Скульптура

У XV в італійська скульптура переживала, в ній з'явилися нові жанри. У практику художнього життя починали входити замовлення багатих купецьких і ремісничих кіл на прикрасу громадських будівель, художні конкурси набували характеру широких громадських заходів. Подією, яка відкриває новий період у розвитку італійської ренесансної скульптури, вважається в 1401 р конкурс на виготовлення з бронзи другий північних дверей флорентійського баптистерія. Серед учасників конкурсу були молоді майстри - Філіпа Брунеля-волосіні і Лоренцо HYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%9B%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%86%D0%BE_%D0%93%D1%96%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1%82%D1%96"Гіберті (близько 1381-1455)

Переміг на конкурсі блискучий рисувальник Гіберті Один з найосвіченіших людей свого часу, перший історик італійського мистецтва, Гіберті, у творчості якого головним були рівновага і гармонія всіх елементів зображення, присвятив життя одному виду скульптури - рельєфу Його шукання досягли "вершини у виготовленні східних дверей флорентійського баптистерія (1425-1452 рр.), які Мікеланджело назвав «Брамою раю».

Донато ді Нікколо ді Бетто Бар-ді, якого називали Донателло (близько 1386-1466), народився у Флоренції в сім'ї чесальника вовни Він працював у Флоренції, Сієні, Римі, Падуї Однак величезна слава не змінила його простого способу життя Розповідали, що безкорисливий Донателло вішав гаманець з грошима у двері своеймастерской і його друзі та учні брали з гаманця стільки, скільки їм було потрібно.

З одного боку, Донателло жадав в мистецтві життєвої правди. З іншого, він надавав своїм роботам риси піднесеної героїки. Ці якості виявилися вже в ранніх роботах майстра - статуях святих, призначених для зовнішніх ніш фасадів церкви Ор Сан-Мікеле у Флоренції, і старозавітних пророків Флорентійської кампаніли. Статуї знаходилися в нішах, але вони відразу привертали увагу суворої виразністю і внутрішньою силою образів. Особливо відомий «Святий Георгій» (1416 р.) - юнак-воїн з щитом у руці. У нього зосереджений, глибокий погляд; він міцно стоїть на землі, широко розставивши ноги. У статуях пророків Донателло особливо підкреслював їх характерні риси, часом грубуваті, неприкрашеність, навіть потворні, але живі і природні. У Донателло пророки Єремія і Авакум - цілісні і духовно багаті натури Їх міцні постаті приховані важкими складками плащів. Життя зборознила глибокими зморшками зблякле обличчя Авакума, він облисів, за що його у Флоренції і прозвали Цукконе (Гарбуз).

У 1430 р. Донателло створив «Давида» - першу оголену статую в італійській скульптурі Відродження. Статуя призначалася для фонтану у внутрішньому дворі палаццо Медічі. Біблійний пастух, переможець велетня Голіафа, - один з улюблених образів Ренесансу. Зображуючи його юнацьке тіло, Донателло, поза сумнівом, виходив з античних зразків, але переробив їх у дусі свого часу. Задуманий і спокійний Давид у вівчарській капелюсі, затеняющей особа, нехтує ногою голову Голіафа і немов не усвідомлює ще вчиненого ним подвигу.

Поїздка до Риму разом з Брунеля-волосіні надзвичайно розширила художні можливості Донателло, його творчість збагатилося новими образами і прийомами, в яких позначився вплив античності У творчості майстра наступив новий період. У 1433 р. він завершив мармурову кафедру Флорентійського собору. Всі полі кафедри займає радісний хоровод танцюючих пут-ти - щось на зразок античних амурів і водночас середньовічних ангелів у вигляді голих хлопчиків, іноді крилатих, зображених в русі.

Для міського собору, присвяченого Святому Антонію, Донателло виконав в 1446-1450 рр. величезний скульптурний ял тари з безліччю статуй і рельєфів Центральне місце під балдахіном займала статуя Мадонни з Немовлям, по обидва боки якої розташовувалися статуї святих. В кінці XVI ст. вівтар був розібраний. До наших днів збереглася лише його частина, і зараз важко собі уявити, як він виглядав спочатку.

