3.2. Основні методики ситуаційного політичного аналізу

Системний аналіз – найпопулярніший вид ситуаційного аналізу. Понятійний апарат системного аналізу містить у собі такі одиниці:

• система – сукупність взаємозалежних елементів;

• елемент – найменша одиниця в даній системі; за даного способу розгляду й аналізу – компонент складних об’єктів, явищ і процесів;

• структура – відносно стійка форма взаємозв’язку елементів системи;

• мета системи – найкращий для неї стан;

• функція – взаємодія системи з навколишнім середовищем у процесі досягнення її мети чи збереження стану рівноваги (гомеостазу);

• зворотний зв’язок – вплив результатів функціонування системи на характер цього функціонування;

• емерджентність – здатність системи зберігати властивості, які відрізняються від властивостей її елементів.

Системний аналіз ґрунтується на закономірностях системної цілісності об’єкта, на взаємозумовленості структури і функції. Залежно від спрямованості цього аналізу – структура / функція чи навпаки – виділяють відповідно два види системного аналізу: дескриптивний і конструктивний. Дескриптивний аналіз спрямований на з’ясування того, як функціонує система, у якій задано певну структуру. Конструктивний аналіз полягає в доборі елементів структури системи відповідно до її цілей та функцій. Обидва види аналізу досить часто доповнюють один одного.

Політична ситуація з позицій системного підходу є таке поєднання умов і обставин політичного життя, яке може бути виділене з політичного процесу як відносно завершений його фрагмент. Як правило, таке поєднання умов і обставин формується у зв’язку з тим, що має місце або намічається певна політична подія або явище (наприклад, вибори, ухвалення значущого закону тощо).

Опис політичної ситуації як системи має такі стадії:

1. Виділення меж ситуації, виокремлення її із загального політичного процесу. Політичній ситуації притаманні внутрішня структура і зв’язки, вона має властивості системи і може бути виділена з політичного процесу як система з середовища. Відповідно, політична ситуація має просторові, часові й інформаційні межі (фрейми).

2. Виявлення найбільш активних і впливових політичних суб’єктів (акторів), задіяних у рамках аналізованої ситуації. У термінах системного підходу, проводять «декомпозицію системи» – спрощення її шляхом розчленовування на складові елементи. Політичними акторами можуть бути окремі політичні лідери, елітні групи, політичні партії, фінансово-промислові групи й навіть цілі інститути. На практичному рівні завдання виявлення ключових акторів є далеко не просте: найскладніше – це визначення оптимальної «глибини» їх виділення. Зрозуміло, багато що залежить від глибини розуміння аналітиком кожної конкретної ситуації, але є й загальне правило, яке можна назвати «правилом розумної достатності»: перелік акторів повинен відображати основні групи інтересів, залучені до даної ситуації, але при цьому за чисельністю не перевищувати того порогу, коли аналіз стає надмірно громіздким.

3. Характеристика політичної ситуації як системи. Ключовими позиціями, за якими характеризують політичних акторів, є інтереси й відповідні цілі акторів, зміст їх дій, ресурси, типові тактики і стратегії.

4. Визначення структури політичної ситуації, яку розуміють як сукупність стійких зв’язків між елементами системи – політичними акторами. Категорії, які використовують для характеристики цих зв’язків, можуть різнитися залежно від цілей і завдань дослідження, особливостей індивідуального підходу експерта-аналітика. Один з поширених підходів використовує такі категорії для характеристики зв’язків:

• за ступенем реалізованості даного типу відносин у конкретній ситуації: актуальні (наприклад, актуальний політичний альянс, коли група суб’єктів виконує спільні дії для досягнення єдиної мети) і потенційні (коли існують лише передумови для координації діяльності). Як правило, висновок щодо можливості потенційного альянсу або опозиції роблять на основі аналізу ступеня сумісності інтересів політичних акторів;

• за прогнозованим ступенем міцності типу відносин, що склалися: тактичні і стратегічні. Найбільшого значення для коректної діагностики міцності відносин, що склалися, тут набуває розуміння спільності довгострокових інтересів і цілей політичних акторів. Наприклад, відносини тактичного партнерства можуть скластися між двома кандидатами на певну виборну посаду в тому випадку, якщо їм обом вигідно ослабити позиції якогось третього кандидата. Проте ймовірність формування між ними стратегічного альянсу дуже мала, оскільки цілі кандидатів (отримання посади) конфліктують між собою. Інший приклад: якась фінансово-промислова група (ФПГ) перебуває в тактичній опозиції щодо певного високопоставленого чиновника N (скажімо, голови облдержадміністрації). Мета даної групи є не усунення цього чиновника і заміна його на власного ставленика (що було б метою стратегічної опозиції), а чинення тиску на N для отримання преференцій у профільній для ФПГ сфері діяльності. У разі виконання даного завдання ФПГ робить кроки для формування партнерських відносин з головою облдержадміністрації N.

• за типом відносин: альянс (союз, партнерство), опозиція, нейтралітет.

Визначення структури ситуації, виявлення зв’язків і відносин між її суб’єктами є складне, комплексне завдання. Основою для формування припущень із цього приводу є, як правило, результати експертного опитування й вивчення відкритих джерел (перш за все ЗМІ). У той же час, ураховуючи латентний характер багатьох взаємин у політиці, будь-які припущення з цього приводу необхідно найретельнішим чином перевіряти відповідно до правил тестування гіпотез і операціоналізації понять. Наприклад, є експертна думка про те, що взаємини між головою облдержадміністрації N і керівником природної монополії M істотно погіршилися за останні два роки. Щоб перевірити дану гіпотезу, слід чітко сформулювати сукупність спостережуваних емпіричних ознак, що верифікують або фальсифікують це припущення. Перш за все необхідно відповісти на такі запитання:

• Чи скоротилися обсяги інвестиційних програм даної природної монополії в регіоні в даний період?

