2.4 Поняття та класифікація позовів у справах за позовами про захист права на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Докази і доказування

У процесуальній літературі питання щодо поняття позову є дискусійним. Окремі автори (Юдельсон К.С., Комісарів К.І., Семенов В.М., Масленникова Н.І.) називають позовом у цивільному процесуальному праві звернення до суду першої інстанції з вимогою щодо захисту спірного цивільного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.

Ряд авторів розрізняє:

1. позов у матеріально-правовому змісті як засновані на цивільному праві і звернене через суд матеріально-правові вимоги позивача до відповідача;

2. позов у процесуальному змісті - як звернену до суду вимогу щодо захисту суб'єктивного цивільного права чи визнання наявності або відсутності визначених цивільних правовідносин.

Третій напрямок представляють Клейнман А.Ф., Добровольський A.A., Тертишников В.І., Штефан М.Й. На їх думку позов являє собою єдине поняття, яке має дві сторони - матеріально-правову і процесуальну. Матеріально-правова сторона позову - це вимога позивача до відповідача, а процесуально-правова сторона позову - це вимога до суду про захист права[69].

Єдине поняття позову уявляється більш правильним. Даючи відповідь на матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, суд тим самим дає відповідь і на звернення позивача до суду щодо захисту порушеного чи оспорюваного права. Без спірної матеріально-правової вимоги позивача до відповідача немає позову. Матеріально-правова вимога стає позовом, якщо вона звернена до суду. Тому сутність позову може бути правильно визначена з врахуванням нерозривної єдності названих двох сторін.

Таким чином, позов - це звернена через суд вимога позивача до відповідача щодо захисту порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, здійснена у визначеній законом процесуальній формі. Позов складається з трьох частий: предмета, підстави і змісту позову.

Предмет позову складає та його частина яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача стосовно якої він просить постановити судове рішення. У позовах спрямованих на присудження відповідача до здійснення ним певних дій предметом позову буде спірна матеріальна-правова вимога позивача до відповідача; в позовах про визнання в наявності чи відсутності правовідносин предмет складають саме такі правовідносини - визнання їх наявності чи відсутності.

Розподіл позовів на види може бути класифікованим за різними підставами. В основі процесуально-правової класифікації лежить процесуально-правова ознака: спосіб процесуального захисту. За способом процесуального захисту, який відображається в змісті позову, вони класифікуються на: 1) позови про присудження (виконавчі); 2) позови про визнання (установчі); 3) перетворювальні позови (конститутивні). Процесуально-правова класифікація охоплює усі види судового захисту і має найбільше значення в теорії цивільного процесу. Першу групу позовів складають позови, спрямовані на примусове здійснення вимог позивача до відповідача зробити визначену дію чи утриматися від її здійснення. Вони називаються позовами про присудження. Прикладами позовів про присудження є позови, про стягнення боргу за договором позики, про стягнення аліментів тощо. Предметом позову про присудження є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, спрямована на те, щоб відповідач зробив визначені дії (утримався від них), не порушуючи тим самим право позивача. Підстава позову про присудження складається з правостворюючих фактів, з якими пов'язане виникнення суб'єктивного цивільного права, і фактів, з якими пов'язане виникнення права вимоги. Зміст позову про присудження виражається у вимозі позивача до суду, про примус відповідача до здійснення визначених дій або стримування від них. Позовом про визнання є позов, спрямований на підтвердження судом наявності чи відсутності визначених правовідносин між сторонами (визнання угоди недійсною, встановлення батьківства, встановлення прав авторства тощо). Позови про визнання можна поділити на два види: позитивні позови щодо визнання, що містять вимогу підтвердити визначені правовідносини і позови негативні, що характеризуються проханням підтвердити відсутність визначених правовідносин. Предметом позову про визнання є самі матеріально-правові відносини між сторонами. Закон допускає позови про визнання, де предметом є правовідносини між співвідповідачами. Підставою позитивних позовів про визнання служать правостворюючі факти, підставою негативного позову про визнання є правоприпиняючі факти. В основу позову про визнання, на відміну від позову про присудження, не входять факти, з якими пов'язується можливість примусового здійснення права, тому що позовом про визнання позивач не вимагає примусового здійснення своєї цивільно-правової вимоги, а просить підтвердити існування чи відсутність правовідносин. Зміст позову про визнання - це вимога до суду про встановлення в судовому рішенні наявності чи відсутності правовідносин зазначених позивачем. Таким чином, позови про присудження і позови про визнання відрізняються один від одного з усіх елементів: предмету, підстав, змісту. Загальною рисою для них є те, що обидва позови спрямовані на підтвердження прав і обов'язків у судовому порядку в тому виді і змісті, у якому вони існували до процесу і незалежно від нього. Судове рішення не вносить змін в існуючі правовідносини, які після судового рішення залишаються такими ж, якими вони були до процесу.