Чотири дійшли до нас вівтарних рельєфи, що зображають чудові діяння Святого Антонія, дозволяють оцінити незвичайні прийоми, використані майстром. Це тип плоского, ніби сплющенного рельєфу. Багатолюдні сцени представлені в єдиному русі в реальній життєвій обстановці. Фоном їм служать величезні міські будівлі і аркади. Завдяки передачі перспективи складається враження глибини простору, як в живописних творах.

Одночасно Донателло виконав Падуї кінну статую кондотьєра Еразмо де Нарні, уродженця Падуї, який перебуває на службі в Венеціанської республіки. Італійці прозвали його Гаттамелатой (Хитрою Кішкою). Це один з перших ренесансних кінних монументів.  У останні проведені у Флоренції роки Донателло переживав душевний криза, його образи ставали все більш драматичними. Він створив складну і виразну групу «Юдиф і Олоферн» (1456-1457 рр..); Статую «Марія Магдалина» (1454-1455 рр..) У вигляді немічної бабусі, виснаженою самітниці в звіриному вигляді; трагічні по настрою рельєфи для церкви Сан- Лоренцо, завершені вже його учнями. Серед найбільших скульпторів першої половини XV ст. не можна обійти увагою Якопо делла Кверча (1374-1438) - старшого сучасника Гиберти і Донателло. Його творчість, багате багатьма відкриттями, стояло ніби осторонь від загального шляху, яким розвивалося мистецтво Ренесансу. Уродженець міста Сієни, Кверча працював у Лукка. Там міському соборі знаходиться виконане цим майстром рідкісне за красою надгробок юній Іларії дель Карето. У 1408 - 1419 рр.. Кверча створив скульптури для монументального фонтану Фонте Гайя на площі Кампо у Сієні. Потім майстер жив у Болоньї, де його головним твором стали рельєфи для порталу церкви Сан-Петро-нио (1425-1438 рр.).. Виконані з темно-сірого твердого місцевого каменю, вони відрізняються потужною монументальністю, випереджаючи образи Мікеланджело.

Друге покоління флорентійських скульпторів тяжіло до більш ліричному, умиротворено, світському мистецтву. Провідна роль у ньому належала родині скульпторів делла Роббиа. Глава сім'ї Лук-ка делла Роббиа (1399 або 1400 - 1482), сучасник Брунеллески і Донателло, прославився застосуванням глазурной техніки в круглій скульптурі і рельєф, часто поєднуючи його з архітектурою. Техніка глазурі (майоліки), відома з глибокої давнини народам Передньої Азії, був у Середньовіччі завезена на Піренейський півострів і острів Майорку, чому і отримала свою назву, а потім поширилася Італії. Лукка делла Роббиа створював медальйони з рельєфами на густо-синьому фоні для будівель і вівтарів, гірлянди з квітів і плодів, майолікові погруддя Мадонни, Христа, Іоанна Хрестителя. Життєрадісне, ошатне, добре мистецтво цього майстра отримало заслужене визнання сучасників. Великої досконалості в техніці майоліки досяг також його племінник Андреа делла Роббиа (1435-1525).

живопис

Величезна роль, яку в архітектурі раннього Відродження зіграв Брунеллески, а в скульптурі - Донателло, у живопису належала Мазаччо Брунеллески і Донателло переживали творчий розквіт, коли народився Мазаччо За словами Ва-зорі, «Мазаччо прагнув зображувати фігури з великою жвавістю і найбільшої безпосередністю на кшталт дійсності »

Мазаччо помер молодим, не доживши до 27 років, і все ж таки встиг зробити в живописі стільки нового, скільки іншому майстру не вдавалося за все життя

Томмазо ді Джованні ді Симонові Кассано, прозваний Мазаччо (1401-1428), народився в містечку Сан-Вальдарно біля Флоренції, куди він юнаком поїхав вчитися живопису Існувало припущення, що його вчителем був Мазолино де Паникале, з яким він потім співпрацював, зараз вона відкинуто дослідниками Мазаччо працював у Флоренції, Пізі та Римі

