Клінічні особливості
у дітей першого року життя виявляються у вигляді гострого бронхіоліту. Інкубаційний період становить 3-6 днів. Спостерігаються значне порушення загального стану, наявні симптоми риніту, назофарингіту, катаральні симптоми. Температура тіла частіше нормальна, іноді субфебрильна, дуже рідко гіпертермія.
Провідним синдромом бронхіоліту є виразна дихальна недостатність: задишка експіраторного характеру, участь в акті дихання допоміжної мускулатури, роздування крил носа, втяжіння межреберних проміжків, ціаноз носогубного трикутника.
Типовими
є ознаки порушення бронхіальної
прохідності у вигляді розширення
передньо-заднього розміру грудної
клітки, горизонтального розташування
ребер, опущення діафрагми. При перкусії
відмічається коробковий перкуторний
звук, при аускультації вислуховується
жорстке дихання, видох подовжений,
вологі малозвучні дрібнопупухірцеві
хрипи дифузного характеру, на видосі
сухі, свистячі хрипи. Відмічається
виражена тахікардія, тони серця
послаблені.
На рентгенограмі грудної клітки спостерігається посилення судинного малюнку, підвищення прозорості легень за рахунок обтураційної емфіземи, посилення малюнка бронхів.
У старших дітей захворювання в більшості випадків протікає у вигляді легкого респіраторного захворювання з ознаками слабовиразної інтоксикації. Відзначається помірний головний біль, млявість. Температура тіла зазвичай субфебрильна, іноді досягає 38 ° С. У неускладнених випадках тривалість гарячкового періоду складає 2-7 днів. Катаральні зміни проявляються у вигляді риніту, помірної гіперемії м'якого піднебіння, дужок, рідше – задньої стінки глотки.
Провідним симптомом PC-інфекції є сухий, тривалий, нападоподібний кашель, який може тривати до 3 тижнів. У хворих може бути задишка експіраторного типу, відчуття тяжкості в грудній клітці, ціаноз губ. При аускультації в легенях вислуховуються розсіяні хрипи, жорстке дихання. Захворювання часто (близько 25%) ускладнюється пневмонією. На рентгенограмах при цьому виявляється посилення малюнка з наявністю кільцеподібних утворень або дрібних лінійних тяжів за рахунок ущільнення стінок бронхів і ділянок бронхіолярной емфіземи. Через 7-10 днів вони зникають, повна нормалізація легеневого малюнка відбувається дещо пізніше.
Діагностика
Діагноз встановлюють виходячи з епідеміологічних даних, клінічних проявів хвороби, патологоанатомічних змін ,результатів лабораторних досліджень.Лабораторна діагностика включає: 1) виявлення вірусного антигену в патологічному матеріалі методом иммунофлюоресценції;
2) виділення вірусу у культурі клітин та його ідентифікацію в РСК, РИГА,РИД, РН, реакції пригнічення бляшкоутворення, ІФА; 3) виявлення приросту специфічних антитіл в сироватці крові рекон-валесцентів РИГА, РСК.
Для діагностики використовують випущені біологічної промисловістю діагностичні набори.
При гістологічному дослідженні респіраторних шляхів виділяють гігантські синцитіальні клітини в бронхіолах, дегенерацію і некроз епітеліальних клітин бронхіол і легеневої тканини, явища клітинної інфільтрації.
Лікування
Діти
з гострим бронхіолітом потребують
госпіталізації. Дієта повноцінна,
відповідно до віку дитини. Лікування
передбачає покращення прохідності
верхніх дихальних шляхів шляхом санації
електровідсмоктувачем та проведення
постурального та вібраційного дренажу.
За показами проводиться оксигенотерапія зволоженим киснем (40%), кожні 2 години, або 2-3 рази на добу, залежно від стану дитини, а надалі – інгаляційно (натрія бікарбонат, ацетилцистеїн, натрію хлорид).
Введення рідини з метою нормалізації кислотно-лужного стану крові, боротьба з інтоксикацією, шляхом застосування колоїдних та кристалоїдних розчинів у об'ємі невідчутних фізіологічних втрат (30 мл/кг/добу повільно).
Глюкокортикоїди (преднізолон, гідрокортизон) використовуються у вікових терапевтичних дозах ситуативно коротким курсом при виразній дихальній недостатності та з метою досягнення протизапального ефекту.
Муколітичні та відхаркувальні препарати синтетичного та рослинного походження призначають ентерально (проспан, ацетилцистеїн, бромгексин, лазолван, натрія, гербіон та ін).
Антибактеріальні препарати у вигляді цефалоспоринів (цефазолін, цефтріаксон) або напівсинтетичні пеніциліни (амоксицилін, аугментин, амоксиклав тощо) використовують у вікових терапевтичних дозах. Противірусні препарати на початку захворювання (арбідол, інтерферони, рибавирін) мають обмежене застосування.
Кардіотонічні препарати (строфантин, корглікон) доцільно призначати при наявності виразної тахікардії.
На етапі реконвалесценції застосовуються фізіотерапевтичні процедури: мікрохвильова терапія, різноманітні варіанти електрофорезу, УВЧ- терапія.