• Чи зменшилася кількість особистих зустрічей між N і M?

• Чи перебуває регіональне відділення певної політичної партії, яку підтримує природна монополія, в опозиції щодо голови облдержадміністрації?

Позитивні відповіді на всі ці запитання будуть вагомим свідченням на користь гіпотези про погіршення відносин між керівником регіону та керівництвом природної монополії. Чим більше таких емпірично спостережуваних ознак буде взято до уваги, тим точніший буде діагноз стану відносин між акторами.

У цілому технологія системного аналізу являє собою сукупність кроків щодо реалізації методології системного підходу з метою одержання інформації про систему. Поширена 11-крокова схема:

1. Формулювання основних цілей і завдань дослідження.

2. Визначення меж системи, виокремлення її із зовнішнього середовища.

3. Складання списку елементів системи (підсистем, факторів, змінних тощо).

4. Виявлення суті цілісності системи.

5. Аналіз взаємозалежних елементів системи.

6. Побудова структури системи.

7. Установлення функцій системи та її підсистем.

8. Узгодження цілей системи та її підсистем.

9. Уточнення меж системи й кожної підсистеми.

10. Аналіз явищ емерджентності.

11. Конструювання системної моделі.

Слід підкреслити, що системний аналіз відрізняється значною кількістю конкретних різновидів, тому цей вид аналізу є досить перспективний.

Причинно-наслідковий аналіз ґрунтується на такій найважливішій властивості існуючого як каузальність (від лат. сausa – причина). Основними поняттями цього виду ситуаційного аналізу виступають причина і наслідок, що описують причинний зв’язок між явищами. У процесі взаємодії двох явищ за певних умов одне з них – причина – породжує, викликає до життя іншу подію, процес – наслідок.

Для причинного зв’язку правильні кілька тверджень:

- «Ніщо не є причиною самого себе».

- «Якщо одна подія є причиною другої, то друга не є причиною першої».

- «Одна й та сама подія не може бути одночасно причиною наявності і відсутності якоїсь події».

- «Немає причини для настання суперечливої події».

Причинно-наслідкові зв’язки дуже різноманітні. Так, відповідно до їх природи виділяють матеріальні й ідеальні, інформаційні й енергетичні, фізичні, хімічні, біологічні, соціальні та інші зв’язки. За характером їх поділяють на динамічні й статичні. За кількістю й пов’язаністю впливів – на прості, складені, однофакторні, багатофакторні, системні, несистемні. Причинно-наслідкові зв’язки бувають також зов-нішні й внутрішні, головні й другорядні, об’єктивні й суб’єктивні, загальні, особливі, одиничні тощо.

Технологія причинно-наслідкового аналізу містить у собі декілька кроків:

1. Формулювання об’єкта й предмета дослідження.

1. Визначення деяких вихідних подій як можливої причини можливого наслідку, що пояснюють об’єкт і предмет дослідження.

2. Встановлення наявності причинно-наслідкового зв’язку, визначення причини і наслідку.

4. Діагностика причинно-наслідкового зв’язку, визначення його характеру.

5. З’ясування місця даного причинно-наслідкового зв’язку в структурі причинно-наслідкового ланцюга.

6. Пояснення причинності досліджуваних явищ і процесів.

Івент-аналіз (від англ. іvent – подія) розглядає політичний процес як подієвий ряд, репрезентований, наприклад, у вигляді виступів політичних лідерів, масових демонстрацій, виборів, прийняття нормативних актів тощо, кожен з яких так чи інакше впливає на ситуацію в цілому, і за кожною такою подією стоять конкретні дійові особи зі своїми інтересами, позиціями, уподобаннями, забобонами тощо. Цей метод дозволяє впорядкувати потік політичних подій, пропонуючи методологічний інструментарій, що допомагає структурувати його таким чином, щоб крізь низку явищ проявилися об’єктивні тенденції, приховані іноді навіть від самих дійових осіб цього процесу. У результаті з’являється можливість виробити об’єктивну оцінку, сформулювати й обґрунтувати прогноз розвитку подій.

Івент-аналіз ґрунтується на відстежуванні перебігу та інтенсивності подій з метою визначення основних тенденцій еволюції обстановки як в окремій країні, так і на міжнародній арені. При цьому якщо спочатку переважала практика проведення «загального», неспрямованого аналізу подій, тобто просування до аналітичних висновків «знизу», відштовхуючись від емпіричних даних, то в подальшому все більшої значимості стали набувати нормативні моделі, які висуває дослідник (цільовий івент-аналіз), та їх подальше наповнення фактологічним матеріалом (підхід «згори»). У першому випадку дослідник заздалегідь не визначає, які саме елементи аналізованого процесу (ситуації) він буде відмічати перш за все, а попередньо встановлює лише безпосередній об’єкт спостереження. У другому випадку дослідження проводять на основі структурованого підходу до збирання інформації. З цією метою заздалегідь визначають, які з елементів аналізованого процесу (ситуації) набувають найбільшого значення для даного дослідження. Але звичайно в дослідженнях обидва види спостереження органічно поєднуються.

Івент-аналіз здебільшого використовують як джерело інформації для побудови гіпотез, а також для перевірки даних, отриманих іншими методами. За допомогою цього методу можна також отримати додаткові відомості про досліджуваний об’єкт.

