Живопис
Одним з найцінніших джерел відомостей про життя і творчість італійських художників Відродження служить значна праця «Життєписи найзнаменитіших живописців, творців і архітекторів» (1550 р.), що належить перуДжор-джо Вазарі (1511-1574), італійського архітектора, живописця та історика мистецтва .
На початку життєпис у книзі Вазарі присвятив Чимабуе , якого він назвав родоначальником нового італійського стилю живопису. Чимабуе був знаменитий у Флоренції як майстер урочистої вівтарної картини та ікони. Його образам властиві абстрактність і статичність. Хоча Чимабуе у творчості слідував візантійським традиціям, він намагався виразити в своїх роботах земні почуття, пом'якшити жорсткість візантійського канону.
Пошуки нового набагато рішучіше виявили себе у творах П'єтро Кавалліні (між 1240 і 1250 - близько 1330), шанувальника пізньоантичної живопису. Кавалліні жив і працював у Римі. Він автор мозаїк (церква Санта-Марія ін Трастевере; 1291) і фресок (церква Санта-Чечилия ін Трастевере, близько 1293). Живописець надавав зображень об'ємність і матеріальну відчутність. Досягнення Кавалліні перейняв Джотто ді Бондоне , видатний художник Проторенессанса, істинний новатор в італійському живописі.
Художник працював у багатьох містах Італії: в Падуї він написав фрески для капели дель Арена, у Флоренції - цикл фресок для капел Барді і Перуцці в церкві Санта-Кроче, жив у Мілані, а з 1329 по 1333 р. - у Неаполі (роботи не збереглися). У 1334 р. він оселився у Флоренції і залишався там до самої смерті, займаючись архітектурою.
Найбільш відомі твори Джотто - фрески в капелледель Арена в Падуї. Капела була побудована на самому початку XIV ст. падуанским банкіром Енріко Скровеньї, який замовив Джотто виконати розпису, а Джо-Ванні Пізано - статую Мадонни з Немовлям.
Порівняно невелика капела має форму витягнутого прямокутника. Той, хто переступає її поріг, зупиняється в радісному подиві: стільки світла і простору в порівняно невеликому приміщенні. Це враження виникає завдяки фрескам Джотто з їх сяючими фарбами і ясністю форм. На холоднувато-синьому тлі виділяються постаті, написані в жовтих, рожевих, зелених тонах. Розпис присвячена життю Богоматері і Христа. На стіні біля входу поміщений «Страшний суд», навпроти знаходиться «Благовіщення».
На довгих стінах розташовані в три ряди самостійні композиції. Вони пов'язані один з одним, як сцени одного оповідання. Фігури зображені на фоні природного та архітектурного пейзажу. Образи Джотто природні, людяні, стримані, особи однотипні, деталі скупі. Художник який використовував мову жестів, рухів, узагальнених силуетів, передав різні відтінки простих людських почуттів і душевних станів. Кожна композиція, будучи частиною цілого, може сприйматися і як самостійний твір.
Джотто ввів в традиційну систему розписів нові сюжети, пов'язані з життям Іоакима і Анни, батьків Марії - Матері Христа.
Одна з найвідоміших розписів Падуанського циклу - «Поцілунок Іуди» - розповідає про поєдинок добра і зла, благородства і ницості. На тлі синього неба серед смолоскипів Христос і обіймає його Юда зображений в профіль. Вони дивляться один одному в очі . Джотто досягає тут невідомої до тих пір психологічної глибини
Новаторське значення мистецтва Джотто усвідомили вже його сучасники, воно приваблювало до себе велику увагу і в наступні століття.
Після Джотто у розвитку італійської живопису відбувся помітний спад Мистецтво останніх двох третин XIV ст, зазначене впливом готики, прийнято називати треченто .
У другій половині XIV ст в Італії на перше місце вийшла живописна школа Сієни .При всьому багатстві і процвітанні це місто менше, ніж Флоренцію, торкнувся рух Ренесансу. Як писав П П Муратов «Сієна завжди була біднішою думкою, ніж Флоренція, але багатша почуттями. У цьому місті мистецтво не було покликане вказувати шлях людству, намічати лінії всесвітньої історії духу, як це було з мистецтвом у Флоренції Воно було замкнуто в колі простих вірувань і ясних безпосередніх почуттів»
Дуччо ді Буонінсенья (близько 1255-1320), старший сучасник Джотто і засновник сієнської школи живопису, в своїй творчості дотримувався традицій візантійського іконопису Його найбільша робота - величезний вівтарний образ «Маеста» («Велич») Коли ікону переносили з майстерні в Сієнський собор, в місті було влаштовано всенародне торжество У центрі витягнутої горизонтальної композиції сидить на троні Мадонна з Немовлям Їх оточують святі та ангели, а також окремі, менші за розмірами сцени, присвячені Богоматері і Христу Зворотний бік дошки складався з безлічі невеликих, повних драматизму зображень на теми Страстей Господніх.
