20. Криза національного правопорядку 2010-1013 рр.

Ознаки кризи правопорядку в Україні сьогодні очевидні. Існують різні думки з приводу того «хто винен?» у цьому і «що робити?», аби забезпечити правопорядок в Україні.

Для того, щоб відповісти на ці питання, варто згадати відомий афоризм філософа Гегеля, який формулюється так: «кожен народ має той уряд, якого він заслуговує». Перефразовуючи цей афоризм, можна сказати наступним чином: «кожен народ має той правопорядок, якого він заслуговує». Тепер залишається вияснити що, виходячи з цієї формули, треба робити громадянам України, аби заслужити кращий правопорядок, який є основою нормального життя людей у суспільстві, їхнього добробуту.

На підставі своїх досліджень я дійшов висновку, що існує наступна закономірність: найкраще живуть ті народи, які мають найкращий соціальний, - в тому числі політичний, економічний, правовий, моральний, - порядок. А цей порядок, як основа людського добробуту, породжується соціальною культурою людей, що включає у себе зокрема їхню політичну, економічну, правову, моральну культуру. Якщо виходити з такого розуміння соціальної культури, то, можна сказати так: «Культура – мати порядку!».

Отже, криза правопорядку в Україні, згідно із зазначеною закономірністю, є наслідком кризи правової культури громадян. При цьому особлива роль у цій кризі належить громадянам-юристам, на яких, так би мовити, «за посадою» покладена місія шляхом застосування правових інструментів забезпечувати правопорядок в Україні. Але що ми бачимо сьогодні? Ми бачимо безліч фактів, які свідчать, що не лише пересічні громадяни, а й наші юристи значною мірою уражені правовим безкультур’ям! На перший погляд, це твердження може показатися суперечливим: хіба може освічений і досвідчений юрист страждати правовим безкультур’ям? Але саме у цьому парадоксі уся суть феномену, який я назвав би«правовим безкультур’ям юристів». Виявляється, правова культура у юриста формується під впливом не будь-якої юридичної освіти чи будь-якого юридичного досвіду, а саме залежно від характеру (типу) освіти чи досвіду, тобто лише завдяки певному типу юридичної освіти і досвіду. Що ж це за тип?

На мою думку, слід розрізняти два типи студіювання юриспруденції, тобто юридичної освіти: це так званий «натуралістський» тип і так званий «позитивістький» тип. Натуралістський тип юридичної освіти заснований на доктрині, яка вирішальне значення при застосуванні закону надає «духу» закону, втіленому у його «букві». Причому під «духом» закону розуміються закони природного права, які законодавець має відкривати і втілювати у «букві» законодавчого акту, а юрист - знаходити у «букві» закону і керуватися ними у правозастосуванні. Позитивістський же тип юридичної освіти, навпаки, заснований на доктрині, яка вирішальне значення при застосуванні закону надає «букві», що втілює не «дух», тобто не закони природного права, існування яких заперечується, а лише волю законодавця, яка може набирати форму сваволі. Так само правозастосування, яке засновується на позитивістському типі юриспруденції, полягає у тому, щоб, зловживаючи «буквою» закону, не зв’язувати себе «духом» закону. І тоді з допомогою «букви» закону можна юридично обгрунтувати будь-що, наприклад, що чорне є білим.

Саме цей феномен, який я називаю «легалізацією свавілля і ілюзій» сьогодні і має надзвичайне поширення в Україні, руйнуючи правопорядок. А сприяє поширенню «правового свавілля» і «правових ілюзій» якраз позитивістський тип юридичної освіти, який панує у вітчизняній юридичній освіті сьогодні. Тому я з 1993 року обгрунтовую необхідність розвитку в Україні так званої «натуралістичної» юриспуденції, тобто юридичної науки, яка б засновувалася на принципі соціального натуралізму (Основи «натуралістичної» юриспруденції викладені, зокрема, в кн.: Костенко О.М. Культура і закон – у протидії злу. – Київ: Атіка. – 2008. – 354 с.).