Івент-аналіз сформувався в 1960-х рр. у рамках політичної науки, точніше, у рамках її напряму, пов’язаного з вивченням міжнародних відносин. Перший системний виклад його методології й інструментарію міститься в роботах американського вченого Ч. Маклеланда, якого можна вважати батьком-засновником даного дослідницького напряму. Івент-аналіз належить до групи кількісних методів вивчення політичної реальності. Його суть полягає в систематичному формалізованому репрезентуванні інтеракцій між суб’єктами політики в рамках певної шкали (як правило, вона відображає стани конфліктності або мирних процесів). Інформаційною базою цього методу є в основному повідомлення ЗМІ (періодичних видань, інформаційних агентств, Інтернету). Найближчий «родич» івент-аналізу є контент-аналіз: обидва методи здійснюють кількісний аналіз текстів, хоча й у різний спосіб. У цьому плані необхідно ясно розуміти, що об’єктом івент-аналізу є не самі події, а повідомлення про події.

Народження івент-аналізу не випадково припадає на середину 1960-х рр., оскільки саме в цей час у західній (перш за все американській) політичній науці вже міцно утвердилась біхевіоральна парадигма: більшість досліджень спиралися на формалізований емпіричний матеріал, активно використовувалася статистика тощо. У цьому плані сфера міжнародних відносин «відставала» від сфери вивчення внутрішньополітичних процесів – тут домінували традиційні методи, як-от: історичний аналіз, традиційний аналіз текстів тощо. Це пов’язано з тим, що основні джерела кількісних даних політичної науки – результати соціологічних опитувань, електоральна й соціально-економічна статистика – генеруються на внутрідержавному, а не на міждержавному рівні. Складна зовнішньополітична ситуація – «холодна війна» і гонка озброєнь, нестабільність у Близькосхідному регіоні тощо – вимагала активного впровадження сучасніших методів аналізу й прогнозування. Таким чином, розвиток івент-аналізу, з одного боку, став відповіддю на об’єктивні політичні виклики епохи, з іншого – знаходився цілком у руслі тенденцій розвитку сфери вивчення внутрішньополітичних процесів.

Методика івент-аналізу передбачає сприйняття, виокремлення та реєстрацію всіх (або лише основних) фактів, які стосуються поведінки даного об’єкта, змін його соціального середовища, умов функціонування й розвитку, значимих з огляду на мету дослідження. Робота з цією методикою відрізняється особливо високим ступенем систематизації й планомірності. Поряд з тим івент-аналіз завжди підпорядкований загальній меті дослідження, і це робить добір емпіричного матеріалу більш селективним, тобто примушує під час складання інформаційної бази реєструвати одні факти і не брати до уваги інші.

Типова схема івент-аналізу передбачає:

1. виявлення учасників політичного процесу й неполітичних суб’єктів, які стоять за кожним з учасників або які впливають на процес у цілому;

2. оцінку рівнів політичного впливу й інших ресурсів кожного з учасників подій і сил, що його підтримують;

3. установлення стратегічних цілей і тактичних завдань учасників політичного процесу, оцінку розстановки політичних сил і конфігурації інтересів;

4. з’ясування можливих стратегічних союзів і тактичних коаліцій, формування сценаріїв розвитку подій та оцінку характеру реакції учасників і суб’єктів політичного процесу на ті або інші сценарії розвитку політичної ситуації;

5. формулювання альтернативних дій та оцінку ймовірності їх успіху;

6. формування цілісної стратегії на основі оптимальних варіантів дій з урахуванням прогнозу розвитку політичної ситуації, а також засобів і ресурсів для їх реалізації.

Отже, методика івент-аналізу передбачає послідовний опис такої схеми: політична ситуація – події – середовище – учасники (їх ресурси, інтереси, взаємозв’язки) – обмеження діяльності – мета й завдання (критерії успіху / неуспіху) – альтернативні рішення – сценарії й прогнози – стратегія дій.

Конкретне використання методики івент-аналізу передбачає:

• створення інформаційного банку даних (або підключення до вже існуючих інформаційних систем);

• розчленування цього масиву на окремі одиниці спостереження та їх кодування за принципом «що – де – коли»;

• співвіднесення виокремлених фактів і явищ з прийнятою з огляду на завдання проекту системою сортування.

Використання методики івент-аналізу пов’язане перш за все з побудовою системи класифікації тих фактів і явищ, які характеризують досліджувану ситуацію та відповідають завданням дослідження. Найпростішим прикладом попередньої класифікації може слугувати сортування даних за принципом «хто це робить: свої чи чужі». Не менш важливим питанням є і визначення одиниці спостереження, яка має однозначно інтерпретуватися, не припускати двозначного тлумачення. Звичайно залежно від цілей дослідження виокремлюють два види одиниць спостереження: суб’єкти політичних відносин та їх дії (акції).

Як суб’єкти політичних відносин найчастіше розглядають держави, політичні інститути й рухи, політичних лідерів. Залежно від цілей дослідження можна зосередити увагу на вербальній або фізичній категорії дій, які складають структуру динаміки події. Потім треба здійснити вибір ознак спостереження, тобто встановити ознаки, за якими можна буде судити про політичну ситуацію, що цікавить дослідника.

Фіксацію результатів спостереження можна здійснювати шляхом класифікації фізичних і вербальних дій та їх кодування: «хто, що, кому, коли» (див. табл. 2). Додатковим засобом ідентифікації фізичних і вербальних акцій також можуть бути індикатори: суб’єкт дії (актор) – тип дії – мета дії. Якщо це передбачено цілями дос-лідження, для кодування акцій можна використати й виокремлення змісту кожної дії: ворожість – нейтралітет – співробітництво.

