Доповідь Ханта

Це дослідження зроблене з ініціативи Playboy Fondation, було наймасштабніше після робіт Кензі і проводилося на початку 70-х. Приватний дослідницький фонд випадковим чином відбирав респондентів за телефонними довідниками 24 американських міст. Як наслідкок була зібрана інформація від 982 чоловіків і 1044 жінок, але це люди які погодились заповнити анкету для чоловіків і жінок, що знаходяться у шлюбі та не одружених. В малих групах учасників ще і додатково проводилось обговорення тенденцій сексуальної поведінки в США. Результати були узагальнені журналістом Мартоном Хантом, який отримував зарплату від Playboy Fondation, у книзі «Сексуальна поведінка 1970» у 1975 році. У дослідженні був отриманий ряд цікавих результатів і доповідь часто цитується. Проте до цих результатів необхідно відноситися обережно. І доля тих, що погодилися відповісти на запитання порівняно із кількістю тих, що відмовилися незначна ( а це з точки зору сучасної методології робить результати недостовірними), і те, що опитування спонсорувалось журналом Playboy вплинуло на вибірку те що, узагальнював результати журналіст, а не науковець, і те що журналіст цей працював в інтрересах спонсора Playboy. Все це могло спотворити дійсний стан речей.

Опитування журналу «Redbook»

В середині 70-х журнал опублікував анкету про жіночу сексуальність, на запитання якої відповіли більще ніж 100000 жінок. Але і цього разу тільки 2% читачок повернули анкету. Це було наймасовіше опитування, яке коли-небудь проводилося серед жінок. За результатами цього опитування вимальовувався образ жінки, що веде активне сексуальне життя і часто виступає ініціатором сексуальних стосунків. Більшість мали досвід орально-генітальних контактів, у третини були позашлюбні сексуальні стосунки. Читачки журналу «Redbook» теж є не типовою аудиторією, коли їх порівнювати з основною масою обивателів, навіть серед них не всі повернули заповнені анкети, проте висновки робилися про все населення.

Соціологи вважають, що 30% рівень повернення анкет є мінімально необхідним для достовірності результатів.

Дововіді Ханта

В 1976 році з’явилась доповідь про жіночу сексуальність. Було опитано 3019 жінок, але і в цьому випадку тільки 4 % повернули анкету. Крім стандартизованих запитань були і такі, які потребували описової відповіді, що дозволяло отримати багато «випадків життя» поряд з даними, які можна було стандартизувати. У 1981 р. була опублікована «Доповідь про чоловічу сексуальність». А у 1987 р. ‑ «Жінки і кохання». У ній виявилось, що жінки і далі незадоволені своїми любовними стосунками і 70% жінок мали досвід позашлюбних зв’язків. Питання в анкеті часто були спрямовуючі.

Велика кількість опитуваних не є найважливішим показником. А важливими показниками є спосіб відбру учасників і відсоток повернення (2-4%) заповнених анкет, при неохідних 30%, викликають сумніви. Читачі журналів «Play Boy» і «Redbook» ‑ специфічні респонденти і відрізняються від звичайного читача. При масовому розповсюдженні анкет неможливо з’ясувати хто і з яких міркувань заповнив анкету. Хтось може жартуючи заповнити анкету від жіночого імені (чоловік за жінку наприклад), хтось зумисно видає себе за героя-коханця згідно зі своїми поняттями про це.

Так вчених поставили у скруту дуже суттєвих розходженням в даних: чоловіки повідомляли що приблизно в три рази більше мали гетеросексуальних партнерів аніж жінки. Ця відмінність була така відчутна, що ніхто не зміг цього логічно пояснити. Тільки після того, як відкинули тих, хто повідомляв про більше аніж 20 партнерів, вдалося чуттєво наблизити дані чоловіків та жінок. Коли відкинули дані і тих, що повідомляли про більше аніж 5 партнерів за останній рік, співвідношення стали достовірними. Цікавим було, що чоловіки згідно з їх повідомленнями мали велику кількість одночасних партнерів, переважно 5 ,10 чи 25, що малоймовірно в масовому випадку. Можливо, що із зростанням кількості партнерів вступають у дію гендерні стереотипи: і чоловіки починають перебільшувати, а жінки применшувати свої походеньки. Краще, коли в анкетах йде мова про короткий період, а не про все життя.

Тому, попри те, що подібні доповіді привертають загальну увагу, нема можливості визначити наскільки вони відповідають діючій загальній картині. При бажанні, маніпулюючи вибіркою і певним чином ставлячи запитання можна отримати будь-який запланований результат. Було б грубою помилкою робити на підставі цих досліджень серйозні наукові узагальнення, пов’язані із сексуальністю.

АСПЕКТИ СЕКСУАЛЬНОЇ НОРМИ

Літ.: А. П. Чуприков, Б. С. Цюприк. Общая и криминальная сексология.Учебное пособие. ‑ К.:МАУП, 2002р. с.22-30.

