1.Організація страхування

2. Суб’єкти страхування

1. Організація страхування

Страхування є самостійною сферою фінансової системи.

Закон України " Про страхування" дає визначення страхування як виду цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), виз­начених договором страхування, або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Інакше кажучи, страхування – система заходів щодо створення стра­хових (грошових) фондів, призначених для повного або часткового відшко­дування втрат суб'єктами господарювання від непередбачених обставин (стихійних лих, аварій, нещасних випадків та ін.) та надання допомоги гро­мадянам (чи їхнім сім'ям) у разі настання страхових випадків у їхньому житті (досягнення певного віку, втрата працездатності, смерть і т. ін.).

Метою страхування є забезпечення страхового захисту матеріальних інтересів громадян, підприємств, закладів, організацій, банків, бірж, інших господарських об'єктів різноманітних форм власності у вигляді повного або часткового відшкодування шкоди і втрат, спричинених стихійними лихами, надзвичайними подіями тощо, а також виплати громадянам гро­шових сум під час настання страхових подій за рахунок страхового фонду, який створюється на основі страхових платежів учасників страхування.

У практиці господарювання економічна категорія страхування проявляється через формування спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків — страхових фондів.

Створення страхових фондів, у свою чергу, може здійснюва­тись у трьох формах:

• фонди самострахування;

• централізоване страхове забезпечення;

• колективні страхові фонди.

Самострахування ґрунтується на індивідуальній відповідаль­ності й полягає в тому, що кожна юридична і фізична особа фор­мує власні страхові (резервні) фонди за рахунок власних доходів. Це дорога і нераціональна форма. Дорога тому, що кожний суб'єкт повинен витрачати кошти на їх створення в повному обсязі мож­ливих збитків, що зменшує його фінансові можливості. Нераціо­нальна тому, що вона передбачає в масштабах суспільства вилу­чення з обігу значних фінансових ресурсів. З цих причин сфера самострахування обмежена мінімальними потребами і виражаєть­ся насамперед у створенні фінансових резервів суб'єктами госпо­дарювання та певного резервування коштів фізичними особами. Більш поширена ця форма в банківській сфері, де вищий ступінь ризику і встановлено досить високий рівень відповідальності.

Централізоване страхове забезпечення засновується на держав­ній відповідальності й передбачає відшкодування втрат за рахунок загальнодержавних коштів. При цьому частина цих коштів виділяє­ться в окремі фонди, наприклад резервний фонд Кабінету Міністрів. Водночас страхова відповідальність держави обмежена надзвичай­ними подіями, адже державні фінанси призначені для забезпечення функцій держави, до яких страхування не належить. Страхова за­безпеченість поточної діяльності юридичних і фізичних осіб є їх прерогативою і не може бути повністю перекладена на державу.

Самострахування і централізоване страхове забезпечення мо­жуть здійснюватися в натуральній і грошовій формах. До фінан­сової системи належать страхові відносини в грошовій формі.

Створення колективних страхових фондів ґрунтується на со­лідарній відповідальності учасників цих фондів. Суть відносин страхування полягає в тому, що формування страхових фондів здійснюється за рахунок внесків усіх учасників, а відшкодування збитків з цих фондів проводиться для тих, хто їх зазнав унаслідок певних подій і обставин.

Колективне страхування є найбільш доцільною, економною, ефективною і раціональною формою створення страхових фон­дів. Порівняно з самострахуванням воно значно дешевше, оскіль­ки засноване на солідарній відповідальності. Ці витрати юридич­них і фізичних осіб характеризують їх плату за зниження рівня ризику фінансових втрат. Раціональна організація страхової спра­ви означає її надійність і раціональність: з одного боку, наявність централізованих коштів забезпечує високі гарантії відшкодуван­ня збитків, з іншого — дає змогу ефективно використовувати тимчасово вільні кошти на фінансовому ринку.

Сутність страхування проявляється у його функціях.

Страхуванню властиві функції:

1. ризикова – страховий ризик як імовірність збитків безпосередньо пов’язаний з основним призначенням страхування –надання грошової допомоги постраждалим господарствам або громадянам.

2. попереджувальна – пов’язана з використанням частини страхового фонду на зменшення наслідків страхового ризику.

3. нагромаджувальна – у страхуванні життя страхування найбільшою мірою зближується з категорією кредиту при заощадженні за договором страхування на дожиття обумовлених страхових сум.

4. контрольна – здійснення фінансового контролю за правильним проведенням страхових операцій.