6 Самозаймання

Деякі речовини за певних умов мають здатність до самозаймання-без нагріву їх зовнішнім джерелом до І_стім. Виділяють три види самозаймання:

− теплове;

− хімічне;

− мікробіологічне.

Суть теплового самозаймання полягає у тому, що схильні до такого самозаймання речовини при їх нагріві до порівняно незначних температур (60...80 ºС), за рахунок інтенсифікації процесів окислення і недостатнього тепловідводу саморозіґріваються, що в свою чергу, призводить до самозаймання. Суміші, що містять горючу речовину нижче НКМПП чи вище ВКМПП, горіти не можуть: у першому випадку – за недостатньої кількості горючої речовини, а в другому − окислювача. Горючі пари й гази з НКМПП до 10% по об’єму повітря становлять особливу вибухонебезпеку.

До хімічного самозаймання схильні речовини, до складу яких входять ненасичені вуглеводні, які включають тільки вуглець і водень, за наявності подвійних і потрійних зв’язків між атомами вуглецю. Процес взаємодії потрійних та подвійних зв’язків з окисниками (кисень, галогени) супроводжується підвищенням температури речовини і інтенсивності її подальшого окиснення. За певних умов цей процес може завершуватись самозайманням. Хімічному самозайманню сприяє наявність у речовині сполук сірки. Вугільний пил, з підвищеним вмістом сполук сірки, і тканини, просочені нафтопродуктами, до складу яких входять сполуки сірки, особливо небезпечні для самозаймання.

До мікробіологічного самозаймання схильні продукти рослинного походження: трава, подрібнена деревина, зерно тощо. За певних умов пологості і температури в рослинних продуктах виникає специфічний ниткопавутиноподібний білий грибок. Його життєдіяльність пов’язана з підвищенням температури. ІІри температурі 80...90 °С павутинний перетворюється в тонкопористий, схильний до подальшого самоокислення з підвищенням температури самозаймання. Необхідною умовою для розглянутих видів самозаймання є наявність схильних до самозаймання речовин, окислювача і недостатній відвід супутнього процесам окислення тепла в навколишнє середовище.

7 Оцінка вибухопожежонебезпеки об’єкта

Оцінка вибухопожежонебезпеки об’єкта здійснюється за результатами відповідного аналізу пожежонебезпеки будівель, приміщень, інших споруд, характеру технологічних процесів і пожежонебезпечних властивостей речовин, що у них застосовуються, з метою виявлення можливих обставин і причин

виникнення вибухів і пожеж та їх наслідків.

Таким чином, методика аналізу вибухопожежонебезпеки зводиться до виявлення і оцінки потенційних та наявних джерел запалювання, умов формування горючого середовища, умов виникнення контакту джерел займання та горючого середовища, умов та причин поширення вогню в разі виникнення пожежі або вибуху, наявності та масштабів імовірної пожежі, загрози життю і здоров’ю людей, навколишньому середовищу, матеріальним цінностям. Необхідність матеріальної оцінки вибухопожежонебезпеки потребує чітких критеріїв її визначення. Відомі два підходи до питань нормування в галузі вибухопожежонебезпеки: імовірнісний та детермінований.

Імовірнісний підхід, що ґрунтується на концепції допустимого ризику, передбачає недопущення виливу на людей і матеріальні цінності небезпечних факторів пожежі з імовірністю, яка перевищує нормативну. Детермінований підхід базуються на розподілі об’єктів за ступенем вибухопожежонебезпеки на категорії і класи з позначенням їх конкретних кількісних меж залежно від параметра, що характеризує можливі наслідки пожежі та вибуху.

Класифікація об’єктів за вибухопожежною та пожежною небезпекою здійснюється і урахуванням допустимого рівня їх пожежної небезпеки, а розрахунки критеріїв і показників її оцінки, втому числі ймовірності пожежі (вибуху) а урахуванням маси горючих і важкогорючих речовин та матеріалів, що знаходяться на об’єкті, вибухопожежонебезпечних зон, які утворюються при нормальних режимах ведення технологічних процесів в аварійних ситуаціях. можливої шкоди для людей та матеріальних збитків. Основою для встановлення нормативних вимог щодо конструктивних та планувальних рішень на промислових об’єктах, а також інших питань забезпечення їх вибухопожежобезпеки є визначення категорій приміщень та будівель виробничого, складського та невиробничого призначення за вибухопожежної та пожежною небезпекою.

