3. Класифікація рецидивістів.

Класифікація рецидивістів має велике значення для раціональної організації виправного процесу в установах з виконання покарань і прогнозування рецидиву. Найпоширенішим є угруповання неодноразово засуджених осіб за характером злочинної діяльності, а також за глибиною і стійкістю антисоціальних установок особи.

Поклавши в основу два критерії: 1) рівень психічної активності (силу, стійкість і динамічність психічних процесів людини) та 2) домінуючі якості рецидивіста, що визначають його злочинну діяльність, отримаємо наступну класифікацію:

1) "Розсудливі" — вчиняють переважно корисливі злочини. Різниця між середнім і нижчим рівнями визначається вибором засобів і тривалістю злочинної діяльності. Так звані "відверті егоїсти" — люди, розсудливість яких поширюється лише на задоволення індивідуальної потреби "тут і зараз" і не охоплює віддалені наслідки. Відзначаються акуратністю і прискіпливим виконанням запланованих дій. Діють найчастіше без співучасників. Засоби вчинення крадіжок, інших злочинів стандартні та майже завжди повторюються.

2) "Слабовільні" рецидивісти становлять досить численну категорію звичних правопорушників. Їх поведінка вкрай нераціональна, вони діють під впливом конкретної ситуації, спокуси, підбурювання з боку співучасників тощо. Нижній рівень цих рецидивістів умовно називають "апатичним". Цим підкреслюються такі якості, як меланхолічний темперамент, пасивність, навіювання, схильність до депресій, млявість. Мовчазні, замкнуті, стримані, підозрілі. Для таких осіб властиві несталість настроїв, занижена здібність протистояти зовнішнім впливам та життєвим труднощам.

3) Рецидивісти, названі "імпульсивними", відзначаються холеричним темпераментом, емоційною неврівноваженістю, нестабільними і безрозсудними реакціями на зовнішні подразники. Необачні рішення виникають за першим спонуканням: бажання, що виникло, негайно переходить у відповідну дію, без обміркування вчинку, його наслідків. Звідси — їх рішучість і схильність до енергійних дій, що однак, поєднується зі значною легковажністю. Схильні до алкоголізму та наркоманії.

4) "Емоційний" тип рецидивіста, на відміну від "імпульсивного", вчиняє низку злочинів обмірковано, під впливом сталого емоційного настрою, політичного чи релігійного фанатизму, помсти, жадоби влади, образи тощо. Часом почуття ворожості, що підштовхує до тяжких насильницьких злочинів, виникає з нікчемного приводу. Мотивація злочинів має садистський характер: суб’єкт відчуває задоволення від того, що завдає страждання потерпілим. Це маніяки-вбивці та сексуальні маніяки Злочинці цього підтипу здатні на терористичні акти ціною власного життя чи здоров'я.

4. Боротьба з рецидивною злочинністю.

Попередження рецидиву здійснюється в трьох напрямах:

1. підвищення ефективності призначення та виконання покарань;

2. сприяння процесу ресоціалізації осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі;

3. організація належного соціального контролю за особами, схильними до повторних злочинів.

Головною умовою ефективності кримінального судочинства є його справедливість.

Вона, по-перше, означає рівність усіх громадян перед законом; по-друге, — співрозмірність та доцільність покарання. На жаль, практика застосування кримінально-правових норм дає громадянам, які побували на лаві підсудних, досить прикладів, щоб не вірити в цю "рівність". Органи дізнання, слідчі й прокурори вправі звільнити від кримінальної відповідальності будь-кого, хто вчинив злочин, визнавши, що внаслідок зміни обстановки діяння втратило характер суспільно небезпечного або ця особа перестала бути суспільно небезпечною чи передати матеріали справи на розгляд товариського суду, в громадську організацію або трудовий колектив для вирішення питання щодо передачі винного на поруки, до компетентних органів для притягнення винного до адміністративної відповідальності.

Ще актуальнішою є реформа пенітенціарної системи. Дуже важливо створити умови для цивілізованого утримання обвинувачуваних у слідчих ізоляторах. Установи з виконання покарань завжди переповнені, погано обладнані, засуджені знаходяться у загальних приміщеннях по сотні і більше чоловік. Це створює ідеальні умови для виникнення різного роду угруповань, очолюваних кримінальними "авторитетами". До цих тягот додаються антисанітарія, насильство, недостатнє матеріально-побутове забезпечення засуджених. Треба повністю модернізувати тюремну систему, налагодити в ній виробництво і професійне навчання.

Другим напрямком попередження рецидивних злочинів є соціальна допомога особам, звільненим з місць позбавлення волі, у побутовому і трудовому влаштуванні. Найгострішою у перші дні після виходу на волю є проблема житла. Майже третина з тих, хто був одружений і мав сім'ю, втрачають її. Розпадається половина так званих громадянських шлюбів. Колишні в'язні, як правило, втрачають свої робочі місця, а разом з ними — засоби до існування і місце в гуртожитках. Тобто доводиться починати життя спочатку. Далеко не всім під силу зробити це без сторонньої допомоги. Іноді така допомога надходить від друзів по спільній злочинній діяльності чи по "зоні".

Не менш актуальною в попередженні рецидиву злочинів є проблема ефективного соціального контролю за судимими. Звичайно, особи, які відбули покарання або звільнені від нього на інших підставах, є повноправними громадянами, і їхні права захищаються Конституцією України. Необґрунтована підозрілість і нагадування щодо їх кримінального минулого суперечить етиці людських відносин і не сприяє процесу ресоціалізації. Разом з тим, не можна заплющувати очі на підвищену ймовірність нових злочинів з боку цих осіб. Тому чинне законодавство передбачає деякі форми примусового соціального контролю за особами, які мали судимість.