Перетворювальними називаються позови, спрямовані на припинення, зміну чи створення (формування) нових правовідносин. Виносячи рішення за перетворювальним позовом, суд додає щось нове існуючим між сторонами правовідносинам, у зв'язку з чим даний вид позовів називають ще конститутивним. Перетворення судом правовідносин може здійснюватися трьома способами, а відповідно можна виділити три підвиди перетворювальних позовів: про встановлення, зміну і припинення правовідносин. 1. Позови щодо встановлення нових правовідносин. В даному випадку позивач просить щоб суд на основі правовідносин, які існували раніше встановив нові правовідносини. Так, наприклад, згідно ст. 362 ЦК України при продажі частки в спільній власності з порушенням права привілейованої купівлі інший учасник спільної власності протягом одного року може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов'язків покупця. 2. Позови про зміну правовідносин. В даному випадку позивач просить суд змінити існуюче між ним і відповідачем матеріальне правовідношення. Так, наприклад, якщо між учасниками спільної дольової власності не досягнуто згоди щодо способу виділення частки кожного, а майно не можна розділити без значних збитків його господарчого призначення, суд за позовом власника який виділяється, призначає йому грошову компенсацію (ст. 364 ЦК). 3. Позови про припинення правовідносин. Вказані позови містять прохання до суду припинити існуючі між позивачем і відповідачем правовідносини. Так, наприклад, виносячи рішення про розірвання шлюбу суд припиняє шлюбно-сімейні правовідносини між подружжям. Предметом перетворювального позову є ті матеріально-правові відносини, що підлягають судовому перетворенню, зміні за рішенням суду. Підставою перетворювальних позовів, спрямованих на створення прав, є правоутворюючі факти, підставою правозмінюючих позовів є правозмінюючі та правоприпиняючі факти, підставою позовів щодо припинення прав є правоприпиняючі факти. Змістом перетворювального позову є вимога до суду про припинення, зміну чи встановлення нових правовідносин. Деякі автори заперечують можливість виділення перетворювальних позовів, посилаючись на те, що суд не вправі змінити, припинити правовідносини, а має право тільки захищати права й охоронювані законом інтереси. Це твердження уявляється необгрунтованим, адже існування перетворювальних позовів підтверджується законом (ст. 11 ЦК України). Крім того, законодавство встановлює конкретні випадки захисту прав шляхом зміни, припинення і формування нових правовідносин. Як справедливо вказує професор Гуревич М.А у своїй відомій роботі "Право на иск" яка вийшла ще в 1949 році , виносячи перетворювальне рішення, суд не створює нових прав, а захищає право позивача на зміну чи припинення існуючих правовідносин. Матеріально-правова класифікація позовів заснована на матеріально-правовій ознаці - за матеріально-правовою належністю правовідносин. Ґрунтуючись на зазначеній ознаці, позови поділяють на цивільні, трудові, сімейні тощо. Такий поділ з врахуванням особливостей їх розгляду в судовому процесі, має практичне значення при узагальненні судової практики. На цій основі побудовані постанови Пленуму Верховного Суду України та Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Окрім того, існують і інші класифікації позовів. За зв'язком між позовами вони поділяються на тотожні (в яких має місце певний збіг предмета, підстав, сторін, але надані до різних судів); однорідні (в яких збігається предмет і підстави, але різні суб'єкти) та взаємозалежні (що вимагають послідовного вирішення спірних правовідносин чи комплексного вирішення). За характером інтересів, що підлягають захисту, позови поділяються на особисті та спрямовані на захист інтересів держави та інших осіб. За характером і оцінкою предмета спору позови поділяються на майнові (ті, що піддягають грошовій оцінці), натуральні (коли із незаконного володіння витренується конкретна річ) та немайнові (позови, що не піддягають грошовій оцінці, наприклад, визнання шлюбу недійсним).

Ефективний судовий захист права на безпечне для життя і здоров’я довкілля пов’язаний з дослідженням і встановленням фактичних обставин справи. Застосування матеріально-правової норми судом при вирішенні справи по суті є надважливим елементом для захисту відповідного права, але таке застосування неможливе без встановлення фактичних обставин справи, що становлять предмет доказування. Згідно з дефініцією, закріпленою у законодавстві, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 с. 179 ЦПК України). В юридичній літературі традиційно поняття «предмет доказування» пов’язують з поняттям «підстава позову». Відмічається, що предмет доказування – це специфічна категорія, яка окреслює коло фактів матеріально-правового значення, що підлягають встановленню для вирішення цивільної справи по суті. Предмет доказування по конкретній цивільній справі досить визначений, на його склад вказує норма матеріального права, яку слід застосовувати в даному конкретному випадку. При цьому обставини, які підлягають доказуванню, випливають з диспозиції норм матеріального права. Так, враховуючи, що при відшкодуванні шкоди, завданої життю і здоров’ю фізичної особи внаслідок порушення права на безпечне для життя і здоров’я довкілля, застосуванню підлягають ст. 1166, 1167 ЦК України, в предмет доказування входять факти, які підтверджують: заподіяння шкоди життю і здоров’ю фізичної особи; наявність причинного зв’язку між правопорушенням та завданою шкодою; вину правопорушника в заподіянні шкоди (крім передбачених законодавством випадків відшкодування шкоди незалежно від вини); відсутність стихійних природних явищ чи інших явищ, що могли призвести до 161 настання відповідних негативних наслідків для здоров’я і життя потерпілої особи або вини (умислу) потерпілої особи. При цьому, у предмет доказування можуть включатися інші факти в залежності від конкретних обставин справи. В ході розгляду і вирішення цивільної справи предмет доказування може уточнюватися, а факти, що підлягають доказуванню, змінюватися. Трансформація предмета доказування пов’язана, зокрема, з правом сторони змінити предмет або підставу позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог (ч. 2 ст. 31 ЦПК України). Таким чином, предмет доказування у справах щодо захисту права на безпечне для життя і здоров’я довкілля обумовлюється нормами матеріального права, якими врегульовані відповідні спірні правовідносини, та характеризується необхідним складом юридичних фактів, які підлягають доказуванню.