Історія розіитку наукових знань із сексології

Аж до середини ХХ ст. серйозні спроби вивчення сексуальної поведінки людини були рідкими. Лише деякі вчені обережно заглиблювались у цю область, ризикуючи своєю особистою і професійною репутацією. На відміну від східної культури, в котрій здавна існувала традиція позитивного і навіть епікурійского ставлення до сексуальності, культура Заходу була пронизана негативним сприйняттям сексуальності, (що було пов’язаним перш за все з соціальними, моральними і релігійними принципами). Згідно з пуританськими уявленнями, кохання між подружжям повинно виникати після одруження, коли чоловік і дружина краще пізнали одне одного. До закінчення вікторіанської епохи (королева Вікторія 1887-1901) кохання і секс розглядалися як два незалежних людських переживання. При чому кохання вважалося романтичним і духовним союзом, котрий в ідеалі сприяє шлюбним стосункам. А негативне відношення до сексуальних стосунків цього часу мало свої корені в уявленнях ХVІІІ ст., які полягали у тому, що для збереження чоловічої сили, чоловіку необхідно берегти семінну рідину. Втрата сіменної рідини під час оргазму вважалася причиною всіх випадків фізичного, інтелектуального і морального виродження. Це уявлення стало основним джерелом всіх анти сексуальних поглядів і негативного ставлення до жіночої сексуальності, як загрози втрати сіменної рідини. Така жертва допускалася лише задля продовження роду, а сексуальна привабливість жінок була потенційною загрозою виродження. Пов’язаність такої страшної загрози з шлюбними стосунками, вимагала замовчування не тільки сексуальних контактів, а й кохання в цілому. Але це не заважало розвитку проституції і порнографії у Вікторіанську епоху, хоч це вважалося гріхом і переслідувалося мораллю. Саме тому найперші сексологічні дослідження вимушено спиралися на історичні випадки, бо всі інші джерела інформації були недоступними, а розпитувати людей про ці речі було немислимо. На початку ХХ ст. було опубліковано декілька історичних робіт, присвячених сексуальності, в античній Греції і Римі. Німецький лікар Іван Блох в 1906 році створив термін «Наука про секс», почав вивчати історію проституції, і того, що він назвав «незвичною» сексуальною поведінкою. Це вважається офіційним початком сексології, хоча дорогу до цього явища відкрили в ХІХ ст. три видатні особистості: Ріхард фон Крафт-Ебінг, Зігмунд Фройд і Генрі ХейвлокЕлліс. Двоє з них почали говорити про сексуальні проблеми, були лікарями і особливо цікавилися причинами психічних захворювань.

Як легко можна здогадатися, що той період, коли сексуальна поведінка і установки регулювалися надзвичайно репресивним моральним кодексом для їх пацієнтів заборонений сексуальний інстинкт став одним із основних факторів емоційних і психічних розладів. Коли сексуальна поведінка і пов’язані з сексом переживання повинні були, згідно з існуючими уявленнями, обов’язково викликати почуття провини, страху, відрази до себе, а позбутися цих переживань згідно з природою людина не може, і тоді вони стають причиною багатьох, особливо психічних розладів.