Методи лікування

 

      Лікування хворих на тиреотоксичний зоб слід проводити в спеціалізованому стаціонарі, особливо при тиреотоксикозі середнього і тяжкого ступенів, уперше виявленому захворюванні, рецидивному токсичному зобі.

    Існує три методи лікування токсичного зоба:

        медикаментозний,

        радіоактивний з використанням І¹³¹,

        хірургічний.

    Медикаментозне лікування.

      Консервативну терапію як остаточний вид лікування проводять хворим на первинний тиреотоксикоз при позитивному ефекті лікування, невеликих розмірах щитоподібної залози і легкому перебізі захворювання (нейрогормональна стадія), дітям при її ефективності; пацієнтам старечого віку з тяжкими супровідними захворюваннями, при протипоказаннях до застосування інших видів лікування або відмові хворого від їх проведення.

      При тиреотоксикозі середнього і тяжкого ступенів консервативна терап ія одночасно є підготовкою хворого до інших видів лікування: радіоактивним йодом або оперативного. У більшості пацієнтів цієї категорії можливост і медикаментозного лікування не достатні для повного видужання.

    Медикаментозна терапія у хворих на токсичний зоб повинна бути комплексною, спрямованою насамперед на нормалізацію підвищеної функції щитопод ібної залози, а також на корекцію обмінних процесів, підвищення функціонально ї активності інших ендокринних залоз (особливо надниркових), пол іпшення діяльності серцево-судинної системи, зниження збудливості нервової системи й енергетичних витрат. Велике значення мають вітамінна терапія, висококалорійне харчування, психопрофілактика. Об’єм і тривалість консервативного лікування залежать від тяжкості захворювання і перспективи подальшого лікування залежно від отриманого ефекту.

    З метою нормалізації підвищеної функції щитоподібної залози використовують тиреостатичні препарати, частіше похідні імідазолу – мерказоліл, карбімазол. Мерказоліл блокує синтез тиреоїдних гормонів на рівні взає- модії моно- і дийодтирозину, а також пригнічує йодування тирозинових залишк ів тиреоглобуліну. Початкову дозу препарату підбирають індивідуально.

    При легких формах тиреотоксикозу призначають мерказоліл у дозі 15 мг (3 таблетки) на день, при середніх – 30 мг (6 таблеток), при тяжких – до 60 мг (12 таблеток). Максимальну початкову дозу застосовують протягом 2-4 тижнів залежно від тяжкості захворювання та отриманого при динамічному спостереженн і результату. Після поліпшення стану хворого (нормалізація пульсу до 80-100 уд. за хвилину, зниження тахікардії, покращання сну, зменшення тремору пальців рук, загальної збудливості) дозу мерказолілу поступово зменшують до підтримувальної (1/2-1 таблетка на день), вводячи препарат від 6 місяців до 1,5 року.

    З метою зниження біосинтезу гормонів щитоподібної залози призна- чають йод у вигляді розчину Люголя за схемою Плюммера: починають з 3-5 крапель 3 рази на добу, щодня додають по 1 краплі на прийом до 15 крапель протягом 2 тижнів з наступним поступовим зменшенням дози.      

    Замість розчину Люголя можна застосувати йодистий калій по 0,01 г на день. Препарати йоду пригнічують біосинтез тиреоїдних гормонів, порушуючи здатність щитоподібної залози поглинати з крові неорганічний йод і знижуючи її чутливість до ТТГ, а при дифузному токсичному зобі – і до впливу тиреостимулювальних антитіл. Слід зазначити, що ці препарати не всі хворі переносять добре. Тривале застосування їх не показане у зв’язку з виникненням рефрактерності до йоду, а іноді й зворотної реакції – загострення тиреотоксикозу (“йод-базедов”).

    Для зняття ефектів, пов’язаних із підвищенням при тиреотоксикозі активност і симпатичної нервової системи (тахікардія, збудливість, задишка, вегето- судинна лабільність), призначають бета-адреноблокатори (анаприлін, індерал, обзидан). Ці препарати не впливають безпосередньо на щитоподібну залозу і секрецію її гормонів у кров, вони реалізують свій клінічний ефект, блокуючи симпатичну гіперреактивність і діючи на серцевий м’яз, а також зменшують периферичну конверсію тироксину в трийодтиронін. Бета-адреноблокатори призначають одночасно з тиреостатичними препаратами при тиреотоксикозі середнього і тяжкого ступенів із стійкою тахікардією, екстрасистол ією, миготливою аритмією. При недостатності кровообігу, миготливій аритмії показані серцеві глікозиди (строфантин, корглікон). При виражених явищах серцево-судинної недостатності використовують серцеві глікозиди у комбінації з глюкокортикоїдами (гідрокортизон, преднізолон) і сечогінними.

    Хворим з вираженою екзофтальмопатією в комплексі лікувальних засоб ів потрібно приймати кортикостероїдні препарати. Призначають предн ізолон по 40-60 мг на день протягом 3-4 місяців із поступовим зниженням добової дози до повної відміни. У деяких випадках кортикостероїди (або кеналог) вводять ретробульбарно. При тяжких формах набрякового екзофтальму позитивний ефект дає рентгенотерапія зони орбіт або гіпофіза.

    Під час консервативного лікування (передопераційної підготовки) велике значення мають забезпечення хворому психічного і фізичного спокою, дотримання режиму дня, усунення психотравмуючих факторів. У комплексі терапевтичних засобів використовують нейроплегічні, седативні препарати (валеріану, бром, мепродонат, триоксазин, снодійні).