До кола Дуччо належав Сімоне Мартіні (близько 1284-1344), найбільший і вишуканості майстер сієнської живопису XIV ст. Він захоплювався світським позднеготіче-ської культурою, лицарської поезією, французької мініатюрою. Сімоне Мартіні працював в Сієні, Ассізі, Неаполі, а в останні роки життя - при папському дворі в Авіньйоні, де став одним Петрарки. Відомо, що він написав портрет Лаури, коханої поета (на жаль, не зберігся). Розписи Сімоне Мартіні, прикрашають зал Маппамондо (Карти Миру) в Сієнському палаццо Публіко, свідчать про те, що, незважаючи на прихильність майстра до культури пізньої готики, в його творчій уяві народжувалися незвичайні образи.
Велика фреска «Маеста» (1315г.) сяє світлими рожевими, жовтими, блакитними, золотисто-зеленими фарбами на яскраво-синьому тлі. Під покровом легкого рожевого балдахіна з
червоними і білими китицями Мадонна з Дитиною, а також навколишні її святі і ангели утворюють витончену групу.
На протилежній стіні залу Сімоне Мартіні помістив темну фреску іншого характеру. В історії мистецтва вона стала першим зображенням конкретної історичної події з портретом сучасника. Цей портрет з'явився прототипом майбутніх кінних монументів. У верхній частині стіни перебуває порівняно вузька смуга розпису. На тлі густо-синього неба і жовто-бурого, мертвотного, голого, немов кристалічного пейзажу з зображенням фортець Монтемассі і Сассофорте, а також укріпленого табору сіенцев їде на коні кондотьєр Гвидориччо де Фольяни. Він зображений в профіль, його рисам майстер додав портретну схожість з оригіналом Кондотьєр відвоював фортеці у захопили їх пізанців. Фреска зафіксувала на століття його подвиги і суворий дух часу, в якому реальність тісно переплелася з вигадкою. Вбрання прямо тримається в сідлі вершника і попона на ло-
Шаді мають однаковий візерунок з великих темно-синіх ромбів на жовтому фоні. Візерунок як би об'єднує вершника і потужне тварина в одну істоту. Фреска датована художником 1328
Особливо добре відомий вівтарний образ «Благовіщення» (1335 р.), який нині знаходиться в галереї Уффіці у Флоренції. Це центральна частина вівтарної картини, кожна деталь якої відзначена витонченою красою. Твір відрізняють багатство кольору на тлі матового золота, співучий ритм ліній. Витончена Марія, уклінний ангел, між ними прекрасна золота ваза з білими ліліями, немов відлиті із золота легкі декоративні деталі фону - все перейнято тонкої поезією.
Петрарка писав уже після смерті Мартіні: «Я знав двох художників - обидва вони талановиті і велике
ліпні: це Джотто у Флоренції, чия слава серед сучасників велика, і Сімоне з Сієни ».
Одна з особливостей сієнської школи XIV ст. - Створення типу жіночої краси, який, ставши її популярною прикметою, повторювався і варіювався в інших центрах італійського мистецтва. З сучасної точки зору ці біляві красуні вишукані, але не особливо привабливі: довгобраза, довгоносий, з мигдалеподібні розрізом близько посаджених очей.
В останні десятиліття XIV століття Італія переживала важкі потрясіння, пов'язані з занепадом торгівлі, війнами, а головне, з «чорною смертю» - епідеміями чуми, завезеної з Сходу.
Ідея кінця світу, супутня зміні століть, широко поширилася в італійському суспільстві, в якому наростали похмурий песимізм і містичні настрої. Рідкісний за виразності пам'ятник живопису - величезна фреска «Тріумф смерті» в галереї цвинтаря Кампо Санто в Пізі (1350-1360 рр..), Автори якої точно невідомі досі. Фреска сильно постраждала під час бомбардування 1944 р. У головній її частини Смерть - крилата сива стара - летить з косою в руках до групи безтурботно розважаються в саду юнаків та дівчат, у той час як потворні каліки, жебраки і люди похилого віку, жестикулюючи та розмахуючи милицями, марно намагаються звернути на себе її увагу. У лівій частині розпису кавалькада ошатних вершників несподівано бачить на узліссі три відкриті труни з померлими. Середньовічна тема безмежної могутності смерті, швидкоплинності життя все частіше виникала в європейському живописі, втілюючись як у масштабних алегоричних композиціях, так і в невеликих натюрмортах.