1. Виникнення податків

Вже на початкових етапах становлення державності можна виділити певні економічні відносини, які мають риси податків. Так, вже у державі шумерів існувала низка повинностей, які у широкому сенсі можна назвати податковими. До таких відносились обов’язкова участь всіх вільних людей у створенні системи іригації, своєрідні судові мита, які стягувались на користь правителя або верховного судді, та ін. Податкові платежі існували і в Єгипті, і в Греції, і в Римі. У різних формах, з різним напруженням на платників, з різними цілями, однак податки існували на всіх історичних етапах, довівши об’єктивність свого існування, необхідність і обов’язковість.

Податок – це складний економічний інститут, такий же древній, фундаментальний і стійкий у часі і просторі, як інститути держави, власності, права. Існує декілька концепцій, які пояснюють виникнення податків і їх розвиток різними причинами, серед яких:

• існування данини, військовим пограбуванням;

• практика релігійних жертвоприносин;

• зростання державних видатків, формування постійної армії та ін.;

• подарункии підданих своєму суверену, викуп, який сплачували феодали за звільнення їх від певних обов’язків.

Можна виділити два основних джерела походження податку, два прототипу податку.

Перший тип – податок на переможених, іноземців, на пригноблені класи, що нерідко належали до іншої національності, ніж панівні класи, – це податок феодального суспільства, податок, що виник з контрибуції і данини.

Другий тип, пов'язаний із появою постійного війську, встановлюється після довгих переговорів за участю різних представницьких установ, це податок капіталістичного суспільства. Таким чином, податки в сучасному розумінні – це найбільш пізня форма державних доходів.

Можна виділити три суттєвих етапи в розвитку податків.

Перший етап охоплює державне господарство давнього світу і середніх віків. Він характеризується нерозвиненістю і випадковим характером податків, постійних податків ще не існувало, а їх прототипом на цьому етапі виступає данина. У Давній Греції основними джерелами доходів були казенні промисли, монополії, доходи від оренди та рабської праці, мито. У середні віки податки також не є основними джерелами доходів держави й часто виступають як добровільні внески (допомога, підтримка). У Римі податки називалися “auxilia” (допомога) і носили тимчасовий характер. Тому характерною рисою можна назвати самостійну оцінку платників своєї платоспроможності і визначення податкових платежів (хоча примус застосовувався). Ще в першій половині XVII ст. англійський парламент не визнавав постійних податків, вони вводились на визначені цілі час від часу, і навіть король не міг запровадити податки без згоди парламенту.

Однак з розвитком суспільних відносин функції держави розширювалися, зростали. Тому з’являється потреба в існуванні постійних джерел доходів. Спочатку ці кошти використовувались для утримання армії, адже постійні воєнні дії зобов’язували тримати армію і в мирні часи. Ці, а також інші витрати призвели до того, що податки поступово стають одним з головних джерел доходів держави.

У другому періоді – XVII-ХІХ ст. – відбулися надзвичайні зміни в суспільному житті Європи, коли потреби держави значно зросли, і треба було шукати нові джерела державних доходів. Значна кількість нових податків, переважно непрямих, поповнює бюджети західноєвропейських держав у цей період. В Англії, наприклад, протягом існування республіки за діяльності лорда-протектора О.Кромвеля було введено до 200 видів акцизів, причому оподаткуванню піддавалися такі об’єкти, як, наприклад, коробки для олії чи солом’яна потерть. У Голландії в XVII ст. непрямих податків було так багато, що на порцію риби, подану в готелі, припадало 34 різних акцизів. Прямі податки в цей період також відрізнялися своєю численністю і разом з тим випадковістю, навіть чудакуватістю, так у Вюртемберзі існував спеціальний податок на солов’їв, у 1797 р. в Англії було введено податок на годинники (кожен, хто їх мав, повинен був сплачувати до казни п’ять шилінгів) та багато інших.

Третій період в історії податків (з XIX ст.) відрізняється набагато меншою їх кількістю і більшою уніфікованістю. Настає нова епоха в оподаткуванні. До цього часу правила та механізми оподаткування встигли розробитися. Сформувалося переконання, що маса різноманітних податків не тільки не виконує своє призначення, але й зупиняє прогрес промислового розвитку, шкодить народному господарству, скарбниці держави.

У початковий період промислового капіталізму XIX ст. податкова система складалася, головним чином, з прямих майнових податків і податків на споживання. Наприкінці XIX ст. у найбільш розвинених капіталістичних країнах у податкову систему включають прибутковий податок, який поступово стає фундаментом податкової системи. Майнові податки відступають дещо на задній план, але зберігається невелика кількість найбільш дохідних податків на споживання.

Середина та кінець XX ст. характеризуються зближенням принципів та правил оподаткування у розвинених країнах світу, тенденціями до стандартизації та уніфікації їх податкових систем. Важливим податком цього періоду стає податок на додану вартість, механізм якого розроблений в 50-х рр. ХХ ст. Перевага надається податкам з широкою податковою базою (загальні податки на споживання, податки на доходи фізичних та юридичних осіб), зменшується значення традиційних акцизів. Характерною рисою сучасних податкових систем є і те, що їх важливішою складовою стають обов’язкові пенсійні внески та внески у фонди соціального страхування.

Соціально-економічна політика держави у цій період активно використовує регулюючу функцію податків, їх вплив на темпи розвитку та збалансованість економіки і соціальної сфери.