У подальшому аналізований період розбивають на інтервали, у межах кожного з яких порівнюють спостережувані події та явища. Інтенсивність окремих видів дій може бути оцінена суто статистично або ж за допомогою шкалювання. Цікаві результати також може дати й застосування кореляційного аналізу зв’язків між окремими параметрами.

Таблиця 2.

Матриця івент-аналізу

«Свої» (Актор А)						«Чужі» (Актор Б)
Тип акцій						Тип акцій
вербальні			фізичні			вербальні			фізичні
1	2	3	1	2	3	1	2	3	1	2	3
+	+	+		+			+	+	+
+		+				+	+	+	+	+
			+	+	+
			+	+	+
+	+				+

Примітка: 1, 2, 3 – види акцій.

Матрицю івент-аналізу заповнюють на підставі результатів сортування інформаційного масиву, що стосується певного часового періоду, та подальшого кодування різних видів акцій. Ця робоча схема дозволяє здійснити кількісний підрахунок подій, результати якого інтерпретують з урахуванням тенденцій зростання або послаблення динамічних показників політичного процесу.

Як і будь-яка прикладна методика, івент-аналіз має сильні й слабкі сторони. Найсуттєвіша його перевага полягає в значній мірі об’єктивності інформації про події, а отже, і надійності як основи для прийняття політичних рішень. Але івент-аналіз – дуже важка процедура. У деяких випадках існує небезпека перебільшення можливостей біхевіорального підходу як щодо побудови програми дослідження, так і під час формулювання категорій класифікації подій.

Процедури івент-аналізу можна умовно розподілити на дві великі фази:

• формалізоване представлення повідомлень про події відповідно до певної кодувальної схеми, або процес створення «даних про події» (Event Data);

• використання баз даних про події для отримання змістовних гіпотез і вис-новків щодо досліджуваних політичних процесів, побудова й тестування моделей. На цій стадії в сучасній політичній науці використовують дуже широкий набір статистичних технологій і математичних підходів: факторний аналіз, дискримінантний аналіз, кластер-аналіз, методику Левенштейна, кореляційний аналіз, множинну регресію.

Нерідко до власне івент-аналізу відносять тільки першу фазу, проте це не є цілком правильно: створення подієвих баз даних – це лише процес структурування інформаційного масиву, який сам по собі може забезпечити тільки найпримітивніші узагальнення. Аналітична складова виникає при «стикуванні» даних івент-аналізу з математико-статистичними підходами.

Процес створення даних про події включає чотири основні стадії, а саме:

• вибір інформаційного забезпечення;

• розробка системи кодування (або адаптація вже існуючої системи);

• вибір способу кодування: машинний або ручний. У першому випадку необхідні розробка й переклад мовою програмування спеціальних словників, у другому – підготовка кодувальників. Слід зазначити, що з 1990-х рр. машинне кодування майже повністю витіснило ручне;

• формування бази даних.

Графічно ці етапи представлені на рис. 2. Між етапами вибору джерел інформації (1) і розробки кодувальної системи (2) існує зворотний зв’язок (обопільна стрілка): вони значною мірою залежать один від одного.

				Машинне кодування: розробка словників (3а)
Визначення джерел інформації (1)		Розробка кодувальної системи (2)				Формування бази даних (4)
				Кодування за допомогою людей: підготовка кодувальників (3б)	

Рис. 2. Процес створення бази подієвих даних

Процес кодування в найзагальнішому вигляді є переведення вербального повідомлення про подію у формалізований ряд даних відповідно до певного формату. «Базовим» для івент-аналізу виступає формат, запропонований Ч. Маклеландом і розвинений Е. Азаром. Відповідно до нього будь-яка політична подія може бути репрезентована такими складовими:

• Час настання події (time) – дата або більш точне визначення. Відповідь на запитання «коли?».

• Суб’єкт, або ініціатор політичної дії (source). Відповідь на запитання «хто?».

• Об’єкт політичної дії (target). Відповідь на запитання «кому?» («кого?»).

• Власне політична дія (activity). Відповідь на запитання «що зробив?».

• Предмет взаємодії (issue). Відповідь на запитання «з якого приводу?».

Формат кодування подій значною мірою визначає набір джерел інформації. Так, у сучасному івент-аналізі найбільш поширена практика використання повідомлень світових і, меншою мірою, регіональних інформаційних агентств. Неважко помітити, що більшість заголовків новинних стрічок інформагентств одразу будується у форматі івент-аналізу (наприклад, «Сьогодні президент Буш оголосив ультиматум Іраку»: дата – суб’єкт – дія – об’єкт). Перевагою цього джерела інформації є мінімум інтерпретаційних нашарувань порівняно з іншими ЗМІ. Крім того, його дані від самого початку існують в електронному вигляді й доступні як через мережу Інтернет, так і спеціальну електронну підписку. Тому сьогодні інформагентства як джерело інформації для івент-аналізу повністю витіснили міжнародно-орієнтовані друковані ЗМІ. У 1960–1970 рр. багато баз даних створювалися на матеріалах газет «Нью-Йорк таймс» і «Таймс оф Лондон». Зараз же найбільш популярні серед дослідників агентства Рейтер і Франс Прес.

Під час конкретного вибору джерел для формування бази даних перед дослідником постає ціла низка запитань:

- Чи використовувати декілька джерел і як узгоджувати їх інформацію, якщо між ними є суперечності?

