61)Норми творення прикметників та дієприкметників

Дієприкметник — дієслово, що виражає ознаку за дією або станом і поєднує в собі граматичні особливості дієслова і прикметника.Відповідає на питання - який?, яка?, яке?, які?.Особлива форма закінчення на -но,-то.

Активні дієприкметники теперішнього часу в українській мові не існують, але були утворені за зразком російських. Тому в сучасній мові вживаються дуже обмежено. Утворюються від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду (форма третьої особи множини без закінчення) за допомогою суфіксів: для дієслівІ дієвідміни-уч-(-юч-), для дієслівII дієвідміни—-ач-(-яч-) словоформи: Ріж[уть] + уч(ий) → ріжучий,

Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми (відкидання від інфінітива кінцевого -ти-) тільки неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-: дозрі[ти] + л[ий] → дозрілий.

62) Лексикографія як розділ мовознавства

ПРЕДМЕТ ЛЕКСИКОГРАФІЇ.

Лексикографія - розділ мовознавства, що розробляє теорію укладання словників.Отже, предметом лексикографії є збирання слів тієї чи іншої мови, систематизація їх, опис словникового матеріалу.

ЛЕКСИКОГРАФІЯ  словникарство — розділ мовознавства, пов’язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Тісно пов’язана з лексикологією. Л. виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос (див. Глосографія), тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.

63Типологія словників

Незважаючи на те, що лексикографічні праці узагальнено називають словниками, залежно від завдань словника і способу семантизації мовних одиниць їх поділяють на два типи:

- енциклопедичні (праці понятійно-довідкового характеру)

- лінгвістичні (власне мовні праці).

Різниця між ними виникла ще у давнину, коли укладалися глосарії(переклади) латинських слів, щоб читати і розуміти античні тексти, і так звані суматори, в яких збиралися знання про навколишній світ і реальні речі. Традиційно вважалося, щолінгвістичний словник описує слова та їх уживання, а енциклопедія пояснює явища, процеси, предмети, позначувані словами. Отже, в основі цього поділу – зміст матеріалу і способи його опрацювання.

Енциклопедичні словники подають текстову, але нелінгвістичну інформацію про явища дійсності, країни, події, людей і т.д. із залученням зображальних форм (малюнків, фотознімків, карт, планів, діаграм, аудіо-, відеоматеріалів).

Лінгвістичні (філологічні) словники з’ясовують значення слів, подають особливості їх будови, вимови, написання, сполучуваності, співвідношення з лексемами інших мов – тобто лінгвістичну інформацію.

Оскільки енциклопедичні словники зосереджують увагу на понятті, до їх реєстру входять здебільшого іменники та іменникові словосполучення, що означають загальні та власні назви; у реєстрі лінгвістичного словника, як правило, – слова, які є різними частинами мови (для чіткого уявлення про відмінності між цими типами словників можна зіставити словникові статті з однаковим заголовним словом).

76) В українських словах м'який знак вживається:

1. Після букв д, т, з, с, ц, л, н, які позначають м'які приголосні:

   • в кінці слова: ,- мазь, паморозь, увесь, ґедзь, мовець,обмаль, сутінь тощо;

   • в середині слів перед буквами, що позначають тверді приголосні: молотьба, спільний, тинькувати,Гринько, Федько, Вільно, Луцьк тощо;

   • у дієсловах наказового способу та на -ться: стань,сядь, робиться, коситься тощо.

2. В дієсловах перед суфіксом -ся (-сь): стань — станься,сядь — всядься.

3. На позначення м'яких приголосних усередині складу перед о: дзьоб, дьоготь, льон, сьомий, третьокласник,утрьох тощо.

4. У суфіксах -зьк-, -ськ-, -цьк-: запорізький, козацький,київський, близькість, людськість, вузько, хвацько,військо, хлопчисько, пасовисько тощо.

5. У суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-:батенько, рибонька, старесенький, білісінький,малюсінький тощо.

М'який знак не пишеться у таких випадках:

1. Після б, п, в, м, ф, р, ж, ч, ш, щ: дріб, приголуб, сипте,степ, кров, вісім, верф, ніж, їж, знаєш, бачиш, піч, річ,борщ, морщ, воротар, гіркий, кобзар, перевір, тепер,Харків тощо. Виняток: Горький, трьох.

2. Перед м'якими, пом'якшеними або шиплячими: свято,дзвякнути, сніг, радість, велетенський, промінчик,кінчик, менший, тонший, Уманщина. Винятки: після букви л (їдальня, читальня, Польща, сільський тощо) та у словах тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати,женьшень, Маньчжурія.

3. Між подвоєними та подовженими приголосними: буття,відлюддя, віддячити, волосся, галуззя, заміжжя, зілля,пасся, ранній, роззява тощо.