-"Поступай так, щоб максима твоєї волі могла б в той же час мати силу загального законодавства" -"Чини так, щоб інша людина була для тебе ціллю, а не засобом"

Лежить в основі людської свободи і виступає як універсальна вимога до людської поведінки для обмеження людського егоїзму.

Теоретична філософія – відповідаючи на питання: “що я можу знати”, ділить світ на дві частини:

1. світ явищ або чуттєвий світ, де панують закони причинності і необхідності; «світ для нас»

2. світ сутностей, або “світ речей в собі”, світ свободи.

Ми пізнаємо світ не таким, яким він є насправді, а таким, яким він перед нами з’являється. Нашому пізнанню доступні тільки феномени (тобто прояви сутності), а сама сутність – непізнавана (річ в собі). Кант заперечує безмежні можливості людського розуму. Світ речей в собі – це Бог, Душа, Воля. І тому людина не в змозі розкрити всі таємниці людського буття – довести існування Бога, безсмертя душі та ін. Їй це недоступно. Людський розум може пізнати тільки світ явищ, а світ речей в собі, закритий для людського розуму.

Кант вважає, що наукове пізнання є нескінченни процесом, абсолютного знання ні про що не може бути. Наші знання накопичуються, але сутність речей залишається недосяжним горизонтом. Таким чином Кант стає агностиком (від гр. А – заперечення, gnosis – знання) – недоступне пізнанню, оскільки заперечує пізнаваність сутності.

Практична філософія, вважає Кант, вивчає суспільство, проблеми людської свободи і відповідає на питання:

2. що я повинен зробити? - тобто що я дію

3. На що я можу надіятись? – це обґрунтування сутності релігії.

4. Хто така людина? – місце людини у світі її призначення.

Таким чином, найвищою цінністю Кант проголошує людину, людське щастя і разом з тим гідність, високий моральний обов’язок. Вічні надії на щастя філософ ставить в тісний зв’язок з моральним правом на це, з тим, наскільки людина зробила себе гідною щастя, заслужила його своєю поведінкою.

Гегель. Глибоко розвинув діалектичний метод мислення, але розробив він цей метод в рамках системи об’єктивного ідеалізму.

• Створив і розробив метод діалектики на основі системи об'єктивного ідеалізму.

Діалектика – це закономірність, що лежить в основі природи мислення і самої дійсності.

закони діалектики:

1. кількість переходить в якість

2. боротьба протилежностей

3. заперечення заперечення

В основі лежить Абсолютна ідея, яка одночасно виступає ідеальним началом і універсальною сферою творчої діяльності духу.

В основі світу лежить – ідеальне начало, яке лежить в системі категорій, абстракцій. Тобто існує спочатку ідея – а потім реально існуючий світ. Свідомість відірвана від людства – це і є всезагальний дух.

Створюючи свою систему і показуючи, як абсолютна ідея породжує свій зміст, а потім і матеріальний світ – природу, суспільство, Гегель показав світ в розвитку. Він відкриває закони діалектики:

1. кількість переходить в якість

2. боротьба протилежностей

3. заперечення заперечення

- Показав, що розвиток здійснюється через наявність суперечностей, через боротьбу протилежностей;

- В ході розвитку здійснюється заперечення одних понять іншими і повторення пройденого на вищій основі, що розвиток відбувається не по замкненому колу, а поступово від нижчих форм до вищих, і в цьому процесі відбувається перехід кількісних змін в якісні. (Зміна якості об’єкту чи процесу відбувається тоді, коли нагромадження кількісних змін досягає певної межі) на прикладі чайника з водою…

- Будь-який розвиток, вважає Гегель, протікає за певною схемою: ствердження (теза), заперечення цього ствердження (антитеза) і заперечення заперечення, зняття протилежностей (синтез). В синтезі ніби примирюються між собою теза і антитеза, з яких виникає новий якісний стан.

Таким чином, в діалектиці понять, в їхньому взаємозв’язку, взаємопереходах Гегель виразив дійсну діалектику, діалектику речей.

Людвіг Фейєрбах ( 1804-1872) – філософ, що здійснив поворот до матеріалізму в німецькій класичній філософії після Канта і Гегеля. Основні положення філософії Феєрбаха викладені у працях:

1. “До критики філософії Гегеля”

2. “Сутність християнства”

3. “Основні положення філософії майбутнього”

Критикуючи Гегеля, Фейєрбах довів, що його абсолютна ідея – це не що інше, як людський розум, відірваний від людини і перетворений в щось надприроднє. Він вважає, що мислення не може існувати поза людиною і незалежно від неї, тому що воно нерозривно зв’язане з діяльністю людського мозку, з матеріальними процесами. Звідси, мислення не первинне, Як доказував Гегель, а вторинне, похідне від матерії.

В центрі його філософії – проблема людини – це антропологічна філософія.