- Чи використовувати матеріали тільки світових інформаційних агентств чи також і регіональних?

- Як поєднувати їх між собою?

Універсальних рекомендацій тут немає: усе залежить від цілей дослідження й конкретного формату кодувальної системи.

Найпростіше (по суті, автоматично) кодується часова складова події – дата. Також нескладно кодуються об’єкти і суб’єкти подій, якими можуть бути держави, політичні партії, транснаціональні компанії, несистемні гравці (наприклад, партизанські рухи) – узагалі всі учасники політичного процесу, що явно ідентифікуються. Більшість уже створених баз даних орієнтована на держави як центральних акторів міжнародного політичного процесу, що цілком зрозуміло. Державам присвоюють стандартні трилітерні абревіатури. Так, Україну позначають як UKR, Росію – RUS, Ірак – IRQ, Кувейт – KUW і так далі. Найбільш «тонка» частина кодування подій – кодування дій, яке додає особливої специфіки івент-аналізу. Кожна політична дія входить до певного класу (підкласу) дій, кожен клас дій має своє фіксоване місце на якійсь шкалі, що відображає стан відносин між акторами. Найбільш поширена озна-

ка побудови такої шкали – рівень конфліктності (або, навпаки, миру) в тій чи іншій дії або класі дій.

На думку Ф. Шродта, усі бази даних можна поділити на дві великі групи. Першу групу складають бази суб’єктно-орієнтовані, тобто орієнтовані на акторів міжнародних політичних процесів. Вони включають інформацію про взаємодію певного набору акторів упродовж певного періоду часу (наприклад, держави, які мають свої інтереси на Близькому Сході з 1970 по 1990 р.). Друга група баз даних – проблемно-орієнтована – концентрується на подіях, залучених до конкретного історичного інциденту. Як правило, це крупний конфлікт, наприклад, війна в Перській затоці.

«Класичними» представниками першої групи – суб’єктно-орієнтованих баз даних і систем кодування – є WEIS, а також COPDAB і CREON. Першу кодувальну систему івент-аналізу – WEIS – розробив Ч. Маклеланд. WEIS відносить усю сукупність дій до 63 підкласів, що агрегуються в 22 класи. Кодувальний номер класу відповідає рівню «конфліктної поведінки», що характеризує ту чи іншу дію. Наприклад, класи з найбільш високим числовим значенням включають демонстрацію й застосування військової сили, класи з найбільш низьким числовим значенням – укладання міждержавних альянсів. Таким чином, кодування дій в івент-аналізі виводить на порядковий рівень вимірювання. Наприклад, у класі дій «Відмова» («Reject», 14) менший рівень конфліктності, ніж у класі «Загроза» («Threat», 17). Те ж правило порядкового вимірювання розповсюджується і на підкласи. Так, уже клас «Загроза» містить чотири підкласи:

171. – загроза, що не передбачає застосування санкцій;

172. – загроза, що передбачає застосування невоєнних санкцій;

173. – загроза, що передбачає застосування воєнних санкцій;

174. – ультиматум – загроза, що передбачає застосування воєнних санкцій протягом обмеженого часу.

Неважко помітити, що рівень конфліктності поведінки в класі зростає від підкласу до підкласу, що відбивається в зростанні цифрового коду. Це класична порядкова шкала. У той же час невідомо, наскільки більше виражена ознака, адже немає чіткої одиниці вимірювання ознаки «конфліктність». Відповідно, шкала не є інтервальна.

Широко використовують шкали, що трансформують значення коду в інтервальні величини. Наприклад, шкала Гольдштейна дозволяє працювати з кодуваннями WEIS на інтервальному рівні.

Систему COPDAB розробив Е. Азар. Основні її відмінності від WEIS:

• використання регіональних джерел за межами Європи й Північної Америки;

• використання 16-класової системи кодування, з самого початку «прив’язаної» до інтервальної шкали «конфлікт – співпраця»;

• класифікація подій за 8 типами, наприклад: військові, дипломатичні, символічні, культурні і так далі.

Система CREON відрізняється від попередніх тим, що традиційний формат кодування тут доповнений великим набором змінних, що стосуються контексту події (зокрема, враховуються інші події, пов’язані з кодованою подією). Tакий підхід обумовлений тим, що CREON робить акцент на процедурах ухвалення рішень акторами на міжнародній арені. У рамках цієї системи намагаються проаналізувати не тільки результати політичних дій, виражені в тих чи інших подіях, але й власне політичний процес.

Характерними представниками другої групи баз даних є BCOW і CASCON.

Кодувальна система BCOW розроблена в 1987 р. Вона включає кодовані дані щодо 45 крупних міжнародних криз, починаючи з 1816 р. Центральне питання, яке поставили розробники цієї бази даних, полягало ось у чому: через які причини частина криз закінчується розв’язуванням війни, а частина – ні? Така постановка питання добре характеризує різницю між суб’єктно- і проблемно-орієнтованими базами даних івент-аналізу. Власне, кодувальна система BCOW ґрунтується на схемі WEIS, але при цьому істотно збільшує кількість категорій (до 100) і проводить чіткішу межу між діями економічного, військового й вербального характеру. До того ж BCOW – одна з найбільш різноманітних баз даних з погляду інформаційного забезпечення, що значною мірою обумовлено широтою хронологічного охоплення подій. Окрім новинних джерел, тут використовують мемуари, хроніки, архівні історичні документи.

