3. Типи і моделі податкової політики

Типи і моделі податкової політики відрізняються за цілями, методами та інструментами. Виділяють дискреційний і недискреційний типи податкової політики.

Дискреція (лат. discretio) – розгляд та рішення будь якого питання посадовою особою за своїм розсудом. Дискреційний тип податкової політики передбачає права уряду, податкових органів приймати рішення щодо змін у податковій системі з метою впливу на макроекономічні показники, у перше чергу, ВВП, зайнятість, інфляцію. Дискреційний тип податкової політики характеризується недостатньо щільним зв’язком між динамікою податкових надходжень та стадіями економічного циклу, економічним підйомом або спадом, тому необхідно застосовувати управління оподаткуванням у «ручному» режимі, тобто свідомо вносити відповідні корективи у податкову систему, адаптуючи її згідно реальній ситуації, стадії економічного циклу та актуальним завданням державного регулювання.

Дискреційний характер податкової політики проявляється, як правило, у широких повноваженнях не тільки уряду, але й податкових органів у прийнятті рішень у податковій сфері, тлумаченні норм податкового права, застосуванні податкових норм та правил у реальному житті. Така практика є характерною, наприклад, для України, тому її податкова політика має певні риси дискреційного типу.

Недискреційна податкова політика базується на застосуванні податків як «вмонтованих стабілізаторів». Це поняття ввів Дж.Кейнс, і політика «вмонтованих стабілізаторів» грає у кейнсіанській теорії значну роль. В основі такої політики лежить припущення, що податки можуть автономно здійснювати відповідний вплив на економічний цикл, тому податкову систему можна і необхідно настроїти у такий спосіб, щоб податкові надходження автоматично, без внесення спеціальних змін, зростали на стадії економічного підйому і зменшувалися при спаді. Таким чином забезпечується стабілізуючий вплив оподаткування на економічний цикл. Найбільш високий стабілізуючий ефект мають податкові системи прогресивного типу, який передбачає, що податкові платежі змінюються з більшим темпом ніж податкова база. Пропорційні податки також можуть застосовуватися як «вмонтовані стабілізатори»: вони забезпечують пропорційне зростання (зменшення) доходів бюджету на стадіях підйому (спаду). Перевагою пропорційного оподаткування є відсутність негативних ефектів прогресивних ставок: послаблення трудової і підприємницької мотивації, ухилення від оподаткування, і, як наслідок, зниження загальної економічної ефективності.

У залежності від рівню податкового навантаження можна виділити основні типи податкової політики: політика високих податків, політика низьких податків, політика оптимальних податків.

Політика високих податків характеризується значним рівнем загального податкового навантаження, який досягається, як правило, шляхом встановлення великої чисельності податків, високої прогресії ставок та їх максимальних значень, вузькими пільгами та суворими правилами визначення бази оподаткування. Політика такого типу може використовуватися з різними цілями, що обумовлює набор її методів та інструментів, які у цілому характеризують її певну модель.

Фіскальна модель часто застосовується під час кризи, воєнних дій. Вона спрямована на мобілізацію ресурсів до бюджету для фінансування державних закупівель та інвестицій, часто, воєнного призначення. Подобна модель існувала, наприклад, у Росії на початку 90-х років.

Соціальна модель податкової політики високих податків спрямована на соціальні цілі – гарантування високого прожиткового мінімуму, надійного соціального захисту та пенсійного забезпечення населення. У даному типі високі податки доповнюються значними соціальними витратами держави. Для соціальної моделі є характерними високі ставки саме соціальних внесків, які створюють достатню фінансову базу для ефективного виконання соціальних зобов’язань держави. Податкову політику такого типу застосовують у розвинутих країнах Європи, зокрема у скандинавських країнах.

