1.2. Взаємозв’язок «теорії організації» з іншими науками

Теорія організації є однією з управлінських наук, тісно пов'язана з науками:

- природничими, - організації є джерелом ідей та організаційного досвіду, то вона черпає безліч відомостей для осмислення загальних організаційних закономірностей з біології, хімії, фізики;

- суспільними - особливо з системою соціальних наук, які позитивно впливають на розвиток теорії соціального управління, управління національним господарством, теорію державного управління;

- математичними - які дають інструментарій для кількісної оцінки організаційних зв'язків і відносин.

Теорія організації спирається на дослідження в різних областях: соціологію праці (теорія мотивації і спонукання персоналу до свідомого праці, облік співвідношення стимулів і факторів задоволеності працею, ефективності різних способів матеріального і морального заохочення), психологію (при оцінюванні ролі особистості в колективі і поведінки індивідуумів в процесі організаційної діяльності), соціальну психологію (закономірності поведінки і діяльності людей, що обумовлені їх перебуванням в соціальних групах, психологічними характеристиками цих груп). Внесок у теорію організації зробили (наука кібернетика – якою сформульовані загальні закономірності процесів управління та передачі інформації в машинах, живих організмах і суспільстві. Зв'язок теорії організації з інформатикою пояснюється тим, що предметом і результатом праці керуючої частини організації є інформація.

Отже, теорію організації слід розглядати як комплексну наукову дисципліну, що ввібрала в себе здобутки суміжних суспільних наук, в результаті розвитку якої в науці сформувався широкий комплекс дисциплін, серед яких організування підприємництва, організування наукових досліджень, організування праці, організування виробництва, організування управління.

В основі всіх організаційних наук лежать загальні закони, закономірності і принципи. Теорія організації встановлює загальні для всіх цих наук категорії, розвиває форми і методи організації і озброює ними вчених. Теорія організації безпосередньо пов'язана з цілим рядом суміжних дисциплін: організаційна поведінка, управління персоналом, стратегічний, фінансовий, виробничий і інноваційний менеджмент, управління якістю, маркетинг, логістика.

Отже, теорія організації як наукова дисципліна вивчає загальні властивості, закони та закономірності створення, розвитку, функціонування і ліквідації організації як єдиного цілого. Положення теорії організації базуються на економічних законах і законах інших наук: теорії систем, кібернетики, теорії управління, хоча вона спирається на закони, які властиві тільки їй.

1.3. Ознаки і властивості організації

Поняття організації може відноситись до трьох відмінних між собою феноменів.

1) Діяльність людини щодо створення стану впорядкованості або цілісної системи. Тобто, це може означати штучне об’єднання інституційного характеру, яке призначене для виконання якої-небудь визначеної функції. В такому розумінні організація має свій соціальний статус (наприклад, орган влади, асоціація, підприємство і т.д.). Власне це розуміння організації з точки зору рівня формування і функціонування соціальних відносин має особливе значення, тому що визначаючою ознакою тут являється ціль. В даному випадку організація виступає як цільовий об’єкт, як цільова сукупність, в якій досягнення загальних цілей можлива лише тоді, коли досягнуті індивідуальні цілі, і, навпаки, досягнення індивідуальних цілей стає можливе тільки через висування та досягнення загальних цілей. В першому випадку створюються трудові організації (підприємства, установи), в другому – виникають різні громадські організації(асоціації). Колективне ціле утворення, в свою чергу викликає необхідність ієрархії управління.

2) Під ним розуміється якийсь об’єкт, система, що має складну внутрішню структуру (підприємство, цех, відділ, служба) Поняття “організація” в даному випадку може співпадати з поняттям “управління” хоча, звичайно, не повністю. В даному випадку “організація” означає діяльність за розподілом функцій, координації і т.д., тобто процес ціле напрямленої взаємодії на об’єкт, в якому діють особи організаторів і підлеглі.

3), Стан впорядкованості тої чи іншої сукупності предметів, явищ (внутрішня форма, структура системи); В даному випадку термін “організація ” використовується для характеристики ступеню впорядкованості об’єктів, тобто для виявлення його структури та типів зв’язків цілого та його частин. В такому розумінні цей термін переважно застосовується для позначення організованих і неорганізованих систем, формальних і неформальних організацій. Управління ґрунтується на об’єктивних законах і за своєю сутністю є цілеспрямованим процесом взаємодії органа управління на об’єкт управління шляхом отримання інформації про його стан, прийняття у зв’язку з цим рішення і доведення до виконавця командної інформації з використанням відповідних прийомів, способів, методів управління.

Організація - свідомо координоване (кероване) соціальне утворення (тобто складається з людей та їх груп, які взаємодіють між собою) з певними межами, що функціонує на відносно постійній основі для досягнення спільної мети (цілей). Організаційні процеси містять у собі соціальну суть; тобто взаємодія членів груп в організації повинна бути збалансованою, що обумовлює необхідність координації. Межі організації повинні бути визначені і можуть змінюватися в часі.

Члени організації вносять свій посильний внесок у досягнення встановлених цілей. Перевага організованих груп полягає в можливості людини швидше досягти своїх цілей, ніж при індивідуальному підході. Структура організації визначає, яким чином мають бути розподілені завдання, якою має бути субординація, які формальні координуючі механізми та моделі взаємодії працівників.

Організації властиві комплексність, формалізація і співвідношення централізації і децентралізації. Комплексність показує ступінь диференціації в рамках організації і включає рівень спеціалізації або розподілу праці, кількість рівнів в ієрархії організації і ступінь територіального розподілу частин організації.

Формалізація представляє собою заздалегідь встановлені і розроблені правила і процедури, що визначають поведінку працівників. Співвідношення централізації і децентралізації визначається рівнями, на яких виробляються і приймаються управлінські рішення в організації. Прийняте співвідношення централізації і децентралізації характеризує і визначає тип і характер установлюваної організаційної структури управління При проектуванні організації формується її структура, покликана досягти виконання поставлених цілей. Організація при цьому сприймається як організм, який діє раціонально і цілеспрямовано, має встановлену мету і удосконалює методи її досягнення.