Кодувальна система CASCON за своїми базовими установками нагадує BCOW – вона також націлена на аналіз конфліктів. Проте до уваги тут беруть не тільки міжнародні, але й внутрішні конфлікти у вужчому хронологічному зрізі: підлягає розгляду тільки період після Другої світової війни. CASCON відрізняється також більш системно-теоретичним підходом. Автори проекту виходять з того, що наявні шість стадій схеми розвитку будь-якого конфлікту – від ініціації до врегулювання, – яка впливає на характер кодування подій. Як і CREON, CASCON враховує не тільки власне події, але й зовнішні чинники, що впливають на них.

Необхідна для дослідження інформація становить інформаційний архів, який складається з інформаційних фондів щодо конкретних подій і проблем. Їх готують фахівці.

Інформаційний архів формують:

- зі спеціальних рефератів (реферативний фонд) щодо конкретних подій, проблем, документів;

- спеціальних покажчиків: хронологічного змісту, тематичних і бібліографічних покажчиків;

- спеціалізованого фонду формалізованих результатів «ручного» аналізу подій, проблем і документів.

Перші два розділи готують природною мовою з елементами формалізації, третій – в основному єдиною для даного дослідження формалізованою мовою.

Текстову (реферативну) інформацію про конкретні події, проблеми й доку-менти готує фахівець на основі аналізу відповідних джерел і літератури. Інформаційною одиницею розгорнутої текстової інформації є реферат, який розкриває зміст конкретної події, проблеми або документа за певними критеріями й правилами. Матеріальним носієм цієї інформаційної одиниці є спеціальна банк-картка. Інформаційна банк-картка не є звичайною сторінкою; вона – не технічна одиниця виміру тексту, а тематична і подієва одиниця. Назва «банк-картка» умовна: з одного боку (слово «банк»), вона підкреслює характер реферату як інформаційної одиниці банку даних, з іншого (слово «картка») – характер певної стандартизації форми бланків, на яких уміщена інформація. В основі кожної банк-картки лежить конкретна подія, проблема або документ незалежно від кількості сторінок, необхідних для опису цієї події, проблеми чи документа. Складаючи одну інформаційну одиницю, банк-картка має один порядковий номер для всіх сторінок. Порядковий облік банк-карток (а отже, і рефератів) ведуть за допомогою індексування, що входить до обов’язкових правил і критеріїв підготовки банк-карток.

Критерії оцінки, добору, реферування й формалізації інформації поділяють на обов’язкові й факультативні. До обов’язкових відносять такі критерії:

1. Суб’єкт (-и) події – поняття, яке позначає дійові сили або дійових осіб певної події, описуваної в текстовій інформації. Суб’єктом (-ами) події можуть бути:

- громадські сили й окремі індивіди – у суспільних подіях;

- природні, стихійні сили – у природних подіях.

2. Мета (цілі), план (-и), задум (-и) суб’єкта (-ів) події – поняття, яке позначає «ідеальне» уявлення про результати, яких прагне суб’єкт і які він ставить собі за завдання. Цільовий елемент події може збігатися:

- з граматичними обставинами мети;

- логічною групою предиката (тут предикат – це будь-які дії, поведінка й процеси, які походять від суб’єктів і становлять динамічне начало події, це головна риса події);

- предметним змістом цілей в історичних, юридичних, політичних, економічних та інших подіях, документах, прогнозах.

3. Дія (протидія, бездіяльність, стан суб’єкта (-ів) події), або група предиката. Залежно від кількості суб’єктів слід розрізняти окремі дії суб’єктів і загальні, спільні дії суб’єктів у даній події, а також прямі й непрямі дії (предикати). Під час аналізу предиката подій необхідно враховувати його багатовимірність: граматичний предикат, логічний предикат, діалектика дії та розвитку в предметному змісті події. На відміну від мети, предикат позначає дію в реальній події.

4. Спосіб, форма, засоби дії суб’єкта (-ів) події. Тут, крім точних відомостей, необхідно враховувати й те, що елемент події може складати ціла група відомостей, до якої входять як індивідуальні, так і спільні засоби й форми дії декількох суб’єктів та їх взаємини між собою.

5. Об’єкт (-и), предмет (-и) події, тобто те, на що спрямовані дії й засоби суб’єктів або процеси природних сил. Якщо не можна чітко скласти список об’єктів, то для їх позначення треба максимально близько (навіть дослівно) відтворити формулювання того джерела, з якого була взята інформація. Іноді для більш детального ознайомлення з деякими об’єктами доцільно робити посилання на джерела й літературу, на базі яких підготовлений реферат. При цьому слід уточнити, що в даному рефераті подані неповні назви та найменування об’єктів подій, вказавши умовне позначення об’єкта, прийняте в даній інформаційній одиниці.

6. Час (дата) або група часових показників події (час початку, час закінчення, тривалість).

7. Місце або просторові межі події.

8. Результат (-и), продукт (-и), фінал події.

9. Якісна характеристика всіх елементів події (1-8 позиції). Тут описують їх специфіку, структурні особливості, відмінні риси й навіть індивідуальні ознаки, якщо йдеться про осіб та їх дії.

10. Кількісна характеристика всіх елементів події (1-8 позиції). Кількісні показники є коефіцієнтами до всіх раніше вказаних категорій, але треба зауважити, що не можна перебільшувати роль кількісного фактора і тим більше намагатися якість розбити на кількісні елементи, тобто представити різні явища як поєднання кількісних елементів. Насправді ці спроби застосування кількісного підходу до громадських процесів, котрі менш за все піддаються математичним розрахункам, у науковому відношенні малопродуктивні, оскільки призводять до абстрагування від якісної специфіки цих процесів і явищ.

