Високе відродження

Високе Відродження, яке дало людству таких великих майстрів, як Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Джорджоне, HYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%A2%D1%96%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BD"Тіціан, Бра-манте, охоплює порівняно короткий період - від кінця XV ст. до кінця другого десятиліття XVI ст. Тільки у Венеції розквіт мистецтва продовжувався до середини сторіччя.

Корінні зрушення, пов'язані з вирішальними подіями світової історії, успіхами передової наукової думки, нескінченно розширили уявлення людей про світ - не тільки про землю, а й про Космос. Сприйняття світу і людської особистості як ніби укрупнилось; в художній творчості це відбилося не тільки про у величних масштабах архітектурних споруд, монументів, урочистих фрескових циклів і картин, але і в їх утриманні, виразності образів. Образотворчу мову, який, за визначенням деяких дослідників, в епоху раннього Відродження міг здатися занадто «балакучим», став узагальненим і стриманим. Мистецтво Високого Відродження є живий і складний художній процес з сліпуче яскравими злетами і наступним кризою.

Пізнє відродження

У другій половині XVI ст. в Італії наростав занепад економіки і торгівлі, католицизм вступив у боротьбу з гуманістичною культурою, мистецтво переживало глибоку кризу. У ньому зміцнювалися антіренессансние антиклассическое тенденції, які втілилися в маньеризме .

Маньєризм майже не торкнувся Венеції, яка в другій половині XVI століття стала головним осередком позднеренессансного мистецтва. Хоча торговельне та політичне значення Венеціанської республіки неухильно падало, як і її могутність, Місто Лагун як був вільний і від влади Папи римського, і від іноземного панування, а накопичені ним багатства були величезні. У цей період спосіб життя Венеції і характер її культури відрізнялися таким розмахом і пишністю, що, здавалося, ніщо не свідчило про занепад що слабшає Венеціанського держави. У руслі високої гуманістичної ренесансної традиції в нових історичних умовах у Венеції розвивалося збагачене новими формами творчість великих майстрів пізнього Відродження - Палладіо, Веронезе, HYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%A2%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%82%D0%BE"Тінторетто.

Мистецтво маньєризма

Маньеризмом називається течія в європейському мистецтві XVI ст. Вона походить від італійського слова maniera - «манера», «прийом», «художній почерк». Вперше цей термін з'явився в європейському мистецтвознавстві в 20-х рр.. XX ст., А дослідження маньєризму породило велику наукову літературу зі спірними оцінками і точками зору.

Маньєризм у своєму найбільш загальному вираженні позначає антикласичне ,що склалось в Італії близько 1520 р. і розвивалося до 1590 р. Мистецтво маньєризму відходить від ренесансних ідеалів гармонійного сприйняття людини, який виявляється у владі надприродних сил. Світ постає нестійким, хитким, в стані розпаду. Образи сповнені тривоги, неспокою, напруженості, художник віддаляється від натури, прагне її перевершити, слідуючи в своїй творчості суб'єктивної «внутрішньої ідеї», основою якої є не реальний світ, а творча уява; засобом ж виконання служить «прекрасна манера» як сума певних прийомів . Серед них – довільно витягнуті фігури, складний змієподібний ритм, нереальність фантастичного простору і світла, часом холодні пронизливі фарби.

Перший етап італійського маньєризму охоплював 20-40-і рр.. XVI ст. і найбільш яскраво втілений в живописі Найбільшим і обдарованим майстром складної творчої долі був Якопо Понтормо (1494-1556) У його відомій картині «Зняття з хреста» композиція нестійка, фігури химерно зламані, світлі фарби різання.

Перше покоління маньеристів завершує Франческо Маццола(1503 - 1540), витончений майстер і блискучий рисувальник .Він любив вразити глядача наприклад, написав свій автопортрет в опуклому дзеркалі. Свідома нарочитість відрізняє його відому «Мадонну з довгою шиєю» (1538-1540 рр.).

Другий етап маньєризму (1540 - 1590 рр.) охоплює живопис, скульптуру й архітектуру. Маньєризм стає придворно-аристократичним мистецтвом, що спочатку розвивається в герцогствах Парми, Мантуї, Феррари, Модени, а потім затверджується у Флоренції та Римі.

У творах живопису наростають бездушна холодність і химерність прийомів; поступово картини стають схожими на декоративні панно, призначені для прикраси стін. Найбільший майстер - художник двору Медічі Аньоло Бронзіно (1503 - 1572), особливо відомий своїми парадними портретами.

У портреті Елеонори Толедо-ської з сином (близько 1545 р.) недоступність холодно відчуженого образу посилено тим, що увага глядача повністю поглинена плоским великим візерунком парчевим одягом герцогині.

Створений маньеризмом тип придворного портрета вплинув на портретне мистецтво XVI-XVII століть інших країнах, де він зазвичай розвивався на живій, здоровій, часом більш прозаїчній місцевій основі.

Стиль придворного портрета, розроблений маньеризмом, вплинув на портретну майстерність XVI-XVII століть у багатьох країнах Європи.

Мистецтво маньєризму було перехідним: минала епоха Відродження, наставав час нового всеєвропейського художнього стилю - бароко.