Філософія і релігія вважає, - протилежні за своєю суттю. Оскільки в основі релігії лежить віра в догмати, а в основі філософії – знання, прагнення розкрити суть речей. Тому своє завдання Феєрбах вбачає в критиці релігії, пропонує аргументоване розуміння причин виникнення релігії.

Замість того, щоб любити іншу людину, вона починає любити Бога.

Антропологія ліквідує поняття Бога і ставить на його місце людину.

Якщо релігія – то любов до Бога, то нова філософія пропагує любов до людини.

Підсумок:

Здобутки нім. клас. філософ. думки:

1. Відкриття специфічної мови філософії (категорій) – ще з часів Аристотеля – подає 10 нов. термінів (буття, простір, час, субстанція); Кант – 30 нових категорій (річ в собі, трансценденція, імператив); Гегель – введе в наук. оббіг – 156 нових поняття.

2. Відкриття законів діалектики Гегелем (те, на чому базується весь науковий розвиток) Діалектика – є теорією не будь-який змін, не всякого руху, а лише однієї форми змін – розвитку.

Розвиток є там лише, де відбуваються якісні перетворення, тоді як Рух можливий і без них.

3. «Феномен» - переглянуте співвідношення суб’єкта та об’єкта свідомості (співвідношення знання і дійсності). Кант: «не людина повинна підлаштовуватись під світ природи, а навпаки світ повинен підлаштуватись під пізнавальні можливості людини» це - Коперніканський переворот Канта в філософії. Кант: Це відкриття в психіці людини – неусвідомлюваних нашим розумом елементів – здатність до уяви. Уява (Кант) – це чарівний синтез, що об’єднує наші відчуття і наші думки. Саме тому ми можемо творити щось нове. «Культура – це друга природа створена людиною».

4. Обов’язок. Введення поняття ідеалу в пр. «Критика практичного розуму». Моральні Імперативи Канта: «Вчиняй так, щоб максима твоєї волі завжди могла бути основою всезагального закону» (тобто бути в кожну хвилину свого життя ідеалом… Імператив: «Стався до людей так, ніби як до цілі, і ніколи як до засобу» (коли інший розглядається як засіб – «людина-жилетка», «людина-гаманець». А має бути, що Інший – це вільна самодостатня особистість).

5. Введення ще Вольтером науки – історії філософії (у Гегеля – проаналізовано вперше розвиток людства за рівнем розкриття свободи та самосвідомості. От на Сх. – 1 вільна людина – деспот, імператор а всі ін. – раби, в Античності – декілька вільних – це аристократи… і нарешті Німеччина – де вільні дух мають всі – бо освіта – зробила з німців неймовірно розвинуту з часом націю…)

6. Саме в нім. класиці, поняття релігія – вперше отримує пояснення, як необхідний феномен в конкретному періоді людства, і як необхідно зникаючий феномен (Фейєрбах «Сутність релігії» «сутність х-ва» бог – це сутність людини, перекладена на надприродню сутність)

Соціально-практична орієнтація марксистської філософії.

Чому класична філософія ? – тому що це була філософія розуму, панував культ розуму. У Франції – вибудовувалась можливість перебудови світу.

У Німеччинні – “чистий розум”, віра в НТР. Хоча і в той час мала місце містика, агностицизм, але умонастрої – раціоналістичні.

Але вже з 50-х р. 19 ст. переломний етап. З’являються філософські школи, що намагаються переглянути класичну філософію. Чому? Да тому що з’являються нові відкриття які потребують пояснень і ставлять людину у кут. Марксизм базується на великих наукових відкриттях

• теорія еволіції Дарвіна

• відкриття клітини

Марксизм - намагається переосмислити класичну філософію. Розвинувши в цілому загальну раціоналістичну традицію класичної думки, він розробив нову концепцію світу і його історичної ходи.

Марксизм - вчення К. Маркса та Ф. Енгельса 40 років ХІХ ст., що є складною світоглядну систему, складовою якої є філософське, економічне, соціально-політичне вчення (революційне перетворення суспільного життя: буржуазно-капіталістичного - комуністичним).

Марксизм – це система поглядів

про революційну боротьбу робітничого

класу (пролетаріату) з буржуазією

з метою побудови комунізму.

Основні джерела марксизму:

• утопічні ідеї;

• діалектика Гегеля;

• атеїзм Фейєрбаха.

Карл Маркс (1818-1883) при вирішенні теоретичних проблем звертається до практики як найефективнішого і остаточного способу розв’язання соціальних завдань. Його праці:

1. Економічно-філософські рукописи 1844року

2. До критики політичної економії

3. Капітал

4. Тези про Феєрбаха та ряд ін.

Реальну основу суспільства становить матеріальне виробництво та матеріально-виробничі відносини, які формуються об’єктивно (головною категорією постає практика як матеріальна діяльність)