11. Сфера або група сфер, до яких відносять подію в цілому і кожний з її елементів (1-8 позиції). Поняття «сфера» набуває предметно-змістового характеру, є найвищою й найзагальнішою категорією, яку застосовують у класифікації. Сфера є загальне родове поняття, яке охоплює цілу низку підсфер, видових і навіть індиві-дуальних понять. Між предметними сферами існують складні відносини. Це пов’язано з тим, що в основу поняття «сфера» покладені реальні явища природи й суспільства. Мета класифікацій – це, головним чином, застосування їх під час розробки тезауруса та аналізу подій, які відносяться до різних сфер.

12. Посилання в індексованому вигляді на інші події, документи, згадувані в рефераті, безумовно, якщо в загальному інформаційному фонді наявний реферат (банк-картка).

13. Джерела й література, на основі яких підготовлений реферат.

До факультативних критеріїв оцінки, добору, реферування й формалізації інформації відносять такі:

1. Причина (-и) або посилання на інші події як на причини, якщо це спеціально зазначено в джерелах і літературі, на базі яких підготовлений реферат.

2. Наслідок (наслідки) або посилання на інші події як на наслідки реферованої події, якщо це спеціально зазначено в джерелах і літературі, на базі яких підготовлений реферат.

3. Інші особливі обставини й умови реферованої події, якщо це спеціально зазначено в джерелах і літературі, на базі яких підготовлено реферат.

4. Примітки мають місце лише в тих випадках, якщо цього вимагають правила реферування або якщо вони необхідні для пояснення тексту реферату.

До правил оцінки, добору, реферування й формалізації інформації відносять:

1. Визначення масштабу події, документа (за обов’язковими критеріями).

2. Загальне індексування події або документа.

Порядок розміщення відомостей за критеріями не обов’язково повинен відповідати наведеному вище. Текст має легко читатися, але відповідати науковій стилістиці опису подій.

Реферативні банк-картки являють собою результат аналітичної роботи фахівців. У процесі роботи над рефератом фахівець здійснює первинну оцінку й аналіз наявної інформації на предмет виявлення в ній необхідних відомостей, «очищення» цих відомостей від так званої шлак-інформації. У рефераті перш за все треба точно й повно відобразити саму подію (відповідно до наведених вище критеріїв), а не всю джерелознавчу базу з цієї події. Тому всю сукупність бібліографічних відомостей подають у посиланнях, а головну увагу приділяють опису самої події. Це дає можливість позбавлятися дублювання й викривлення інформації, які можуть бути зроблені в різних ЗМІ, де одна й та ж подія іноді фігурує під різними назвами. Завдання реферативного банку – зберігання практично достовірних і науково точних відомостей, а не просто відсилання до того чи іншого джерела інформації.

За обсягом відомостей реферати можуть бути повними і неповними. Повний є такий реферат, який містить відомості за всіма обов’язковими критеріями з дотриманням головних правил реферування. У разі відсутності відомостей хоча б за одним обов’язковим критерієм реферат повинен мати позначку неповного та індексовану вказівку відсутніх відомостей; ці позначки і вказівки подають у примітках.

За способом написання реферати можуть бути прості, складні і складені.

Простий реферат – це текстовий опис події, документа, прогнозу на базі одного або декількох джерел, які містять достатній обсяг інформації з реферованого предмета. В окремих випадках таке реферування може зводитися лише до короткого і впорядкованого відтворення змісту наявної інформації.

Написання складного реферату передбачає велику підготовчу роботу зі збирання інформації. Складові елементи події (відомості за обов’язковими критеріями) шукають і збирають з численних джерел; фахівець, по суті, сам «конструює» і відтворює події, документ або прогноз за відповідними критеріями. Текст такого реферату має супроводжуватися детальними посиланнями на всі джерела й літературу, з яких були взяті відомості. Різновидом складного реферату є реферат з аналізом не однієї окремої події, а певної низки подій, але під кутом зору певної події. Це буває в тих випадках, коли задум відокремлений від його результативного здійснення значним відрізком часу – від декількох днів до декількох місяців і більше.

Складені реферати являють собою текстову інформацію, яка відтворює (за потребою – дослівно) виписи з різних (іноді – суперечливих) джерел. При цьому кожен з таких виписів розкриває подію, документ і прогноз із тих боків, про які не йдеться в інших джерелах і літературі. Як правило, такі реферати складають про важливі події й документи, інформація про які не була повністю опублікована одночасно з ними, а надходила фрагментарно в різний час і в різні джерела.

Особливий вид реферування подій – стисла орієнтаційна анотація окремої події, групи подій, етапу або періоду подій тощо. Орієнтаційна анотація входить до банку даних у вигляді банк-картки. Обсяг такої анотації може нараховувати від декількох рядків до 1-2 аркушів.

Реферування документів принципово не відрізняється від реферування подій, якщо мати на увазі форму рефератів. Але є й деякі відмінності. Під час реферування подій слід дотримуватися всіх обов’язкових критеріїв, про які йшлося вище. Це пов’язано з тим, що в процесі реферування подій необхідно виявляти й подавати інформацію по змозі про всі моменти і всіх учасників подій незалежно від того, скільки джерел і літератури при цьому треба проаналізувати. Реферування документа, навпаки, будується лише на базі цього документа, тобто одного джерела, і жодних довільних доповнень не припускає. Однак реферат має бути максимально чітким, виявляти всі основні моменти документа, опускаючи поряд з тим стилістичні та інші особливості, «перехідну» та іншу фразеологію, яка не несе предметного змісту. У процесі реферування документа його зміст має бути, по змозі, ущільнений.