Категорія пожежної небезпеки приміщення (будівлі, споруди) − класифікаційна характеристика пожежної небезпеки об’єкта, що визначається кількістю і пожежопебезпечними властивостями речовин і матеріалів, які знаходяться (обертаються) в них з урахуванням особливостей технологічних процесів, розмішених в них виробництв.

Відповідно до ОНТП 24-28 °С, приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють на п’ять категорій (А, Б, В, Г, Д). Якісним критерієм вибухопожежної небезпеки приміщень (будівель) с наявність в них речовин з певними показниками вибухопожежної небезпеки. Кількісним критерієм визначення категорії в надмірний тиск, який може розітнутися при вибуховому загорянні максимально можливого скупчення (навантаження) вибухонебезпечних речовин у приміщенні.

1. Категорія А (вибухонебезпечні приміщення)

Горючі гази, легкозаймисті речовини з температурою спалаху не більше 28 °С у такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розрахунковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа. Речовини і матеріали, що здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним, в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5 кПа.

2. Категорія Б (вибухопожежонебезпечні приміщення).

Вибухонебезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28 °С та горючі рідини за температурних умов і в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа.

3. Категорія В (пожежонебезпечні приміщення)

Горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини, матеріали, здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не наложать до категорій А та Б.

4. Категорія Г

Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум’я; горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.

5. Категорія Д

Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

Класифікація пожежонебезпечних та вибухонебезпечних зон визначається ДНАОП

0.00 – 1.32.01 «Правила будови електро­установок. Електрообладнання спеціальних установок».

Характеристика пожежо- та вибухопебезпеки може бути загальною для усього приміщення або різною в окремих його частинах. Це також стосується надвірних установок і ділянок територій. Приміщення, або їх окремі зони, поділяються на пожежонебезпечні та вибухонебезпечні. Залежно від класу зони здійснюється вибір виконання електроустановок таким чином, щоб під час їх експлуатації виключити можливість виникнення вибуху або пожежі від теплового прояву електроструму.

Пожежонебезпечна зона − це простір у приміщенні або за його межами, у якому постійно чи періодично знаходяться (зберігаються, використовуються або виділяються під час технологічного процесу) горючі речовини, як при нормальному технологічному процесі, так і у разі його порушення, в такій кількості, яка вимагає спеціальних заходів у конструкції електрообладнання під час його монтажу та експлуатації. Ці зони в разі використання у них електроустаткування поділяються на чотири класи:

Пожежонебезпечна зона класу І − простір у приміщенні, у якому знаходиться горюча рідина, що має температуру спалаху, більшу за +61 °С.

Пожежонебезпечна зона класу ІІ − простір у приміщенні, у якому можуть накопичуватися і виділятися горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею спалахування, більшою за 65 г/м.

Пожежонебезпечна зона класу ІІІ − простір приміщенні, у якому

знаходяться тверді горючі речовини та матеріали,

Пожежонебезпечна зона класу IV − простір поза приміщенням, у якому знаходяться горючі рідини, пожежонебезпечний пил та волокна, або тверді горючі речовини і матеріали.

Вибухонебезпечна зона не простір у приміщенні або за його межами, у якому є в наявності, чи здатні утворюватися вибухонебезпечні суміші.

Клас вибухонебезпечної зони, згідно з яким здійснюється вибір і розміщення електроустановок, у залежності від частоти і тривалості присутнього вибухонебезпечного середовища, визначається технологами разом з електриками проектної або експлуатаційної організації. Клас вибухонебезпечних зон характерних виробництв та категорія і група вибухонебезпечної суміші повинні відображатися у нормах технологічного проектування або у галузевих переліках виробництв з вибухопожежонебезнеки.