту сучасної історичної освіти
- •21. Історичні факти та їх класифікація в курсі сучасної історичної освіти
- •22. Теоретичний матеріал в історичних курсах
- •23. Емпіричний і теоретичний рівні засвоєння учнями навчального історичного матеріалу
- •24. Співвідношення фактів і теорії в курсах основної школи
- •25. Педагогічна діагностика, її мета та сутність
- •26. Специфіка навчального предмета «історія» та її відображення у процесі діагностування
- •27. Діагностування навченості учнів з історії.
- •28. Роль педагогічної діагностики в навчально виховному процесі
- •29. Пізнавальні вміння як компонент змісту шкільної історичної освіти
- •30. Види пізнавальних умінь, що формуються у шкільних курсах історії
- •31. Методика формування пізнавальних умінь
- •32. Проблема вивчення пізнавальних можливостей школярів у методиці навчання історії
- •33. Коротка характеристика основних пізнавальних процесів
- •34. Особливості пізнавального інтересу учнів під час вивчення історії
- •35. Індивідуально-психологічні особливості учнів та їх врахування у формуванні навчальних досягнень учнів з історії
- •36. Проблема диференційованого підходу до школярів при вивченні історії
- •37. Психологічні особливості сприйняття історії п’ятикласниками
- •38. Характеристика пізнавальних можливостей учнів основної школи в навчанні історії
- •39. Психологічні особливості сприйняття історії старшокласниками
- •40. Способи вивчення пізнавального інтересу учнів до історії. Основні фактори розвитку в учнів пізнавального інтересу до історії
- •41. Визначення рівня розвитку пізнавальних здібностей школярів до вивчення історії
- •42. Пізнавальні завдання як засіб діагностики й розвитку пізнавальних можливостей учнів у вивченні історії
- •43. Проблема методів навчання історії та їх класифікація
- •44. Прийоми і засоби навчальної діяльності учнів
- •45. Прийоми вивчення історичних фактів на емпіричному рівні
- •46. Прийоми вивчення історичного матеріалу на теоретичному рівні
- •47. Сучасні методи навчання історії
- •48. Оптимальний вибір методів навчання в сучасній школі
- •49. Пріоритети інноваційного навчання в сучасній школі
- •50. Характеристика основних моделей навчання історії
- •51. Інтерактивні технології навчання
- •52. Структура інтерактивного уроку
- •53. Традиційні та інноваційні технології в навчанні історії
- •54. Проектна технологія навчання історії.
- •55. Розвиток критичного мислення на уроках історії
- •56. Метод кооперативного навчання історії
- •57. Дискусії та структуровані дебати на уроках історії
- •58. Рекомендації Міністерства освіти і науки України щодо викладання суспільних дисциплін у 2016-2017 навчальному році
- •59. Педагогічні дослідження. Особливості їх застосування на уроках історії
- •60. Поняття та методика педагогічного експерименту
9. Методика викладання історії на поч. Хх ст. (методи навчання, пошуки шляхів активізації навчання).
Педагоги початку XX ст. прагнули до такої побудови уроку, яка стимулювала б самостійну пізнавальну діяльність учнів, формувала в них потребу в знаннях. Одні бачили цей шлях у вивченні наочності, інші - в роботі учнів над доповідями і рефератами, треті - у використанні історичних джерел. Деякі ж взагалі віддавали перевагу трудовому методу навчання.
При навчанні історії у школярів намагалися створити конкретні образи. Для цього використовували карти і картини, книги для читання з ілюстраціями. Органічною частиною процесу навчання стала екскурсійна робота. На уроки історії залучали краєзнавчий матеріал. Як вже зазначалося, увага приділялася виробленню в учнів уміння самостійно працювати.
Поширення набув метод питань і планів. Їх становив вчитель і давав учням для домашньої роботи. І вдома, і в класі максимальну увагу приділялася роботі з підручником. Школярів вчили правильно читати його текст, складати план прочитаного. З підручника учні виписували імена, дати, поняття, пояснювали їх, повторювали пройдене у взаємозв'язку із знов вивченим.
Не викликала сумніву важливість повторення раніше пройденого. «При нормальній постановці навчальної справи повторення повинно бути необхідним елементом кожного уроку історії» . На підтвердження своїх слів автори наводять слова одного з психологів того часу: «Повторювати слід за короткий проміжок часу після вивчення, тому що на великому проміжку повторення стає часто даремним і непотрібним. І це зрозуміло. Коли ми отримали якесь враження, і у нас, висловлюючись фізіологічно, залишився слід його, то не треба чекати, поки цей слід зітреться, а потрібно повторювати враження, щоб уже відповідний слід зробити глибше »[4,90].
Поряд зі старими, забутими методами навчання використовуються нові. Серед них - реальний, лабораторний, драматизації. Видні історики та методисти М.А. Рожков і М.М. Покровський відбирали для вивчення документи в залежності від їх доступності та інтересу до них учнів. При цьому ігнорувалися систематичне вивчення курсу історії, шкільний підручник. М.А. Рожков пропонував замінити підручник коротким конспектом.
Новаторів не влаштовував запропонований Я.С. Кулжинським метод документації, коли спеціально підібрані документи хрестоматії залучалися для ілюстрації тексту підручника. Таке навчання дозволяло учням перевірити наскільки найважливіші висновки підручника підтверджуються документами. У учнів формувалося вміння робити висновки на основі різноманіття фактів.
М.А. Рожков і С.В. Фарфоровський запропонували пізнавальну діяльність учня наблизити до лабораторії [2,33]. Назву лабораторного методу отримала система навчання, заснована на самостійній роботі учнів з історичними документами, ілюстративним матеріалом і науково-популярною літературою. Вчитель як би вводив учнів в лабораторію історичного дослідження, а учні робили для себе найпростіші відкриття, пізнаючи те, що вченим-історикам давно вже було відомо.