7. Новоутворення періоду. Формування самосвідомості дітей раннього віку. Криза 3-х років.

Базові особистісні потреби переддошкільника за Реаном

У зв'язку з емоційним і мовним розвитком протягом раннього дитинства збільшується репертуар комунікативних засобів спілкування, до яких відносяться: експресивно-мімічні засоби, предметні дії і мова.

Виступаючи як "перетворювач предметного світу", дитина наполягає на своїй самостійності. У цей період формується особистісна автономія. Виховним ресурсом у цій ситуації є той факт, що, абстрагуючись від дорослого, самостійно господарюючи з оточуючими речами, дитина робить це, наслідуючи дорослому.

Локалізуючи свої тілесні і психічні стани в самому собі відділяється «Я» від «не Я» - складається її уявлення про себе, самосприймання.

Розвиток самосвідомості, за В.С.Мерліном, проходить кілька фаз.

Перша фаза – це свідомість тотожності, яка відбувається в перший рік життя, коли немовля починає відрізняти відчуття, які виходять з його власного тіла, від відчуттів, викликаних зовнішніми предметами.

Друга фаза – це свідомість “Я” як активного початку, як суб’єкта діяльності, який з’являється у 2-3 роки, коли дитина опановує особисті займенники, і виникає перша фаза дитячого негативізму, яка висловлюється формулою “Я – сам”.

Третя фаза розвитку самосвідомості – усвідомлення своїх психічних властивостей, яке приходить у результаті узагальнення даних самоспостереження і тому передбачає розвинуте абстрактне мислення.

Четверта фаза – це соціально-моральна самооцінка, здатність до якої формується в підлітковому та юнацькому віці на підставі накопиченого досвіду спілкування та діяльності.

Результатом інтенсивного розвитку спільної діяльності дитини і дорослого у ранньому дитинстві є, зокрема, формування у дитини системи власного "Я"- центрального утворення, що виникає наприкінці цього етапу (Л. І. Божович). Малюк вчиться відокремлювати себе від дорослого, починає ставитись до себе як до самостійного "Я", тобто в нього з'являються початкові форми самосвідомості.

Приблизно в 2 роки дитина починає впізнавати себе в дзеркалі. Завершуєтсья емансипація дитини – прагнення до відокремлення від дорослого. За Е.Еріксоном дитина у 3-4 роки проходить стадію “автономії - сором і сумнів”, на якій отримує можливість більше турбуватися про себе і формувати самоконтроль.

Л.Koльб стверджує, що виникнення самосвідомості пов’язане вже з внутрішньоутробним розвитком. За Н.Н. Авдєєвою в першому півріччі життя дитини розвивається переважно афективна частина образу себе, ставлення до себе. Надалі починаючи з другого півріччя життя і впродовж усього раннього дитинства, формується переважно когнітивна частина образу “Я”. E.Кларк говорив, що розуміння “я” і “ти” (за аналогією до «дай» і «на»)пов’язане з процедурою зміни відношення. Він вважає, що дитина повинна сформувати для себе правило користування цими займенниками. Наприкінці третього року життя вживання займенників уже зазвичай засвоєно.

Про розвиток самосвідомості дитини на третьому році життя свідчать:

— називання свого імені в різних варіантах;

— твердження про себе в першій особі (“Я”);

— здатність виражати засобами мови окремі стани і потреби (“Я хочу”, “Я буду”);

— позитивно забарвлене твердження про себе (“Я гарний”);

— позитивне ставлення до похвали дорослого, намагання самостійно повторити позитивну дію;

— прагнення до активних самостійних дій.

До кінця раннього дитинства з’являється прагнення дитини відповідно до своїх можливостей діяти самостійно, без допомоги дорослих ("Я сам") - фазу активного утвердження себе та відстоювання своєї самостійності. Цей період прийнято вважати критичним ("криза трьох років"), оскільки дорослі зіштовхуються з труднощами у стосунках з дитиною, яка може стати вкрай впертою.

Протиріччя – об'єктивна суперечність між новою тенденцією дитини до самостійного задоволення своїх потреб та прагненням дорослого зберегти старий стиль стосунків і обмежити тим самим активність дитини.

Прагнення дитини цього віку до самостійності може знайти найбільш продуктивне вирішення у формі гри, тому "криза трьох років" і розв'язується шляхом переходу дитини до ігрової діяльності.

Криза трьох років – криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і виявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.

Ознаки:

- негативізм - негативна реакція дитини, передусім як відмова підкорятися вимогам до неї. Негативізм не слід плутати з неслухняністю, яка буває і в більш ранньому віці. Не роблю тому, що про це попросили.

- впертість є реакцією дитини на власне рішення і виявляється у наполяганнях на своїх вимогах, рішеннях. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю – завзятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети. Схоже на негативізм? За своїми зовнішніми ознаками вона є близькою до негативізму та впертості, однак має більш генералізований і більш безособовий характер. Не тому що хочу, а тому що вимагаю це.

- норовистість (строптивость) спрямована проти норм виховання, установка спрямована на не людину, а на сам життєвий уклад, навіть улюблену іграшку.

- свавілля (своеволие) - прагнення звільнитися від опіки дорослого, намагання діяти самостійно. Частково воно нагадує кризу першого року, але тоді немовля прагнуло фізичної самостійності, а тепер його метою є досягнення самостійності у здійсненні намірів, задумів.

Форми кризи:

1. Знецінення дорослих виявляється у тому, що дитина починає сприймати їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів.

2. Протест-бунт проти батьків, налаштованість на суперечку з ними.

3. Дитячий деспотизм (часто у сім’ях з єдиною дитиною) або сиптом ревнощів (при вихованні кількох дітей).

Д.Б. Ельконін: Криза трьох років – це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків – це криза виокремлення власного “Я”.

Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. Пов'язані з кризою новоутворення:відокремлення себе від оточуючих, порівняння себе з іншими тощо.