У світлі натуралістичної юриспруденції тоді мною було запропоновано відродити в Україні ідею природного права і на її основі реформувати і розвивати право України. Для цього потрібне було нове тлумачення ідеї природного права, зокрема слід по-новому дати відповідь на питання: що таке «природне право»? Згідно з натуралістичною юриспруденцієї, заснованою на принципі соціального натуралізму, концепція «природного права» полягає у визнанні існування природних законів соціального життя людей, зокрема так званих «законів природного права». Для забезпечення прогресивного правопорядку люди мають пізнавати закони природного права, так само як закони фізики чи біології, і втілювати їх у форму законодавчих актів. Спочатку сформульована ще у 1993 році ідея про відродження в Україні природного права у світлі соціального натуралізму, просто ігнорувалася. Однак, не зважаючи на це мені вдалося провести своєрідний науковий експеримент, застосовуючи принцип соціального натуралізму для вирішення численних теоретичних і практичних проблем у юриспруденції. Результати цього «експерименту», викладені у численних наукових публікаціях, підтвердили продуктивність запропонованої концеції «природного права». Останнім часом й інші вітчизняні правознавці почали звертати увагу на ідею природного права як інструмент для реформування права України і забезпечення прогресивного правопорядку у нашому суспільстві, у тому числі для реалізації в Україні конституційного приципу «верховенства права», для розробки сучасної доктрини цивільного права, кримінального права та інших галузей права.

Це, а також європейський досвід втілення ідеології природного права у юридичній освіті, на мою думку, дає підстави вважати, що «натуралістична» юрисруденція мала б стати основою для розвитку юридичної освіти нового - не позитивістського, а натуралістського – типу в Україні. (Щодо пропозиції реформувати юридичну освіту на засадах соціального натуралізму, який включає в собі ідею природного права, див. також: Костенко О.М. Європейська юридична освіта (концептуальний підхід) // Часопис Київського університету права. – 2003. - №1. – С.75-79).

Викладання правознавства позитивістського типу у юридичних навчальних закладах спричиняє деформацію правової культури юристів, яка і проявляється у правовій практиці як зловживання законодавством. Ось, наприклад, факт, що свідчить про поширеність такого зловживання. За свідченням експертів зараз у нашій країні біля 70 відсотків економіки знаходиться у «тіні». І цей «тіньовий» сектор, звичайно ж, має юридичне забезпечення фахівцями-юристами. А як це можна робити інакше ніж шляхом зловживання «буквою» закону всупереч його «духові»? І навчилися юристи забезпечувати легалізацію «тіньової» економіки саме у юридичних навчальних закладах, у яких викладається правознавство позитивістського типу.

Наші студенти-юристи, нажаль, не уявляють, що крім позитивістської правової ідеології, заснованої на вивчені «букви» закону, існує ще натуралістська правова ідеологія, заснована на вивченні «духу» закону. А студенти-юристи країн Європи навчаються таким чином, щоб уміти віднаходити «дух» закону за його «буквою», - бо той, хто має культуру керуватися «духом» закону, не буде вважати, що зловживання «буквою» закону є нормальним явищем для будь-якого юриста. Це і зумовлює різницю у юридичній практиці в Україні і Європі.Наприклад,такий факт: у США 97 відсотків договорів виконуються сторонами добровільно і належним чином. А в Україні? Зовсім інша практика. Навіть рішення судів у більшості випадків не виконуються! І це руйнування правопорядку відбувається не без участі українських юристів.

Правова культура країн Європи сформувалася під впливом натуралістської правової ідеології епохи Просвітництва, а громадяни України були позбавлені цієї правової ідеології. Вони виховувались, зокрема, на комуністичній ідеології правового волюнтаризму і утопізму, яка є сумісною лише з позитивістською юриспруденцією. Корінною вадою нашої юридичної освіти є те, що вона залишається у полоні позитивістської правової ідеології, яка і «відкриває двері» для різноманітних зловживань законом, що руйнують правопорядок в Україні.

Отже, сьогодні актуальною проблемою є так «переформатувати» юридичну освіту, щоб український студент-юрист засвоїв «золоте правило» юриспруденції: «буква» закону – це ще не саме право, а лише форма, що має містити у собі «дух», тобто ті закони природного права, які законодавець намагався відобразити з допомогою «букви». А тому маніпулювання «буквою» закону всупереч його «духу» є не нормальною правовою практикою, а зловживанням законом («правовим свавіллям»), що руйнує правопорядок у суспільстві.