Класичним зразком вівтарної композиції стала його «Трійця» (1427-1428), створена для церкви Санта-Марія Новела у Флоренції Фреска виконана на стіні, що йде в глибину капели, яка побудована у формі ренесанс-ний арочної ніші На розпису представлені розп'яття, фігури Марії та Івана Хрестителя Їх осіняє образ Бога-Отця На передньому плані фрески відображені уклінні замовники, як би знаходяться в самому приміщенні церкви Розташоване в нижній частині фрески зображення саркофага, на якому лежить скелет Адама, прабатька людства, також немов виходить у простір храму Напис над саркофагом містить традиційне середньовічне вислів «Я був таким колись, як ви, і ви будете такими, як я»

До 50-х рр. XX в цей твір Мазаччо в очах любителів мистецтва і вчених відступало на другий план перед його знаменитим циклом розписів капели Бранкач-чи Після того як в 1952 р фреска була перенесена на колишнє місце в храмі, промита, отреставрірова-ну, коли була виявлена ​​її нижня частина з саркофагом, «Трійця» привернула до себе пильну увагу дослідників і любителів мистецтва. Творіння Мазаччо чудово в усіх відношеннях. Велична відчуженість образів поєднується тут з не баченої доти реальністю простору і архітектури, з об'ємністю фігур, виразною портретною характеристикою осіб замовників і з дивовижним по силі стриманого почуття образом Богоматері.

У ті ж роки Мазаччо (у співдружності з Мазолино) створив у церкві Санта-Марія дель Карміне розписи капели Бранкаччи, названі так за іменем багатого флорентійського замовника

Перед живописцем стояло завдання засобами лінійної та повітряної перспективи побудувати простір, розмістити в ньому потужні фігури персонажів, правдиво зобразити їх рухи, пози, жести, а потім масштаби і колір фігур пов'язати з природним або архі тектурним фоном Мазаччо не лише то успішно впорався з цим завданням , а й зумів передати внутрішню напругу і психологічну глибину образів. Сюжети розписів в основному присвячені історії апостола Петра Найвідоміша композиція "Диво зі статиром» розповідає, як біля воріт міста Капернаума Христа з учнями зупинив складальник податків, вимагаючи у них грошей на під тримання храму Христос наказав апостолу Петру'виловіть в Геніса-ретском озері рибу і витягти з неї статира Зліва на другому плані глядач бачить цю сцену Праворуч Петро вручає гроші збирачу. Таким чином, композиція поєднує три різночасних епізоду, в яких тричі постає апостол. У новаторській суті живопису Мазаччо цей прийом - запізніла данина середньовічної традиції образотворчого оповідання, від нього в той час вже відмовилися багато майстрів і більше століття тому сам Джотто. Але це не порушує враження сміливої ​​новизни, якою відрізняються весь образний лад розпису, її драматургія, життєво переконливі, трохи грубуваті герої

Іноді в натуральному вираженні сили та гостроти почуття Мазаччо випереджає свій час Ось фреска «Вигнання Адама і Єви з раю» у тій же капелі Бранкаччи Глядач вірить тому, що Адама і Єву, що порушили Божественний заборона, ангел з мечем в руках справді виганяє з раю Головне тут - не біблійний сюжет і зовнішні деталі, а відчуття безмежного людського відчаю, якою охоплені Адам, закрив обличчя руками, і ридає Єва, з запалими очима і темним провалом спотвореного криком рота.

У серпні 1428 р. Мазаччо виїхав до Риму, не закінчивши розписи, і раптово помер. Капела Бранкаччи стала місцем паломництва живописців, переймали прийоми Мазаччо. Однак багато що в творчій спадщині Мазаччо зуміли оцінити лише наступні покоління.

У творчості його сучасника Паоло Уччелло (1397-1475), котрий належав до покоління майстрів, які працювали після смерті Мазаччо, тяга до ошатною казковості набувала часом наївний відтінок Ця особливість творчого стилю митця стала його своєрідною візитною карткою. Чарівна його рання маленька картина «Святий Георгій». Рішуче крокує на двох ногах зелений дракон з гвинтоподібні хвостом і візерунчастими крилами, як вирізаними з жерсті. Він не страшний, а забавний. Сам художник, мабуть, усміхався, створюючи цю картину. Але в творчості Уччелло примхлива фантазія поєднувалася з пристрастю вивчення перспективи. Експерименти, креслення, замальовки, яким він присвячував безсонні ночі, Вазарі описував як дивацтва. Між тим в історію живопису Паоло Уччелло увійшов, як один з тих живописців, хто вперше почав застосовувати в своїх полотнах прийом лінійної перспективи.

