4. Основні підходи до управління конкурентоспроможністю товару.

Під управлінням конкурентоспроможністю товару слід розуміти процес планування, забезпечення необхідного рівня і підвищення конкурентоспроможності товару за допомогою цілеспрямованого впливу на умови і чинники, що формують конкурентоспроможність. При цьому конкурентоспроможність товару створюється в рамках функціонування певних процесів: дослідження, розробки, виготовлення та споживання.

Основні підходи до управління конкурентоспроможністю товару.

Сутність комплексного підходу полягає в одночасному врахуванні різних аспектів управління конкурентоспроможністю товару: технічних, екологічних, економічних, організаційних, соціальних, психологічних, демографічних.

Сутність функціонального підходу полягає в тому, що потреба розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконати для її задоволення. Після виявлення функцій створюються кілька альтернативних об’єктів для виконання цих функцій і вибирається той із них, що вимагає мінімуму сукупних витрат за життєвий цикл об’єкта на одиницю його корисного ефекту.

Маркетинговий підхід передбачає орієнтацію на споживача при вирішенні будь-яких завдань щодо підвищення конкурентоспроможності товару. Відповідно до цього підходу необхідно відносити маркетинг до основоположної функції управління, а в його задачі включати розробку стратегій розвитку товарів і послуг, нормативів конкурентоспроможності товарів, порядку використання на всіх стадіях життєвого циклу товару концепції маркетингу, реклами, різних форм збуту товарів. До функцій маркетингу неправомірно включати розробку, виробництво та збут товару. Їх повинні виконувати функціональні і виробничі підрозділи підприємства, але на основі маркетингової концепції, тобто з орієнтацією будь-якої діяльності на ринок, на конкретні потреби споживачів.

Наприклад, вибір стратегії фірми має здійснюватися на основі аналізу наявних і прогнозування майбутніх стратегічних потреб у даному виді товару чи послуги, стратегічної сегментації ринку, аналізу конкурентоспроможності своїх товарів і товарів конкурентів, прогнозування їхніх конкурентних переваг та ін.

У разі застосування маркетингового підходу пріоритетами вибору критеріїв керування виступають: 1) підвищення якості об’єкта (виходу системи) відповідно до запитів споживачів; 2) економія ресурсів у споживачів за рахунок підвищення якості об’єкта, якості сервісу й інших чинників; 3) економія ресурсів у виробництві об’єкта за рахунок реалізації чинника масштабу, науково-технічного прогресу, удосконалювання системи менеджменту.

Інтеграційний підхід зорієнтований на використання і підсилення взаємозв’язків між: окремими підсистемами й елементами системи управління конкурентоспроможністю товару; стадіями життєвого циклу об’єкта управління; рівнями управління по вертикалі; суб’єктами управління по горизонталі.

Системний підхід − це філософія керування, метод виживання на ринку, метод перетворення складного в просте, сходження від абстрактного до конкретного.

Характерними рисами розвитку соціально-економічних систем нині є:

• інтеграція наукових знань; комплексність проблем і необхідність їхнього вивчення в єдності технічних, економічних, соціальних, психологічних, управлінських й інших аспектів;

• ускладнення розв’язуваних проблем і керованих об’єктів; зростання кількості зв’язків між об’єктами;

• динамічність ситуацій, що змінюються;

• дефіцитність ресурсів;

• підвищення рівня стандартизації й автоматизації елементів виробничих та управлінських процесів;

• глобалізація конкуренції, виробництва, стандартизації, досліджень та ін.;

• посилення ролі людського чинника в керуванні та ін.

Перелічені риси викликають неминучість застосування системного підходу, оскільки тільки на його основі можна забезпечити якість управлінського рішення.

Системний підхід — методологія дослідження об’єктів як систем. Він включає аналіз двох складових:

1) зовнішнього оточення — вхід і вихід системи, зв’язок із зовнішнім середовищем, зворотний зв’язок;

2) внутрішньої структури — сукупності взаємозалежних компонентів, що забезпечують процес впливу суб’єкта керування на об’єкт, переробку входу у вихід і досягнення цілей системи. Регулювання системи забезпечує таку її діяльність, за якої вирівнюється стан виходів системи відповідно до нормативів. Отже, головна задача зводиться до встановлення заданого стану функціонування системи, передбаченого плануванням як випереджаючим керуванням. Складність керування залежить насамперед від кількості змін у системі та її оточенні. Усі зміни мають визначені закономірності чи носять випадковий характер.

На базі використання зазначених підходів формується система управління, обираються методи управління та визначаються шляхи забезпечення конкурентоспроможності товару.

Загалом підприємство у процесі підвищення конкурентоспроможності власного товару може діяти у різних напрямах:

• домогтися відмінності товарів підприємства в очах покупців від товарів конкурентів;

• вибрати із запланованих до виробництва товарів один, найпривабливіший для всіх покупців, і здійснити на цій основі прорив на ринку;

• своєчасно вилучити економічно неефективний товар зі збутової програми підприємства;

• знайти вихід на нові ринки як зі старими, так і з новими товарами;

• здійснювати модифікацію товарів, які випускаються, відповідно до нових смаків і потреб покупців;

• знижувати всі види витрат і втрат у процесі виробництва та збуту товарів;

• покращувати якісні параметри товару;

• регулярно розвивати й удосконалювати систему сервісного обслуговування реалізованих товарів та ін.

Ключовим моментом у завоюванні позицій на ринку щодо численних конкурентів є своєчасне оновлення вироблюваних товарів, підготовка й організація виробництва нових видів товарів. В сучасному світі створення і виробництво нових товарів мають вирішальне значення для процвітання підприємства. Згідно з статистичними даними, після освоєння нової продукції, яка являє собою основу виробництва, темп зростання її реалізації приблизно удвічі вищий, ніж у конкурентів. Випускаючи новий товар та розширюючи асортимент товарів, фірми прагнуть понизити залежність від одного товару, звести нанівець імовірність банкрутства та забезпечити стабільність свого розвитку.