46. Передумови, поняття та основні ознаки застосування нормативно-правових приписів.

Попередньо вкажемо, що норма права є первинним елементом системи права, а нормативно-правовий припис є первинним елементом законів, підзаконних актів, нормативно-правових договорів та інших джерел права.

Структура (внутрішня форма) норми права - це внутрішня будова норми права, що виражається в її поділі на складові елементи, нерозривно пов'язані між собою.

Три елементи норми права, у єдності, відображають саму природу норми:

Гіпотеза (припущення) - частина норми, що вказує, за яких умов, обставин суб'єкти права мають здійснювати свої права та обов'язки, визначені в диспозиції цієї норми. Гіпотеза забезпечує дію норми, надає їй руху.

Диспозиція (розпорядження) - частина норми, що визначає права та обов'язки суб'єктів права за наявності умов, обставин, передбачених в гіпотезі, формулює саме правило поведінки - дозволене (необхідне) або заборонене (неприпустиме). Це серцевина правової норми, що задає модель поведінки.

Санкція (стягнення) - частина норми, що вказує на несприятливі наслідки, включаючи заходи примусу, які можуть настати при порушенні диспозиції норми права39. Санкція забезпечує здійснення диспозиції норми права.

Елементи класичної норми права можна умовно відобразити за такою схемою: "якщо - тоді -у протилежному разі" чи "якщо - тоді - а інакше". В елементах норми права виявляється глибинна, онтологічна структура взаємодіянь: причина - дія - наслідок.

Структурні елементи норми права класифікують за ступенем визначеності і за складом.

Види структурних елементів норми права (гіпотези, диспозиції, санкції) за ступенем визначеності:

1) абсолютно визначені - вичерпно окреслені обставини, з наявністю або відсутністю яких пов'язується чинність юридичної норми (гіпотеза); чітко визначені права й обов'язки учасників відносин, точно названий варіант поведінки (диспозиція); точно зазначені вид і міра юридичної відповідальності за порушення норми права (санкція);

2) відносно визначені - не містять достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежують умови застосування норми певним колом формальних вимог (гіпотеза); не містять істотних ознак поведінки учасників відносин, досить повних приписів про їх права й обов'язки (диспозиція); межі юридичної відповідальності за порушення норми права зазначені від мінімальної до максимальної або лише до максимальної (санкція);

3) альтернативні - ставлять дію юридичної норми в залежність від одного чи кількох фактичних обставин (умов) (гіпотеза); вказують на кілька правових наслідків, але передбачають настання лише одного з них (диспозиція); названі чи перелічені через з'єднально-роз'єднувальний сполучник "чи" ("або") кілька видів юридичної відповідальності, із яких правозастосувач обирає лише один - найдоцільніший для випадку, що вирішується (санкція).

47. Основні стадії застосування нормативно-правових приписів. Основні вимоги правильного застосування нормативно-правових приписів.

Стадії застосування нормативних приписів:

Застосування права являє собою єдиний процес, що складається з виокремлених і взаємопов' язаних дій — стадій.

Перша (фактична) стадія — це встановлення фактичних обставин справи. В перебігу цієї стадії компетентні органи виявляють і встанов­люють тільки ті факти і обставини, що мають юридичне значення і пов' язані з вирішенням юридичної справи по суті. Враховуючи, що такі обставини, як правило, мали місце в минулому, правозастосувач не може спостерігати їх безпосередньо. Тому юридично значущі фак­ти встановлюються за допомогою доказів, одержаних у передбачених законом формах і порядку: показань свідків, протоколів огляду місця події, висновків експертів, документів тощо. При встановленні фак­тичних обставин справи слід керуватися вимогами належності, об' єктивності, повноти, істинності доказів. Результатом доказування є відтворення, реконструкція усіх (або частини) обставин справи, що має вирішальне значення для правильного застосування права. Напри­клад, для призначення пенсії громадянину необхідно подати до органу соціального забезпечення документи (докази), що підтверджують йо­го право на пенсію (дані про вік, стаж роботи, заробітну плату тощо).