У молодості Уччелло працював у майстерні Гіберті, потім виконував мозаїки для собору Сан-Марко у Венеції, а повернувшись до Флоренції, познайомився з розписами Мазаччо в капелі Бранкаччи, справили на нього величезний вплив. Захоплення перспективою позначилося першому творі Уччелло - написаного ним в 1436 р. портреті англійської кондотьєра Джона Хоквуда, відомого італійцям як Джованні Акуто. Величезна монохромне (одноколірна) фреска зображує не живої людини, а його кінну статую, на яку глядач дивиться знизу вгору.

Сміливі пошуки Уччелло знайшли вираження у трьох відомих картинах, замовлених Козімо Медічі і присвячених битві двох флорентійських полководців з військами Сієни прі Сан-Романо. У дивних картинах Уччелло на тлі іграшкового пейзажу зійшлися в запеклій сутичці вершники і воїни, перемішалися списи, щити, держаки прапорів. І тим не менш бій виглядає умовною, застиглою, на рідкість красивою, поблескивающей золотом декорацією з фігурами коней червоного, рожевого і навіть блакитного кольору. Композиція пізньої картини Уччеллс «Нічне полювання» (близько 14б0 р.) ретельно їм розрахована. Але захоплює в ній, перш за все видовище. Тушлива натовп в яскраво-червоному одязі і шапочках - вершники, мисливці, загоничі - і білі собаки спрямовуються між тонких стовбурів у темну, майже чорну імлу таємничого лісу, що постає перед ними величезною щільною стіною.

Розвиток живопису раннього Відродження відбувалося неоднозначно: художники йшли власними, часом різними шляхами. Одночасно з Андреа дель Кастаньо у Флоренції жив і працював його товариш по майстерні Гіберті, майже ровесник, відомий живописець Бе-ноццо Гоццолі (1420-1497). Учень художника Фра Анджелі-ко (1400-1450), він створив багато барвистих фресок на релігійні сюжети. Беноццо прославився розписом капели в палаццо Медічі (1459-1460 рр.)..

Світський початок, прагнення до захоплюючого розповіді, ліричний земне почуття знайшли яскраве вираження в творах Фра Філіппо Ліппі (1406-1469), монаха ордену кармелітів. Він мало підходив для чернечого сану. Коли, будучи вже не першої молодості, він викрав з монастиря Лукрецію Бутт, йому довелося за допомогою його покровителя Козімо Медічі добувати дозвіл Папи римського на їхній шлюб. З Лукреції Буття і їх старшого сина він писав Мадонну з Немовлям Христом. Привабливий майстер, автор багатьох вівтарних картин, серед яких найкращою вважається картина «Поклоніння Дитині», створена для капели в палаццо Медічі, Філіппо Ліппі зумів передати в них людську теплоту і поетичну любов до природи.

Дещо осібно в історії флорентійської школи стоїть творчість Доменіко Венециано (до 1410-1461). Його ім'я свідчить про те, що він був уродженцем Венеції. Пропрацювавши кілька років в Перуджі і Сієні, він наприкінці 30-х рр.. XV ст. переїхав у Флоренцію, де і залишився до кінця життя. Серед інших художників, своїх сучасників, Доменіко Венециано виділявся тим, що його надзвичайно цікавив колорит.

Вазарі стверджує, що Венециано був першим в Італії, хто незалежно від нідерландських живописців став використовувати техніку олійного живопису.

У картинах Венециано (серед яких «Мадонна з чотирма святими», створена близько 1445 р.) панують тонка і повітряна гармонія фарб, сріблястий світло. З його ім'ям пов'язують вишукані профільні жіночі портрети. Майстерність Венециано як чудового колориста не справило помітного впливу на живопис Флоренції, але одержало подальший розвиток у творчості його великого учня - П'єро делла Франческа.