Особливий вид рефератів – іменні (біографічні) реферати з іменним покажчиком. Іменні реферати містять відомості (довідку) про політичних діячів та інших осіб, указуваних або згадуваних у подієвих рефератах, інформацію про їх життя й діяльність. Кожний такий реферат є самостійна інформаційна одиниця. В іменному рефераті мають бути посилання на загальні індекси тих подій і рефератів, у яких згадана дана особа.

Матричні методики.

SWOT-аналіз застосовують під час вивчення внутрішнього середовища та близької зони зовнішнього середовища. Абревіатура SWOT утворена з перших літер англійських слів: strengths – сили (сильні сторони) – внутрішній потенціал і ресурси суб’єктів; weaknesses – вади (слабкі сторони) – види діяльності, обставини, використовувані суб’єктами не повною мірою або такі, що працюють проти них; opportunities – обставини (можливості) – сталі та ситуативні особливості середовища, які можуть сприяти діяльності суб’єкта; threats – труднощі (загрози) – сталі та ситуативні особливості середовища, які можуть перешкоджати діяльності суб’єкта.

Технічно SWOT-аналіз зводиться до правильного заповнення таблиці-трафарету з чотирма квадрантами, кожен з яких відповідає окремому напряму аналізу. За правилами аналіз здійснюють у два етапи. На першому етапі спочатку заповнюють квадрант Оpportunities, а потім – квадрант Threats. Тим самим здійснюють сканування зовнішнього середовища прийняття рішень. На другому етапі спочатку заповнюють квадрант Strengths, а потім – Weaknesses. Цими процедурами здійснюють сканування внутрішнього середовища прийняття рішень.

Категорії, включені в матрицю SWOT-аналізу:

Сильні і слабкі сторони – кожна з перерахованих категорій може виявитися як силою, так і слабкістю: структура діяльності; маркетинг діяльності (продукт, ціноутворення, просування, реклама, PR, розподіл, дистриб’ютори тощо); розробка нових продуктів; виробництво; збут; обробка замовлень та угоди; персонал (навички, заробітна плата і премії, навчання і розвиток, мотивація, умови праці, плинність кадрів); обслуговування покупців (споживачів); менеджмент діяльності; ресурси (устаткування, фінанси тощо).

Можливості і загрози – політичні сили (дії органів влади, законодавче поле тощо); суспільні сили; економічна ситуація, загальний стан економіки; конкуренція.

Для підвищення ефективності аналізу доцільно додержуватися таких правил:

1. Ретельно визначити сферу аналізу. Бажано виділити конкретний ринок, конкретний товар або послугу.

2. Пам’ятати, що одна й та ж сама обставина може виявитися як силою, так і слабкістю. А можливо, цією обставиною взагалі варто знехтувати. Якщо переваг і недоліків дуже багато, то їх необхідно проранжирувати відповідно до їх важливості і включити до кінцевого списку тільки найбільш важливі.

3. Бути максимально конкретним у формулюваннях, уникаючи розлогих і двозначних заяв. Наприклад, «високий творчий потенціал співробітників» – малокорисна теза, оскільки незрозуміло, про яких співробітників і про творчий потенціал у якій галузі йдеться. Таке загальне твердження потрібно поділити на складові, які потім оцінити з погляду важливості.

Заповнивши всі квадранти матриці, треба розглянути комбінації отриманих характеристик. Комбінації «можливості – сильні сторони» можна використовувати як орієнтири стратегічного розвитку; комбінації «можливості – слабкі сторони» застосовують для внутрішніх перетворень; комбінації «загрози – слабкі сторони» розглядають як обмеження стратегічного розвитку, а «загрози – сильні сторони» – як потенційні стратегічні переваги. Для підвищення якості й ретельності аналізу можна розглянути додаткові комбінації: співвідношення «сильні сторони – можливості» дає можливість з’ясувати, чи володіє суб’єкт внутрішніми ресурсами, щоб скористатися зовнішніми можливостями; комбінація «слабкі сторони – загрози» дозволяє виявити, які слабкі сторони суб’єкта можуть ускладнити проблеми, пов’язані із зов-нішніми небезпеками.

На основі отриманих відомостей можна розписати всі можливі сценарії, проте стає незрозуміло, що далі робити з цими варіантами, який з них обрати. Крім того, можна додати ще такі недоліки SWOT-аналізу: неінструментальність, розпливчастість рекомендацій. Цей метод дає можливість численних трактувань, але при цьому не дає чітких вказівок, як використовувати отримані в результаті аналізу переліки. Проте вже сама можливість систематизації потенційних ризиків є корисна та про-дуктивна.

PEST-аналіз застосовують під час вивчення далекої зони зовнішнього середовища. Абревіатура PEST утворена з перших літер англійських слів: politics – політика – вивчає питання організації державної влади, а також деякі інші ключові умови діяльності суб’єкта; economics – економіка – дозволяє зрозуміти, як формуються й розподіляються основні економічні ресурси на рівні держави; society – суспільство – ця категорія в найбільшій мірі пов’язана з формуванням споживчих преференцій населення, а також із соціокультурними особливостями сприйняття рішень; technolo-gy – технологія.

PEST-аналіз має бути достатньо системним, оскільки в реальності всі ці компоненти тісним і складним чином взаємопов’язані. Та чи інша значима зміна будь-якого з указаних чотирьох чинників, як правило, спричиняє низку змін у решті чинників. І такі зміни для суб’єкта в кожній конкретній ситуації можуть бути або загрозою, або, навпаки, новою стратегічною можливістю.