4. Методичні вказівки до самостійної роботи

Розділ № 1. «Соціально-психологічна проза XIX століття»

Тема 1.1. Образи головних героїв роману Фредеріка Стендаля «Червоне і чорне».

Питання для самоконтролю:

Завдання 1. Схарактеризуйте перебіг почуттів Жульєна до пані де Реналь та Матильди де Ла-Моль.

Завдання 2. Заповніть «анкети» стендалівських героїнь.

Ім’я, прізвище	Луїза де Реналь	Матильда де Ла-Моль
Вік
Особливі деталі зовнішності
Сімейний стан
Місце проживання
Читацькі інтереси
Ставлення до релігії
Ставлення до оточуючих
Проблема грошей
Сила почуттів, здатність до самопожертви

Завдання 3. Продовжте речення: Жіночі образи Луїзи де Реналь та Матильди де Ла-Моль мають у романі особливе навантаження. Не випадково вони подаються у протиставленні. Героїні немовби уособлюють боротьбу двох сил у душі Жульєна. З цією думкою я…

Тема 1.2. Соціально-філософське підґрунтя роману.

Питання для самоконтролю:

Завдання 1. Підготуйте конспект запропонованого матеріалу.

1) Більшість літературознавців вважають, що роман «Злочин і кара» створено «на підставі глибоких і сумних роздумів пись­менника над найважливішими проблемами часу. Достоєвського цікавлять, перш за все, моральні наслідки повсюдного збіднення, зростання злочинності й народного пияцтва, спричинені реформою 1861 року й подальшим розгулом капіталістичного хижацтва». Головним мотивом роману «Злочин і кара» Достоєвський ро­бить мотив падіння моральності, людського роз'єднання, зростан­ня злочинності й трагедію «маленької людини». Він усвідомлює, що всі злочини, внутрішні страждання та метання головного героя, муки совісті й боротьба розуму та серця є відображенням конфлік­тів і парадоксів навколишньої дійсності.

У перекладах іншими мовами оригінальної назви роману – «Преступление и наказание» – втрачаються певні нюанси її змістового навантаження, важливі для розуміння твору. Російське слово «преступ­ление» не просто позначає дію, що порушує закон, а й тісно пов'язане з глибоко особистим, духовним світом людини, з такими поняттями, як «совість», «честь», «стид» нарешті. «Преступление» як «переступання» через норму, обмежувальну лінію, перешкоду. «Переступання» як пору­шення не лише офіційного закону, а й тієї моральної межі, яка існує в душі й свідомості людини споконвічно і регулюється не стільки карним кодексом, скільки людською природою, натурою, життям і розумінням його божественної суті.

У своєму творі Достоєвський запропонував новий, поліфоніч­ний тип художнього мислення. Жанр його «Злочину і кари» дехто навіть визначає як поліфонічний роман. Що це означає? У музиці поліфонія – багатоголосся. У літературі поліфонічність – «множинність самостійних і незлитих голосів та свідомостей», незалеж­ність художніх світів, що відображають свідомість героїв.

2) Проблема сильної особистості хвилювала багатьох філософів. Дуже цікавою в цьому плані є теорія німецького філософа Ф. Ніцше, який, до речі, захоплювався творчістю Достоєвського. Він писав: «Достоєвський — це єдиний психолог, у яко­го я міг чомусь навчитись, знайомство з ним я зараховую до найпрекрасніших удач мого життя».

За Ніцше, «нова людина» – це «надлюдина», «вільний дух», носій нової «інтелектуальної совісті», для якого немає авторитетів, Бога, це «людина майбут­нього», яка піднеслася над сучасною культурою. Пошуки релігії та Бога – спра­ва «середньої» людини, якій потрібен абсолют, щоб йому підкорятись. «Середня» людина має потребу в тому, щоб запозичити в когось світорозуміння і саморозуміння, аби не думати самій. «Надлюдина» вільна від цього.

Свобода, про яку говорить Ніцше, дозволяє людині самій визначати, що є добро, а що зло, і утвердити для себе свою волю як закон.

Ніцше цілком заперечував можливість моральних оцінок вчинку: добрий він чи поганий. Люди не можуть судити про чужу совість за вчинками, вважав він. Визнання подібного права, на думку німецького філософа, – наслідок «стадної совісті». Він стверджував, що краще злочинець, ніж Христос. Таким чином, фі­лософія Ніцше дозволяє виправдати будь-яке беззаконня, жорстокість, злочин.

Д. Толстой писав: «Страшно подумати про те, що було би з людством, якщо б таке мистецтво (побудовано на ніцшеанстві) поширилося в народних масах».

Ніцше попереджав про негативні наслідки, до яких може призвести поєднання ідеології з масовою свідомістю, ідеологізація свідомості. Дуже небезпечно, заува­жував він, коли «вся маса філософствує». Звичайно, під «масою» Ніцше розумів не народ, а людей із рабською свідомістю, здатних на все під впливом влади. Для тих, хто не має твердих переконань, вважав філософ, існує небезпека фанатизму, від чого він і застерігав людей.