У середині XV століття живопис Центральної Італії пережила бурхливий розквіт, яскравим прикладом якого може служити творчість П'єро делла Франческа (близько 1420-1492), найбільшого художника і теоретика Відродження. Про життя і особистості майстра збереглося мало достовірних відомостей. Відомо, що він народився в невеликому місті Борго-Сан-Сеполькро в Умбрії, недалеко від Ареццо, в сім'ї ремісника. Навчався він в майстерні Доменіко Венециано у Флоренції, де виявив глибокий інтерес до мистецтва Мазаччо, Уччелло, Брунеллескі і Альберта. Потім працював у містах Ріміні, Ареццо, Урбіно, Феррарі, Римі. Творчість П'єро делла Франческа вийшло за межі місцевих мальовничих шкіл і визначив розвиток італійського мистецтва в цілому.

У виконаної в 1450-1462 rr для рідного міста вівтарній картині «Мадонна Милосердя» П'єро делла Франческа знайшов надзвичайно виразні засоби при створенні образу Небесної Заступниці. Схожа на статую або колону, постать юної Марії, згідно з традицією, значно перевершує розмірами фігури молільників, що припали до її ніг. Мадонна височіє над ними, її важкий плащ розкрився як намет - кожен може знайти в ньому захист і притулок.

Саме чудове створення П'єро делла Франческа - його фрески у вівтарі церкви Сан-Франческо в Ареццо (1452-1466 рр.).. Вони присвячені історії хреста, на якому був розіпнутий Христос, розказаної в популярній на той час «Золотий легенді» Якопо де Ворад-жіне, італійського ченця XIII ст. У вузькій готичної капелі з високим вікном художнику довелося розташувати фрески в три яруси. Він вибрав з численних епізодів легенди ключові: від самого початку - коли з насіння райського дерева пізнання добра і зла на могилі Адама проростає священне дерево (фреска «Смерть Адама»), до кінця - коли візантійський імператор Іраклій урочисто повернув християнську реліквію до Єрусалиму.

У розміщенні сцен майстер не дотримувався строго за ниткою оповіді, а прагнув створити загальне композиційне єдність, фресковий ансамбль, розрахований на одноразове огляд.

Фрески виробляють надзвичайно сильне перше враження. Вівтар через поєднання майже '* не приглушених тінями фарб - блакитних, рожевих, світло-і темно-зелених, жовтих і вишнево-червоних - кажегся залитим світлом. Панують блакитні та сині тони - навіть вороні коні написані темно-синім, а не чорним. При першому погляді живопис виглядає площинний, але потім стає зрозуміла її об'ємно-просторова основа Поєднання об'ємності і в той же час площинності в зображенні - одна з дивних особливостей мистецтва П'єро делла Франческа, який, суворо дотримуючись законів перспективи, не створював ілюзії глибини простору. Навіть будівлі на фресках розташовуються не під кутом, а фас. Художник часто ставив у профіль фігури, наближаючи їх до переднього плану, вважав за краще закруглені силуети і чіткі, легкі, плавні лінії. На фресках постають найрізноманітніші персонажі, легендарні та історичні типи людей. І все ж у них є щось спільне. Вони одягнені в широкі одягу з спадаючими складками, за жінками тягнуться шлейфи, на головах у чоловіків - фантастичні убори у вигляді високих циліндрів, розширення догори розтрубами. Все підпорядковано неквапливому ритму

Дерево, що виросло на могилі Адама, було зрубано за часів царя Соломона і потрапив у його палац. Мудра пророчиця цариця HYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%A6%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8F_%D0%A8%D0%B5%D0%B2%D0%B8"Шеви схиляє коліна і молиться перед ним. Її силуету, зображеному в профіль, майстер додав силу і спокійну гідність Царицю оточують півкільцем незворушні і трохи пихаті придворні дами в довгих сукнях і інші супутники. Дія відбувається під блакитним небом з білими хмарками на тлі пейзажу з кронами дерев і легкими обрисами пагорбів.

На фасаді палацу царя Соломона дуже високі колони настільки швидко зменшуються по мірі їх «видалення» від глядача, що видно по суті тільки перша з них, що розділяє фреску на дві частини. Праворуч - в палацовому залі - знову з'являється цариця Шеви зі своєю свитою і схиляється перед привітає її царем. На фресці панує рівний спокійний світло, фарби променисті.

Менша за розмірами вертикальна композиція «Сон Костянтина» наповнена таємничої нічний тишею. Римський імператор спить

в похідному наметі напередодні вирішальної битви з Максенцієм.