Політика низьких податків передбачає всемірне полегшення податкового тиску і спрямована на стимулювання ділової активності, інвестиційних процесів, часто для залученні іноземних інвестицій, притоку міжнародного капіталу. Така політика застосовується, як правило, у періоди підйому економіки для прискорення темпів росту, підтримки експансії країни на зовнішні ринки, тому її називають політикою економічного росту. Вона передбачає низькі податкові ставки, відсутність або слабку прогресію, спрощені правила оподаткування. Ці заходи ведуть до зменшення податкових надходжень, що є характерним для початкових етапів впровадження політики даного типу. Уразливим місцем такої політики є суттєве скороченням державних соціальних витрат і програм внаслідок зменшення доходів бюджету. Вона базується на припущенні, що згодом прискорення темпів економічного росту приведе до збільшення бази оподаткування, що у свою чергу, зможе забезпечити зростання податкових доходів бюджету. Подібні моделі податкової політики впроваджують країни, що активно розвиваються, а саме Китай, Індія, Бразилія та ін.

Прикладом політики низьких податків є офшорна модель. Ця політика застосовується у офшорних зонах (країнах), вона передбачає надзвичайно спрощені правила оподаткування, дуже низькі ставки, обмежується тільки декілька (2 - 3) податками, широкими пільгами та взагалі звільненням від оподаткування. Офшорні зони називають податковими гаванями: вони дозволяють виводити значні доходи від оподаткування і використовуються у фінансових операціях і схемах для мінімізації податкового навантаження.

Політика оптимальних податків заснована на припущенні про те, що збільшення податків до певної величини має продуктивний характер і сприяє економічному розвитку і адекватному росту податкових доходів. Якщо зростання податків перевищує дану межу, то виявляються негативні ефекти оподаткування, що веде до скорочення податкових надходжень. Таким чином, існує оптимальне значення податкового навантаження, при якому сума податкових доходів бюджету максимальна. Саме такий рівень податкового навантаження необхідно дотримувати, тому що це дозволяє збалансувати економічні і соціальні цілі: забезпечити необхідні податкові надходження і достатні темпи економічного розвитку.

Така політика вперше була впроваджена у США у середині минулого століття, її положення враховуються в даний час у різних країнах у процесі формування ефективних національних моделей податкової політики, для якого є характерним пошук збалансованого співвідношення між соціальною справедливістю та економічною ефективністю.

Література з теми 5

1. Амосов О.Ю., Дєгтярь А.О, Меркулова Т.В. Податкова політика та податкова система. – Харьков, 2010. – 140с.

2. Стиглиц Дж.Ю. Экономика государственного сектора: Пер. с англ. – М.: Изд-во МГУ: ИНФРА-М, 1997. – С. 376.

3. Экономика налоговой политики/ под ред. М. Деверс. – М.: Филинъ, 2001. – 328с.

4. Ротбард М. Власть и рынок: Государство и экономика/ Мюррей Рот бард; Пер. с англ. Б.С. Пинскера под ред. Гр. Сапова. – Челябинск: Социум, 2003. – 415с.

5. Майбуров И.А.Теория и история налогообложения: учебник. – М: ЮНИТИ, 2007. – 495с.

6. Налоговые реформы: теория и практика реформ/ под ред. И.А. Майбурова, Ю.Б. Иванова. – М.: ЮНИТИ, 2010. – 463с.

7. Лунина И.А. Ключевые проблемы налоговой политики Украины в 1998 – 2002гг// Економіка і прогнозування. – 2002. - №1. – С. 37 – 44.

Питання для самоконтролю

1. У чому зміст поняття податкова політика?

2. На які цілі може бути спрямована податкова політика?

3. Назвіть принципи податкової політики.

4. У чому сутність принципу економічної ефективності?

5. За допомогою яких інструментів реалізується принцип справедливості у податкової політиці?

6. У чому різниця між дискреційною та не дискреційною політикою?

7. У чому суть різних типів податкової політики?

Последнее изменение: Среда, 25 Июль 2012, 22:22