2. Базові поняття та термінологія оподаткування

До базових понять оподаткування відносяться суб’єкт оподаткування, об’єкт оподаткування, носій податку, джерело податку, одиниця оподаткування, база оподаткування, ставка податку, шкала оподаткування, податкова пільга, податковий період, податкове зобов’язання, податкова індексація, податковий режим та ін.

Суб'єкт податку – це платник податку: фізична чи юридична особа, на яку покладено обов’язок сплачувати податок і яка несе за це юридичну відповідальність. Кожний податок має свого суб’єкта, тобто відповідального платника, який встановлюється відповідним законодавчим актом, як правило, Законом про цей податок.

Носій податку – це фізична чи юридична особа, що формально не є платником податку і не несе юридичної відповідальності за його сплату, але фактично несе ці витрати. Наприклад, платником акцизного збору на тютюнові вироби, тобто його суб'єктом, є підприємство – виробник цієї продукції. Однак даний податок шляхом збільшення ціни товару може бути перенесений на кінцевого споживача – покупця тютюнової продукції. Отже, він фактично і оплачує акцизний збір при покупці товару, він і є носієм цього податку.

Об'єкт податку. Об'єктом оподаткування можуть бути різноманітні види доходів, товари, послуги, різні форми накопиченого багатства, капіталу і майна – це те, що обкладається податком. Прикладами об'єктів оподаткування є прибуток, заробітна плата та інші види доходів, предмети розкоші, імпортні товари, нерухоме майно та ін.

Джерело податку. У решті решт джерелом будь-якого податку є національний доход країни. Джерело й об'єкт доходу тісно пов'язані, однак ці поняття не тотожні. На практиці джерелами податків виступають окремі частини національного доходу в різних формах: заробітна плата, прибуток, дивіденди, рента. Податок завжди платиться з доходу в його конкретній формі. В окремих випадках об'єкт і джерело податку співпадають. Наприклад, при оподаткуванні прибутку об'єкт і джерело – це прибуток підприємства. Однак у оподаткуванні майна, наприклад, нерухомості, джерело – прибуток (дохід) фізичної або юридичної особи, а об'єктом оподаткування є вартість майна чи її приріст.

Одиниця оподаткування – це одиниця вимірювання об'єкта оподаткування. Вона може бути в натуральній чи вартісній (грошовій) формах. В оподаткуванні доходів застосовуються грошові одиниці оподаткування. У майнових податках одиниці оподаткування часто бувають у натуральній формі, наприклад, у податку на землю – це одиниця вимірювання об’єкту оподаткування, тобто земельної ділянки.

Ставка податку – це величина податку на одиницю оподаткування. За різними ознаками виділяють види ставок.

Ставки можуть бути диференційованими у залежності від характеристик суб’єкту чи об’єкту податку. Наприклад, ставки акцизного збору встановлюються для кожного виду підакцизного товару, тобто диференційовані за об’єктом оподаткування. Якщо ставка є єдиною для усіх платників та не залежить від об’єкта податку, вона називається універсальною. Прикладом універсальної ставки є ставка податку на прибуток в Україні – 25% для усіх платників. Ставка податку на додану вартість також є універсальною за ознакою платника (20% для усіх), але диференційованою за видами операцій, наприклад, операції з експорту товарів оподатковуються за ставкою 0%.

За формальним типом показника ставки бувають твердими і процентними. Тверді ставки встановлюються як абсолютна величина податку на одиницю оподаткування, тобто тверді ставки існують у грошовій формі. Процентні ставки визначаються у відсотках до одиниці оподаткування, яка повинна бути у грошовій формі. Процентні ставки можуть бути пропорційними, прогресивними та регресивними. Пропорційна ставка – це ставка (відсоток), яка є єдиною і не залежить від величини об'єкта оподаткування. Прогресивні ставки характеризуються при збільшенні об'єкта оподаткування зростанням відсотка, а регресивні – його зменшенням. Наприклад, ставка податку на прибуток виступає в процентній формі і є пропорційною – 25% незалежно від величини прибутку, що підлягає оподаткуванню. Прогресивні ставки застосовуються, як правило, в оподаткуванні доходів фізичних, а також і юридичних осіб.