Ангел з хрестом у руці, стрімко летить вниз головою в потоці світла, передрікає Костянтину перемогу. Майстер тонко передав ефект штучного освітлення: у промені світла, що виходить від ангела, з темряви виступає шатро полководця. Це не мало аналогій в італійському живописі XV ст.

Фреска тематично пов'язана з великою горизонтальною композицією «Перемога Костянтина над Максенцієм». Це реальна подія в римській історії Запекла боротьба за владу двох імператорів - Костянтина і Максенція - завершилася у 312 р. Відомі драматичні подробиці бою, програного Максенцієм, - він потонув в Тибру під час втечі з поля бою через обрушився Муль-Вієва міст. Історичні факти не хвилювали художника. Він створив образ перемоги християнства над язичництвом.

У сяючому світлі дня кіннота імператора Костянтина завмерла на березі Тібру: білі коні перемежовуються з темними, до весняного блакитного неба піднімаються списи і різнокольорові держаки прапорів, майорить імператорська жовто-помаранчевий прапор з вишитим на ньому чорним орлом, майорять плюмажі на чудернацьких шоломах, поблискують сріблясто -сірі лати. Костянтин зображений в профіль, на білому коні попереду війська. Імператор тримає в руці легкий білий хрест - священну реліквію. Права частина фрески сильно пошкоджена, але все-таки видно, як вершник - Максен-цій - тоне в річці. У вільній мальовничій манері показано нешироке згинаються русло Тібру з ледь зворушеними зеленню голими деревами по берегах, у воді відбивається прозоре небо.

П'єро делла Франческа часто відвідував Урбіно, виконував доручення герцога Урбинского і був, ймовірно, його другом. Герцог Федеріго да Монтефельтро - освічений государ, наділений чудовим художнім смаком, власник найбагатшої бібліотеки і зборів видатних творів мистецтва - привертав до свого двору освічених талановитих людей Італії.

П'єро делла Франческа написав у Урбіно профільні парні портрети герцога Федериго та його дружини Баттісти Сфорца (близько 1465 р.). Государ і государиня постають на картинах великим планом на тлі оповитих повітряної серпанком чудесних пейзажів. На зворотному боці кожного портрета також на тлі пейзажів зображені герцог

і герцогиня на тріумфальних колісницях. Чудовий портрет Фе-деріго так Монтефельтро в одязі темно-червоного кольору і червоній шапочці. Його владний потворний профіль з пошкодженою у битві переніссям зображений з винятковою точністю. Образ герцога сповнений такої значущості, що йому ніби підпорядкована навіть природа. При цьому художник досяг скульптурної карбованої об'ємності особи - майстер «ліпив» його за допомогою світла і фарб.

Для Урбинского палацу П'єро делла Франческа створив одну з найпрекрасніших і найзагадковіших своїх картин - «Бичування Христа» (між 1455 і 1460 рр..). Усунута на другий план, сцена страждання Спасителя включено до композицію рідкісної краси - у ній немов живе дух архітектури Урбинского палацу. Колористичний дар майстра найбільш яскраво проявився в його картинах. До пізніх шедеврів П'єро делла Франческа належить поетичне сріблясто-блакитнувате повітряне «Різдво» (близько 1470 р.).

У другій половині XV сторіччя в Північній Італії в містах Вероні, Феррарі, Венеції працювали багато чудових майстрів. Серед живописців найбільш знаменитий Андреа Мантенья.

Андреа Мантенья (1431-1506), уродженець Падуї, вчився живопису у свого прийомного батька Франческо Скварчоне, який був видатним знавцем античності, ученим і археологом. Мантенья зазнав впливу Донателло, знав роботи Андреа дель Кастаньо, нідерландських майстрів, венеціанських живописців Белліні. Він був одружений на дочці Якопо Белліні.

Мантенья знайшов ідеал в античності. Однак він не просто використовував у своїх роботах античні мотиви або наслідував мистецтва древніх майстрів - його персонажі діяли в Стародавньому Римі. Живописець прагнув створювати такі образи, в яких з'єднувалися риси античних героїв і людей епохи Відродження.