Як же має відбувати натуралістське «переформатування» юридичної освіти в Україні?Для відповіді на це запитання я б звернувся до авторитету відомого французького вченого-соціолога Еміля Дюркгейма, який ще на початку ХХ століття писав: «…Найкращі уми визнають сьогодні необхідність для студента-правознавця не обмежуватись тлумаченням юридичних текстів. Якщо насправді він проводить весь свій час у коментуванні текстів, і тому стосовно кожного закону його єдина турбота – намагатися вгадати, яким міг бути намір законодавця, у нього з’являється звичка бачити у волі законодавця єдине джерело права. А це означає приймати букву за дух, видимість – за реальність. Право утворюється в глибинах суспільства, а законодавець лише освячує процес, який здійснюється без нього…». Тому студенту-правознавцю треба пізнати закони природного права, які і є «духом» будь-якого законодавства, аби у їхньому світлі навчитися правильно застосовувати чинне законодавство. «Тоді, - як зазначає Е.Дюркгейм, - він уже не буде бачити в юридичних формулах щось на кшталт таємничих висловів оракула, смисл яких він повинен відгадати; він зможе зрозуміти значення цих формул не за наміром людини чи асамблеї, а згідно з самою природою реальності». Саме наведені думки Е.Дюркгейма і можуть бути покладені в основу концепції реформування ідеології юридичної освіти в Україні. Мотивацію до цього реформування створює саме життя, зокрема необхідність інтегрування України у «правове поле» Європи, яке засноване на ідеології природного права, сформульованій в епоху Просвітництва. Наприклад, вже сьогодні Україна, ратифікувавши у 1997 році Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини, знаходиться у сфері юрисдикції Європейського суду з прав людини, що застосовує у своїх рішеннях закони природного права, у світлі яких тлумачить положення зазначеної конвенції. Вже це породжує потребу в юристах «європейського типу», які б були підготовлені у дусі ідеології природного права. Ця потреба актуалізується також в зв’язку з процесом глобалізації юриспруденції. Юристи в усьому світі зможуть добре розуміти один одного лише тоді, коли «спільним знаменником» їхньої правової культури стане ідеологія природного права. Без цього, наприклад, навіть з приводу прав людини не буде взаєморозуміння між юристами – тобто у світі буде, образно кажучи, така собі юридична «вавілонська вежа», коли юристи не зможуть розуміти один одного.

Юридична освіта України мусить відповідати на зазначені виклики шляхом реформування її ідеології з позитивістської на натуралістську. Рух у цьому напрямі, на мою думку, має відбуватися наступним чином. Під тиском конкуренції на ринку юридичної освіти в Україні мають з’явитися юридичні навчальні заклади, які заради підвищення рівня своєї конкурентоздатності будуть запроваджувати прогресивну ідеологію юридичної освіти для підготовки юристів «європейського типу», а саме: відмовляючись від викладання позитивістського правознавства на користь натуралістського правознавства. Це означає, що не лише теорія права, а й усі без винятку навчальні дисципліни – і конституційне право, і цивільне, і кримінальне, і адміністративне тощо, - мають викладатися по-новому, у дусі ідеології природного права. Навчати студентів-правознавців слід тому, як за «буквою» будь-якого нормативно-правового акту виявляти «дух» цього акту. Тоді вони стануть прогресивними юристами «європейського типу», тобто юристами, що мають європейську правову культуру.

Така концепція реформації юридичної освіти повністю відповідає ідеї \"болонського процесу\" в освіті, відповідно до якої фахівців-юристів у будь-якій країні Європи слід готувати так, щоб вони були здатними правильно тлумачити і застосовувати правові норми будь-якої європейської країни. Таких юристів нового покоління можна було б назвати юристами \"болонського типу\". І підготувати їх можна лише одним способом - викладаючи \"натуралістичну\" юриспруденцію, тобто юриспруденцію, яка спрямовує студентів-юристів на засвоєння законів природного права, втілених у законодавстві по-різному у різних крахнах Європи.

Знаходячись у стані конкуренції, вищі навчальні заклади змушені будуть реформувати ідеологію освіти, відповідаючи на виклики часу. Який вищий навчальний заклад краще з цим справиться, той і виявиться конкурентоздатнішим на ринку юридичної освіти в Україні. І це сприятиме підготовці юристів \"болонського\" типу, здатних забезпечувати у контексті \"європейського правового поля\" прогресивний правопорядок в Україні  – основу добробута народу.

Отже, підсумовуючи, можна сказати так: коли в Україні почне розвиватися нова правова культура, заснована на натуралістській юриспруденції замість позитивістської, тоді ж почне формуватися в Україні прогресивний правопорядок європейського типу. Бо, існує наступна закономірність: яка правова культура людей – такий і правопорядок вони матимуть.

Олександр Костенко,