База оподаткування – це кількісна характеристика об’єкта обкладання, його величина у певних одиницях вимірювання. Це показник, по відношенню до якого розраховується величина (сума) податку. Наприклад, об'єктом податку на прибуток є прибуток підприємства, а базою оподаткування – прибуток, що підлягає оподаткуванню, величина якого визначається з урахуванням певних встановлених законодавством правил та податкових пільг.

Шкала оподаткування – це таблиця, яка включає інтервали бази оподаткування та призначені для них ставки податку. Податкові шкали застосовуються, як правило, для процентних прогресивних ставок. Типовим прикладом є прогресивні шкали оподаткування доходів фізичних осіб, які застосовуються у більшості країн. Існують також приклади формування прогресивно-регресивних шкал, у яких ставки зростають до певної величини бази оподаткування (інтервалів шкали), а потім зменшуються.

Податкові пільги – це правила, які передбачають більш вигідні умови оподаткування для окремих категорій суб’єктів чи об’єктів оподаткування. Пільги мають різноманітний характер, їх можна класифікувати за різними ознаками:

• за статусом суб’єкту оподаткування – пільги для фізичних та для юридичних осіб;

• за метою – загальноекономічні та соціальні;

• за категоріями платників – загальні та спеціальні для окремих категорій;

• за правилами надання – безумовні та умовні.

Пільги існують у таких формах:

• правила, згідно яких може бути зменшена база оподаткування (наприклад, стандартною пільгою в оподаткуванні доходів громадян є мінімальна величина доходу, що не оподатковується);

• пільгові, тобто знижені, податкові ставки;

• відстрочки, тобто перенесення терміну сплати податку;

• податковий кредит: величина, яка віднімається безпосередньо із суми податку;

• податкові звільнення: податкова амністія (звільнення осіб, які вчинили правопорушення, від санкцій при добровільних діях з легалізації); звільнення окремих категорій платників; податкові канікули (звільнення на певний період).

Правила зменшення бази оподаткування існують, як правило, у вигляді податкових знижок. У міжнародної практиці до стандартних податкових знижоквідносяться неоподатковуваний мінімум, знижки на дітей, інвалідів, членів родини, які знаходяться на утриманні платника. Крім того, можуть застосовуватися іншіспеціальні знижки: виключення окремих видів доходів; інвестиційні знижки (вирахування певних видів інвестиційних витрат); прискорена амортизація основних фондів («паперові» знижки) та ін.

Податкове зобов’язання – розрахована згідно встановленим правилам сума податку, яка підлягає сплаті до бюджету чи позабюджетного державного фонду.

Податковий період – це звітний період часу, за який платник повинен виконати роботу по податковому обліку, розрахункам та звітності. За цей проміжок, як правило, визначається база оподаткування, розраховується сума податку, складається звіт за встановленою формою. Найбільше часто застосовуються такі податкові періоди: місяць, квартал, рік.

Податкова індексація застосовується для елімінування впливу інфляції при визначенні податкового зобов’язання. Вона передбачає перерахування інтервалів податкових шкал та розмірів пільг у відповідності до індексу інфляції. Таким чином створюється можливість уникнення збільшення податкового зобов’язання внаслідок інфляційного зростання бази оподаткування, наприклад, заробітної плати, обсягів реалізації продукції, інших доходів і вартості майна.

Податковий режим. Під ним розуміється сукупність податкової ставки, правил визначення бази оподаткування та пільг. Різні їх комбінації породжують розмаїтість податкових режимів. Наприклад, нейтральний податковий режим характеризується широкою податковою базою, невисокими податковими ставками та їх слабкою прогресивністю, вузькими пільгами. Офшорний режим передбачає широкі пільги, спрощені правила оподаткування, дуже низькі ставки податків.