Перші знамениті твори Мантеньї в Падуї - розписи капели Оветари в церкві Ереміта-ні (1448-1456 рр..) - Були розпочаті ним у сімнадцятирічному віці. У них відразу проявилися сміливість і новизна шукань молодого живописця. Особливо яскраво це виявилося в розписах, присвячених Святому Якову.

У сцені суду над Яковом дія відбувається на Римському Форумі. У фресці «Хід Іакова на страту» художник винайшов такий ракурс, під час якого всі зображення бачаться знизу вгору (можливо, під впливом падуанских рельєфів Донателло). Тому фігури висотою менше натурального зростання на розписі здаються величезними, а споруди - гігантськими, особливо панівна в композиції тріумфальна арка. У 1944 р. церква Еремітані була майже повністю зруйнована при бомбардуванні Падуї англійської авіацією. Розписи надзвичайно постраждали при цьому.

У 1459 р. Мантенья переїхав до Мантуї, до двору маркіза Лодовіко Гонзага. Там майстер жив і працював до кінця своїх днів Мантенья виконував в Мантуї різного роду будівельні роботи, оформляв театральні вистави і вулиці в дні свят. Але головним його справою було створення численних розписів, що прикрашали палацові спокої

З усіх його робіт до нас дійшли дев'ять полотен «Тріумфу Цезаря» в Римі і фрески «Камери дельї Спо-зи» Мантуанського палацу. У той період Мантенья знову повернувся до своєї улюбленої античної темі: на великих полотнах, написаних гризайлью, він немов відтворив давньоримські рельєфи. Серія картин, мабуть, призначалася для прикраси якоїсь будівлі, але не була завершена Художник виявив себе як майстер композиції і

чудовий рисувальник, про що свідчить майже філігранна розробка деталей в різних сценах Він зобразив урочистий ве хода римських легіонерів з прапорами, штандартами і факелами, жертовних тварин, натовпу полонених і, нарешті, тріумфальну колісницю Цезаря, венчаемого Славою Ефектні полотна майстра викликали, як, втім і все, що він створював, захоплені відгуки сучасників Однак головним внеском Мантеньї в монументальний живопис епохи Відродження стала його розпис <Камери дельї Спозі »(1465-1474 рр.) користувалася величезною популярністю мистецтво Мантеньї вплинуло на всю североитальянскую живопис

До кінця XV століття в Італії висунулися й інші великі центри мистецтва, але тим не менш

Флоренції належала провідна роль в утвердженні аристократично вишуканого художнього образу, пов'язаного з міфологічною або літературною основою і значною мірою призначений ного для цінителів і знавців.

* * *

Особливе місце в живописі раннього Відродження належить Сандро HYPERLINK "http://ua-referat.com/%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE_%D0%91%D0%BE%D1%82%D1%82%D1%96%D1%87%D0%B5%D0%BB%D1%96"Боттічеллі, сучаснику Леонардо да Вінчі і молодого Мікеланд-тяжко

Алессандро Філіпепі, прозваний Боттічеллі (1445-1510), ро дився у Флоренції Він вчився живопису у Філіпа Ліппі, відвідував майстерню знаменитого скульптора і живописця Верроюкьо, де зблизився з Леонардо, який також був учнем Верроккьо

Його ім'я стало відомо завдяки картині «Поклоніння волхвів»

(1476 р), яка привернула до себе увагу сім'ї Медічи На картині було зображено три покоління цих некоронованих правителів Флоренції Боттічеллі став працювати при дворі Медічі

Вишукане мистецтво Боттічелі чи з елементами стилізації, т е узагальнення зображень за допомогою умовних прийомів - спрощення форми, кольору і об'єму, користувалося великим успіхом в колі високоосвічених флорентійців У мистецтві Боттічеллі на відміну від більшості майстрів раннього Відродження переважало особисте переживання майстра Виключно чуйний і щирий, художник пройшов складний і трагічний шлях творчих шукань - від поетичного сприйняття світу в юності до хворобливого песимізму в зрілому віці

Його знамениті картини зріло го періоду «Весна» (близько 1477 - 1478 рр.) та «Народження Венери» (1483-1484 рр.) навіяні віршами видатного гуманіста Анджело Поліціано, придворного поета Медічи Алегорична картина «Весна», написана для прикраси вілли Медічи, належить до числа найбільш складних творів Боттічеллі