Профілактика
Створення вакцин проти РСВІ має довгу і повчальну історію. Більш ніж за 30 років були отримані інактивовані, живі атенуйовані субодиничні вакцини. Проте всі вони виявилися неефективними. Більш того, після застосування інактивованої вакцини природне зараження РСВ приводило до більш важкого перебігу захворювання. Проте, зусилля зі створення нових вакцин протиРСВІ не слабшають, і є надія, що ефективна вакцина буде розроблена.
Риновірусна інфекція
Риновірусна інфекція - гостра респіраторна хвороба, що викликається риновірусами, характеризується переважним ураженням слизової оболонки носа і слабо вираженими симптомами загальної інтоксикації.
Етіологія
Риновіруси
належать до групи пікорнавірусів,
містять РНК. Розміри віріонів 15-30 нм,
основу яких становить рибонуклеїнова
кислота, В даний час розрізняють
понад 100 серотипів риновірусів. Риновіруси
не мають загального групового антигену.
У зовнішньому середовищі нестійкі,
протягом 10 хв інактивуються при
температурі 50°С, при висушуванні на
повітрі патогенні властивості втрачаються
через кілька хвилин.
Епідеміологія
В умовах помірного клімату риновірусні захворювання зустрічається протягом усього року. Підйом захворюваності реєструється в основному навесні і восени. Риновіруси обумовлюють до 20-25% всіх гострих респіраторних захворювань.
Джерелом інфекції є хворі і вірусоносії, шлях поширення – повітряно-крапельний. Можливо також зараження через інфіковані предмети. Імунітет після перенесеного захворювання суворо специфічний, тому можливі багаторазові захворювання, викликані різними серотипами вірусу.
Патогенез
Риновіруси проникають в організм людини через дихальні шляхи. Залежно від місця ураження розвиваються різні клінічні прояви. При потраплянні риновірусів в носоглотку виникає ГРВІ з переважним пошкодженням слизової оболонки носа. При потраплянні віруссодержащего матеріалу у вигляді аерозолю виникають захворювання з переважним ураженням трахеї та бронхів (спостерігається рідко). Вважають, що для старших дітей та підлітків характерне ураження слизової оболонки носа і лише у маленьких дітей запальні зміни можуть відзначатися в гортані, бронхах.
Збудник риновірусною інфекції розмножується в клітинах епітелію респіраторного тракту, викликаючи місцеву запальну реакцію з різким набуханням, набряком тканин і багатою секрецією.
Клінічні особливості
Інкубаційний
період триває 1-6 днів (частіше 2-3 дні).
Захворювання характеризується слабко
виразними симптомами загальної
інтоксикації: починається гостро,
з'являється нездужання, тяжкість в
голові. Ці симптоми розвиваються на тлі
нормальної або субфебрильної температури.
Одночасно розвивається катаральний
синдром – чхання, відчуття саднення,
дряпання в горлі. З'являються закладеність
носа, утруднення носового дихання. Через
анатомічні особливості порушення
носового дихання у дітей 1-го року життя
супроводжується в них неспокоєм,
утрудненим смоктанням материнських
грудей.
Провідний симптом – нежить з рясними серозними виділеннями , які спочатку мають водянистий характер, потім стають слизовими. Поряд з ринореєю часто спостерігається сухий деручкий кашель, гіперемія повік, сльозотеча. У середньому нежить триває 6-7 днів, але може затягнутися до 14 днів. У хворих з'являється відчуття важкості в області додаткових пазух, відчуття закладеності вух, знижуються нюх, смак, слух. Шкіра біля носових ходів мацерується. У зіві запальні зміни виражені слабо і характеризуються помірною гіперемією дужок, мигдаликів, слизової оболонки м'якого піднебіння, рідше задньої стінки глотки.
Діагностика
Діагностика проводиться за наведеними клінічними особливостями.Велике значення мають епідеміологічні дані про наявність аналогічних захворювань серед осіб,що контактують з дитиною.Для лабораторного підтвердження діагнозу використовують виділення вірусу на культурі тканин.Для швидкої діагностики застосовують РІФА,матеріал беруть із нижніх носових раковин.
Лікування
Лікування риновірусної інфекції симптоматичне, профілактика неспецифічна 14 днів. Симптоматичне:
1. У перший день ефективне використання лейкоцитарного інтерферону, який закопується в носові ходи.
2.
Показані тепле рясне пиття, гарячі ванні
для ніг, інгаляції. При розвитку фарингіту
- змазування слизової глотки розчином
Люголя в гліцерині, зрошення слизової
мірамістином, препаратами "Інгаліпт",
"Биопарокс", прийом таблеток
фалімінт та ін
3. Дня покращення носового дихання застосовують судинозвужувальні препарати: закопують в ніс 0,1% (для дітей 0,05%) розчин галазолина або нафтизину (по 1-2 краплі в кожну ніздрю 3 рази в день), борно-адреналінові краплі, 1% або 2% розчин гідрохлориду ефедрину. При головному болю беруть анальгін, парацетамол, ібупрофен та інші протизапальні засоби. Для зменшення алергізації організму призначають супрастин або діазолін. Судинозвужувальні краплі не слід застосовувати більше 3-4 днів через можливого розвитку "медикаментозного" нежитю, позбутися якого набагато складніше.
4. З фізіотерапевтичних методів лікування застосовують електрофорез, УФО, УВЧ на крила носа.
Профілактика
Профілактика проводиться за загальними протиепідемічними принципами при ГРВІ. Вакцинопрофілактика риновірусні інфекцій неможлива через значну частину серологічних варіантів збудника.