1.5.3 Закон розвитку

Розвиток - процес закономірної якісної зміни. Основу універсальної теорії розвитку утворюють закони діалектики: закон єдності і боротьби протилежностей; закон переходу кількісних змін у якісні; закон заперечення заперечень. Коли говорять про розвиток, то мають на увазі прогресивний розвиток, при якому якісні зміни системи (організації) є позитивними. Розвиток буває і регресивним, коли відбувається деградація суспільства, перехід від вищого до нижчого, менш досконалого.

Будь-яка організація постійно знаходиться між прагненням до прогресу та регресивними зупинками і відступами, викликаними внутрішніми і зовнішніми деструктивними перешкодами. Розвиток відбувається через нестійкість, мінливість, біфуркації; нестабільність сприяє відбору кращого; а сам процес організації - це розвиток і головний імпульс розвитку.

Закон розвитку: Кожна організація в процесі свого розвитку прагне до оптимальної самореалізації як цілого, так і своїх складових елементів на основі їх адекватності та динамічної рівноваги.

Розвиток організації визначається не тільки її потенціалом, але і сукупністю зовнішніх факторів, а саме через велику мінливість зовнішніх умов і високих значень ризику важко розраховувати на спокійний і стійкий життєвий цикл або на поступальний розвиток. Сучасний темп змінюваності технологій у світовому виробництві відбувається через 8-9 років, що значно випереджає змінюваність поколінь і доводить чергове покоління до футурошоку.

Принципи закону розвитку: Серед них основними є такі: 1) динамічної рівноваги - обов'язкова умова роботи організації; вимагає оптимального співвідношення між елементами системи, цілим і частинами, оптимальної відповідності між стійкістю і мінливістю; оптимального співвідношення системи із зовнішнім середовищем. Це принцип забезпечення стабільності і життєздатності системи за рахунок створення необхідного балансу рівнодіючих сил, механізму постійного оновлення, адаптації до умов відповідності між компонентами.

2) переважного розвитку, який означає прагнення організаційних систем забезпечити оптимальний розвиток за рахунок переходу матеріальних ресурсів на більш важливі напрямки;

3) мінливості, який свідчить що розвиток матеріальних систем здійснюється не безпосередньо і прямо, а через зміни їх складових елементів;

4) двох S- подібних кривих, який дає змогу описати оточуючий нас світ (принцип розвитку нескінченного через кінцеве).Використання сигмовидної природи розвитку допомагає організації вчасно здійснити перехід на нову технологію, товар, послугу тощо;

5) розумного консерватизму або інерції, який акцентує на тому що зміна потенціалу системи сприяє її розвитку, що відбувається з деяким запізненням, обумовленим темпом зміни ресурсів або технологій;

6) адаптації (еластичності) свідчить про те, що кожна система-організація прагне згладити наслідки внутрішніх і зовнішніх так званих збурюючих впливів; мова йде про відносну сталість істотних параметрів системи, від яких залежить її сприятливий розвиток, і про характер гомеостатичних реакцій; реакція системи на збурюючі впливи викликає функціональне напруження - стрес;

7) стабілізації, наголошує на тому що прагнення до стабілізації найбільш ефективних етапів життєвого циклу поєднується з реалізацією всіх вище перерахованих принципів.

Знання основних законів і принципів розвитку організації сприяє її успіху. Експонентне кількісне зростання, впереміжку зі спадами, революціями і війнами, - найгірша з якісних характеристик розвитку суспільства. Проголошене гасло сталого розвитку світу в системі «людина-біосфера» звучить як наївно-оптимістична надія, тому що намагається примирити непримиренне - людини, яка розвиває цивілізацію, і природу, яку ця цивілізація знищує. А.А.Богданов відзначав, що прогрес завжди є більшим від регресу, а математичне рівність протилежностей в статиці перетворюється на тектологічну нерівність у процесі розвитку.