Характерними рисами Просвітництва є:

1.Надання великого значення розуму та досвіду як джерелу знань.

(поворот до проблем людини, до проблем суспільства (продовжувачі традицій гуманізму епохи Відродження).

2. Критика недосконалого суспільного ладу, нерівності.

3. Віра в те, що ідеї можуть змінити суспільство, що моральне виховання людини – шлях до вдосконалення суспільства. Безмежна віра у перетворюючі властивості освіти (розкріпачити розум людей і тим самим сприяти розкріпаченню політичному)

4.Прагнення повернутися до сутності природи, бо природа – розумна!

Епоха Просвітництва – віра в розум та прогрес як основа перетворення буття людини та суспільства XVІІІ ст.

• осмислення проблем буржуазного суспільства;

• раціоналізм (пізнавай і довіряй знанням); (раціоналізм як філос. напрямок, який вважав розум основою пізнання і поведінки людини, стає ідеологією епохи)

• застосування розуму для організації суспільного життя; (Намагання привести суспільство у відповідність з вимогами розуму насамперед, як: рівність, справедливість, свобода, братерство)

• особлива увага до історії та суспільства (на основі законів природи перебудувати світ);

• ідея прогресу як перехід від нижчих форм до вищих;

• проблема людини, яка підпорядкована суспільним ідеалам;

• детеологізація – критика релігії (Дідро, Вольтер)

Представники епохи просвітництва:

Вольтер, Дідро, Руссо, Гольбах, Монтеск’є. Ламетрі, Гольвецій…

Найбільш чітко і повно погляди європейського Просвітництва репрезентовані у творчості Жюльена Ламетрі (фран. лікар і філ. За свої матеріалістично-атеїстичні погляди піддавався переслідуванню. Належав він до прихильників радикального матеріалізму. Його праця “Людина машина” (1748) де людина розглядається як своєрідний складний механізм. Душа людини матеріальна і є двигуном людського організму. Відмінність людини і тварини лише кількісна: у розмірі та структурі мозку. «Людина – це самозавідна машина», внаслідок чого виводиться непотрібність релігії. і Жана-Жака Руссо (Сповідь, Роздуми про походження та причини нерівності між людьми).

Підсумки:

1.Раціоналізм. Ставка на інтелектуальний потенціал людини

2.секуляризація

3.Розвиток механіки

4.Створення наукової термінології, емпіричний підхід до пояснення світу.

Так Бекон – засновує емпірико-індуктивний метод.

Декарт – раціонально-дедуктивний метод,

5. Теорія суспільного зговору (Т.Гобса)

6. На зміну теїзму – пантеїзму - вчення деїзм - атеїзм.

Німецька класична філософія.

- є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії. Вона представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за 100 років, зокрема,

такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант, Йоган Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, Людвіг Андреас Фейєрбах. Кожний з цих філософів є настільки своєрідним та оригінальним, що виникає питання – чи можна говорити про німецьку класичну філософію як про цілісне утворення? Проте при всьому розмаїтті ідей та концепцій в німецькій класиці. Що їх об’єднує. Ці філософи не є бунтарями. Але тим не менше вони продемонстрували наймогутнішу революцію мислення (ще з часів Аристотеля), якої не було 2.5 тис. років. Цю філософію складно читати непосвяченим. Вона буде надзвичайно теоретичною, абстрактною. Але саме ця філос. вплине на подальший розвиток філ. думки в тому числі і на марксизм.

Імануїл Кант – (1724-1804) – родоначальник класичної німецької філософії, творець першої системи класичного німецького ідеалізму. Кант поєднував філософію з дослідженнями у галузі природничих наук. Він читав у Кенігсберському ун-ті астрономію (космогонія)

У творчості Канта виділяють 2 періоди:

1. докритичний (до 60 – х р. 18 ст.) коли Кант виступає як стихійний матеріаліст, який обгрунтовує ідею саморозвитку природи. Питання про можливості людського пізнання Кант вирішує оптимістично. (матеріалістична позиція)

2. критичний ( з 70 – х р. 18ст.) – Кант займається критикою розуму – змінюються його погляди на можливості людського пізнання. Свою “критичну філософію” Кант виклав у трактатах: “Критика чистого розуму”(вчення про пізнання), “Критика практичного розуму” (розкрито етичні погляди філософа), “Критика можливостей судження” (вчення про доцільність у природі. Основи кантівської естетики). (виходить на ідеалістичну позицію).

Кант ділить філософію на теоретичну та практичну. Він вважав, що вирішенню таких проблем філософії, як проблеми буття, моралі і релігії повинно передувати дослідження можливостей людського пізнання.

Кант зрозумів, що прямолінійно відповісти на питання, зв’язані з проблемою пізнання світу, надзвичайно складно. Високо оцінюючи науку і силу філософського розуму, він все ж прийшов до висновку про існування межі пізнання. Крім того, Кант мав на увазі і принципову обмеженість суто наукового освоєння світу, про що дуже часто говорять сьогодні.

Він досліджує питання:

1. Що я можу знати?

2. Що я можу зробити?

3. Нащо я можу сподіватись?

4. Хто така людина ?

• Апріоризм (додосвідний). Категорії – логічні форми мислення, що мають апріорний і суб'єктивний характер; простір і час – апріорні форми людського пізнання.

• Агностицизм (непізнаваність)."Річ у собі" – це те, що не може стати предметом досвіду і бути пізнаним, її можна тільки мислити, але не можна перевірити результати цього мислення своїм досвідом.

• Антиномічність розуму - внутрішня суперечність в судженнях і умовиводах, яка загострює філософські альтернативи.

• Категоричний імператив – це форма будь-якої дії, що претендує на моральність.