Другою (юридичною) стадією є вибір і аналіз правової норми. Вона включає в себе дії з відшукання юридичної норми, що відповідає обставинам, встановленим на першій стадії, і підлягає застосуванню. Проводяться перевірка справжності і юридичної чинності норми з точ­ки зору її дії в часі, просторі, відносно кола осіб, а також виявлення змісту норми. При цьому слід ураховувати загальне правило: закон та інші нормативно-правові акти не мають, як правило, зворотної дії в часі. Обравши норму, правозастосувач переконується в справжності її тексту за офіційним виданням (наприклад, «Відомості Верховної Ради України», «Офіційний вісник України» та ін.), перевіряє, чи не змінена вона і чи діяла на період виникнення правовідносин. Обов'язково уточнюється зміст норми, тобто здійснюєтся її правозас-тосовче тлумачення (з'ясування).

На цій стадії правозастосовного процесу дається правова кваліфі­кація — юридична оцінка всієї сукупності фактичних обставин справи шляхом віднесення конкретного випадку до сфери дії певних юридич­них норм. На завершальній стадії правозастосування приймається рішення у справі.

У рішенні втілюються воєдино дві попередні стадії, відбувається поширення загальних приписів норми на конкретні життєві обставини. Прийняття рішення дає можливість досягнути мети правового регу­лювання, гарантувати здійснення суб'єктивних прав, а також виконан­ня юридичних обов'язків.

Результат рішення юридичної справи висловлюється в індивіду­альному державно-владному велінні, приписі (письмовому чи в іншій формі). Цей припис у свою чергу виконує функцію юридичного факту, з яким пов'язані юридичні наслідки рішення, застосування права в ці­лому.

Таким чином, через винесення акта застосування права на підста­ві і в межах правових норм державний орган здійснює індивідуальне регулювання суспільних відносин.

Слід констатувати певну умовність розмежування цих стадій — вони переплітаються, зумовлюються, а також взаємно доповнюють одна одну. Практика правозастосування вимагає постійного звернення від фактів до юридичних норм і навпаки.

Основні вимоги правильного застосування норм права - система правил (принципів і норм), що підлягають виконанню в процесі правозастосовної діяльності.

Основні вимоги правильного застосування норм права:

1. Правова законність - належне додержання юридичної підстави справи: а) засновувати рішення справи на конкретній нормі права чи сукупності норм, які прямо стосуються справи; б) діяти в межах своєї компетенції; не виходити за межі повноважень, передбачених законом; в) не ухилятися від застосування норми, коли виникають обставини, передбачені нею; не припиняти дії норми з будь-якого приводу (застарілість, невідповідність місцевим умовам та ін.) або під впливом особи (органу), що не уповноважена на те законом; г) діяти відповідно до встановленої процедури і дотримуватися форми правозастосовного акта, що передбачена законом (акт повинен мати належні реквізити).

2. Обґрунтованість - всебічне і повне дослідження всіх фактичних обставин справи: а) виявляти всі факти, що стосуються справи; б) ретельно і неупереджено (об'єктивно) вивчати факти, встановлювати їх вірогідність, доводити їх відповідно до процедури, передбаченої процесуальним законом; в) відкидати всі сумнівні факти і факти, що не стосуються справи.

3. Доцільність - вибір оптимального шляху реалізації норми в конкретній життєвій ситуації: а) у межах змісту норми вибирати рішення, яке найповніше і найправильніше відображає зміст закону і досягає мети; б) враховувати, що норма права не містить усіх особливостей кожної життєвої ситуації і діяти у відповідності з конкретними життєвими умовами місця і часу вирішення справи, її індивідуальними особливостями; в) зважати на соціальну значущість застосовуваної норми, її відповідність "духу" права, однак не приймати рішення, яке суперечить закону (contra legem) або в обхід закону (praeter legem).

4. Справедливість - відповідність між діянням і винесеним рішенням у справі: а) неупереджено (об'єктивно) ставитися до дослідження обставин справи, до осіб, що беруть участь у ній до остаточного рішення; б) приймати рішення, що узгоджується з принципами моралі, загальнолюдськими цінностями, із власними моральними переконаннями та суспільства в цілому - у тому випадку, коли законом передбачені різні варіанти вирішення (тобто коли встановлені відносно визначені й альтернативні санкції).

Дотримання вимог правильного застосування права має істотне значення для зміцнення правопорядку, надійності права і стабільності правової системи суспільства.