На тлі темної зелені фантастичного саду виступають витонченими силуетами гнучкі стрункі фігури Квітучий луг під їх ногами нагадує яскравий килим В глибині композиції Венера в нарядному платті стоїть в меланхолійної задумі Її оточує обов'язкова свита амур з цибулею ширяє над її головою, три юні грації ведуть хоровод, з гаї біжить німфа, переслідувана Фавн на передньому плані Весна, або богиня Флора, у вінку і затканим квітами плаття простує стрімко і так легко, що ледве стосується босими ногами землі У лівому кутку - фігура юнака, якого зазвичай називають Меркурієм Ритм струмуючих ліній об'єднує композицію в єдине ціле, створює витончену колірну гармонію Художник застосував архаїчний для свого часу прийом - найтоншу штрихування золотом деяких деталей, серед них - квіти, плоди, промені, вінці, малюнок тканин Чудові окремі фігури та групи, особливо три танцюючі грації Підкорює принадність обрисів їхніх постатей, одягів, немов витканих з повітря, рухів рук, дотиків пальців Пронизаний музичним ритмом танцю, трепетом ліній, образ трьох грацій прославляє наступаючу Весну, свято природи, людських почуттів. Але в картині Боттічеллі відчувається властивий його мистецтву відтінок сумуй, холоднуватої відчуженості. Персонажі занурені в себе, внутрішньо самотні.

Більше безпосередньо сприймається картина «Народження Венери», не настільки сильно пов'язана з алегоричним підтекстом. Це одне з найбільш привабливих створень світового живопису. Картина зображує Венеру, богиню любові і краси, що пливе на великій раковині. «Човна» підганяють до берега що летять, сплетені в обіймах бог і богиня вітру. На березі Венеру чекає німфа, яка поспішає накинути на її плечі світло-малинове покривало, заткане квітами. Майстер золотить розвіваються вітром волосся Венери, і це додає її жіночному зовнішності щось неземне. Явище божества, далекого від реальності, відбито й у гамі холодних, прозорих, світлих фарб.

У живописі раннього Відродження серед безлічі осіб - прекрасних і майже потворних, але завжди значних - образи жінок, дівчат, хлопців та дітей, що належать пензлю Боттічеллі, пізнаються відразу. Їх відрізняє не класична правильність рис, не миловидність, а чарівність безгрішною чистоти, беззахисності, невисловленого смутку. Образ Венери - вище втілення цього ідеалу. Через чотири сторіччя люди вдивляються в її ясні риси і знаходять у них щось хвилююче і привабливе.

На початку 90-х рр.. XV сторіччя в творчості Боттічеллі стався рішучий перелом. На нього мали сильний вплив пристрасні проповіді домініканського ченця Савонароли, який викривав папство, аристократію, багатих і гуманістичну культуру. Коли в 1494 р. Медічі були вигнані з Флоренції, а на чолі республіки фактично виявився Савонарола, Флоренцію охопив релігійний фанатизм.

На вулицях запалали вогнища, в яких горіли предмети розкоші і навіть твори мистецтва. Боттічеллі з його жадібним інтересом до політичного життя і пристрасністю релігійних пошуків болісно кидався між гуманістичної ре-нессансной культурою художнього гуртка при дворі Медічі і закликами до аскетизму Савонароли. Сильне враження на майстра справила страта ченця, звинуваченого в єресі: він був повішений перед Паласіо Веккьо, а потім спалено на вогнищі.

У пізньому періоді творчості Боттічеллі вважав за краще писати картини на релігійні сюжети трагіческого характеру. До них відносяться дві картини «Оплакування Христа» (близько 1500 р.). Одна з найвідоміших картин того часу - так звана «Покинута» (близько 1490 р.): у замкнених бронзових воріт у величезній стіні сидить дівчина, закрила обличчя руками, - уособлення безнадії, самотності, трагічної судьби.Боттічеллі помер у злиднях і забутті. Його творчість заново відкрили лише в середині XIX ст. так звані прерафаеліти - група англійських художників і письменників, які обрали своїм ідеалом італійське мистецтво до Рафаеля (звідси і їхня назва).