Статистичний аспект

Не дивлячись на те, що як ми побачили із статистичними дослідженнями норми сексуальності виникає більше запитань аніж відповідей, цей різновид «норми» не є єдиним у сексології. Все, про що йшлося, це лише один із аспектів норми сексуальної поведінки, а саме статистичний – тобто така, що найчастіше зустрічається статева поведінка (середня статистична). За такого підходу чим ближче до середньої величини знаходяться показнники досліджуваних, тим нормальнішими ці досліджуванні є. Зрозуміло, що таке поняття норми вступає в протиріччя сучасній концепції індивідуальних відмінностей.

Соціально-етичний аспект

В цьому розумінні поняття норми позначає таку поведінку, котра вважається правильною в розрізі існуючих норм моралі. Це поняття змінюється в залежності від комплексу моральних, релігійних, культурних, навіть економічних традицій суспільства. Наприклад в 20 ст. православна церква визнала нормальними виключно статеві зносини в позі обличчя до обличчя, жінка знизу,чоловік згори.

Причому канонічні релігійні джерела,такі як Біблія у християнстві, або Коран у мусульман можуть не містити жодних тверджень з цього приводу, або мають доволі розпливчасті чи суперечливі трактування сексуальних та гендерних аспектів. Тоді церковні доктрини можуть змінюватись в залежності від часу.

Щодо кроскультурних реальних досліджень сексуальності, то починаючи з 20 років 20 ст., коли етнографи поступово подолали евроцентричну систему суджень, за якою вони, на думку Келлі, виявляли невелике бажання вивчати сексуальні аспекти культури. Чи не єдиним крос культурний дослідженням присвяченим людській сексуальності була збірка матеріалів статевихвих досліджень, названа «Патерни сексуальної поведінки», опублікована двома етнографами Клелланом Фердом і Френком Бічем у 1951 році, досліджуються техніки сексу, обряди і норми шлюбних церемоній і домінуюча сексуальна поведінка в різних суспільствах.

За останні часи інтерес до вивчення сексуальності норм різних культур виник у зв’язку із розповсюдженням ВНС і СНІДу. Це викликало необхідність мати достовірні дані про сексуальну практику різних народів, щоб розробити ефективні програми просвітницьких і медичних заходів і запобігати культурній протидії їх розповсюдженню. Адже світ все більше характеризується міграціями і культурним злиттям.

Медико-психологічний аспект. Під ним розуміють стан, необхідний для підтримання хорошого фізичного і психічного здоров’я чи соціальної адаптованості, незалежно від того, як часто ці вияви зустрічаються і рівня наближеності до суспільних ідеалів. І навпаки, форми поведінки, що дисгармонічно впливають на поведінку людини, погіршують здоров'я і самопочуття людини чи партнера, порушують соціальне дисфункціонування, є ненормальними. Це до певної міри ідеальний канон.

Клінічний аспект. Сексуальну норму в клінічному розумінні за діями і формами поведінки можна розділити на оптимальну, прийнятну і допустиму. Оптимальна – найбажаніші дії з індивідуальної і суспільної точок зору, такі що можуть слугувати людині для наслідування і виховання; прийнятна – поведінка, що не характеризується як оптимальна, але не обмежуюча індивідуального розвитку і налагодження міжособистісних контактів; допустима норма – неоднозначна, і визначається як норма чи патологія в залежності від особистого, партнерського чи ситуативного контакту. При цій формі поведінки відповідним (не зовсім вдалим) є вибір, коли цей вибір все таки може забезпечити гармонічне статеве життя партнерської пари. Ці форми поведінки є клінічною нормою і не вимагають терапевтичного втручання, допоки самі учасники вважають їх нормальними і прийнятними для себе.

Партнерська норма – так як сексуальна функція передбачає участь у ній двох партнерів, то велике значення має поняття власне партнерської норми, тобто необхідно визначати критерії, які відрізняють норму від паталогії в кожній конкретній парі.

Гамбургський сексологічний інститут розробив критерії партнерської норми, а К. Імелінскій в 1986р модифікував їх. До таких критеріїв належать:

• відмінність статі;

• зрілість;

• взаємна згода;

• прагнення до відсутність шкоди своєму здоров'ю;

• відсутність шкоди оточуючим.

Характер сексуальних дій і форм поведінки не впливає на визначення партнерської норми або патології.

Наведені критерії ніби виправданні, проте доволі розпливчасті і не завжди однозначні. Відношення до кожного з них може змінюватися з часом і від культури до культури. Наприклад, критерії відмінності статті не дотримується у випадках гомосексуальних пар, котрі останніми часами визнаються варіантом допустимої партнерської норми при дотриманні решти критеріїв. Критерії зрілості не визначають – біологічна, психічна чи соціальна зрілість мається на увазі вона наприклад порушується у випадку далеко не завжди патологічних стосунків між підлітками.

Критерії взаємності згоди не вказуються, чи є безумовною нормою сексуальні дії між партнерами, коли один із партнерів керується сексуальною мотивацією, а інший – не сексуальною (страх втратити партнера), з іншого боку, для мазохістів.

Тому ми можемо зауважити, що поняття сексуальної норми є багатоплановим і доволі неоднозначним і потрібно добре думати, який аспект цієї норми був би найбільш доречним до контексту в якому він застосовується.

Для самостійного вивчення із того ж джерела ст. 27-35.